За законодавством Сполучених Штатів, право іноземних громадян на роботу в США є обмеженим. Для того, щоб отримати тимчасовий дозвіл на роботу в США, іноземець повинен мати домовленість (контракт) з конкретним американським роботодавцем (у такому випадку, іноземець має право працювати тільки на цього роботодавця) або отримати дозвіл на певний вид самостійної трудової діяльності. Для отримання тимчасового дозволу на роботу фінозним працівникам, як правило, необхідно самостійно довести імміграційним властям США, що після закінчення визначеного імміграційною службою терміну перебування вони мають намір виїхати з території Сполучених Штатів. Прийом на роботу іноземного працівника є можливим лише за умови отримання працівником на це дозволу Міністерства праці США, до якого мають обов'язково додаватись відповідні гарантії американського роботодавця. У свою чергу, роботодавець, за клопотанням якого видається робоча віза, має сплатити за кожного іноземного робітника визначену законодавством суму.

Для офіційного працевлаштування в США, робітнику необхідно отримати в дипломатичній місії Сполучених Штатів робочу візу відповідного типу. Для її отримання, більшість іноземних громадян проходять до в'їзду в США подвійну перевірку. Перед видачею візи на в'їзд в США, консульський співробітник американського посольства/консульства вирішує, чи відповідає мета в'їзду та сам заявник усім критеріям допуску в країну. Згодом, у пунктах пропуску на кордоні США усі іноземні працівники перевіряються офіцером Служби імміграції та натуралізації США на предмет їхньої кваліфікації, визначення тривалості перебування/роботи в США та статусу візи. Якщо іноземець знаходиться в країні більше встановленого строку і його затримано за нелегальне працевлаштування, він підлягає примусовій депортації з країни без права в'їзду до США протягом наступних трьох років. В разі повторного порушення імміграційного законодавства, якщо іноземець працював нелегально протягом року і більше, йому забороняється в'їзд до США терміном на десять років.[17]

Усі програми міжнародного обміну здійснюються під наглядом Державного департаменту США визначеними ним організаціями -- спонсорами, які здійснюють реалізацію програм, за якими іноземці матимуть можливість працевлаштування на території США. Організаціями-спонсорами можуть бути федеральні та місцеві державні установи, установи штатів, міжнародні організації, учасником яких є США і які мають своє представництво у США, а також інші організації, які мають добру репутацію та відповідають визначеним критеріям.

Основними вимогами до організації спонсора є:

1) подання до Державного департаменту США достатніх доказів того, що організація відповідає встановленим вимогам.

2) виконання протягом всього часу фінансових зобов'язань, які необхідні для успішної реалізації відповідної програми.[17]

Організація, яка відповідає наведеним вище критеріям та має намір реалізувати програму міжнародного обміну, подає до Державного департаменту США відповідне клопотання, в якому зазначає детальні умови здійснення програми та підтверджує свою відповідність вимогам реалізації програм міжнародного обміну.

Клопотання, яке підписується керівником такої організації, повинне містити:

1) доказ реєстрації організації в якості юридичної особи та сертифікат про правовий статус;

2) доказ відповідності вимогам фінансового характеру.

Крім цього, щодо недержавних організацій, Державний департамент США має право вимагати подання додаткових документів, які підтверджують наявність у розпорядженні цієї організації коштів, необхідних для реалізації програми, в тому числі подання підтвердженого шляхом аудиту фінансового звіту. Державний департамент США має право вимагати подання додаткової документації, яку вважатиме необхідною при розгляді клопотання. Програма «Працюй та Подорожуй» реалізується Бюро Освіти та Культури відносин департаменту США. За згаданою програмою, щорічно до США прибувають іноземні студенти, які мають можливість працювати в США, а також подорожувати сполученими Штатами. Безпосередньо наймом та працевлаштуванням осіб, які прибувають в рамках програми, займаються уповноважені спонсори, які акредитовані при Держдепартаменту США та мають ліцензію на здійснення згаданої діяльності.

Розділ 3. Особливості трудового договору з працівниками-мігрантами та значення такого явища для України

Трудовий договір з працівниками-мігрантами як правило має дві значущі відмінності від звичайного трудового договору: договір з працівниками-мігрантами укладається за встановленою законодавством процедурою, та є строковим, оскільки дозвіл на працевлаштування іноземця видається строком до трьох років.

Законодавством України передбачено встановлення обмеження на кількість працівників іноземців. Проте реально українські роботодавці надають роботу великій кількості мігрантів поза межами встановлених обмежень. Також Україна укладає двосторонні угоди, як от на приклад із Чехією, в яких встановлюються квоти на працівників-мігрантів, а також передбачено організацію програм по взаємообміну на певний строк висококваліфікованими працівниками з метою формування якісних кадрів. В Україні працевлаштовується найбільше громадян Російської Федерації, Молдови, Китаю, В'єтнаму, Туреччини.

Сама по собі трудова міграція не є проблемою чи чимось негативним, проте за відсутності державної спрямованої політики на контроль та регулювання трудової міграції може нести загрозу благополуччю суспільства. Тому є важливим вживати системних заходів, а саме:

Система заходів внутрішнього спрямування:

· створення робочих місць (цілеспрямовано створювати робочі місця в таких галузях, як сільське господарство, легка, текстильна і хімічна промисловість, тобто там, де сьогодні використовується праця мігрантів в Європі);

· вирішити питання підвищення рівня оплати праці;

· обмеження «тіньової» економіки та «тіньової» зайнятості тощо.

· комплексна оцінка міграційних потоків, ситуації в регіонах та їх потенціалу і розробка нормативно-правових документів, які б забезпечили виконання вищеперерахованих заходів.

Зовнішні заходи мають забезпечити:

· цивілізовані форми виїзду працівників за кордон;

· можливість вільного повернення додому працівників;

· гарантії українським громадянам захисту їхніх трудових прав за кордоном;

· підписання відповідних міждержавних угод та удосконалення чинного законодавства в частині ліцензування фірм для проведення працевлаштування за кордоном.

· здійснення постійного аналізу масштабів нелегальної трудової міграції за межі України та проведення всіх можливих, в рамках законодавства, заходів для попередження цього явища і запобігання торгівлі людьми. [12]

Позитив для країни-імпортера трудових ресурсів:

- забезпечення за рахунок іноземної робочої сили покриття дефіциту фахівців рідкісних професій та кваліфікацій в Україні;

- спонукання продуктивнішої діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями.

- Дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу;

- Отримала готових спеціалістів;

- У такій країні прискорюється економічне зростання.

Позитив для країни- експортера трудових ресурсів:

- Валютні перекази імігрантів своїм сім'ям;

- Експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття;

- Підвищується кваліфікація імігрантів, які повернулись назад.

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:

виникнення додаткових проблем, пов”язаних з соціальним захистом

імігрантів;

відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу;

- втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину;

- збільшення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочій силі;

- зростання злочинності та соціальної напруженості у суспільстві через міжнаціональні конфлікти.

Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:

втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”;

додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів;

виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.[11]

Висновки

Виходячи з аналізу національного законодавства, яким регулюється укладення договорів з працівниками-мігрантами, та загального поняття таких договів, можна константувати, що в загальному підхіди до регулювання трудової імміграції в України визначені правильно. Насамперед мається на увазі:

- законодавством передбачено допуск на ринок праці іноземців чи осіб без громадянства тільки за умови, що це не позбавляє можливості громадян України зайняти вакантні місця на які нерезиденти. Потреба такої умови викликана високим рівнем безробіття та необхідністю захистити українських потенційних працівників від більш дешевої робочої сили з інших держав. Зокрема вказана необхідність забезпечується через вимогу отримати у встановленому порядку дозвіл на працевлаштування працівника-мігранта;

- законодавство передбачає перевірку особи яка претендує на працевлаштування в Україні. Даний підхід застосовується з метою запобігання потраплення на територію України злочинного елементу, а також з метою санітарного захисту населення держави;

- недопускається створення перешкод для іноземних інвестицій в економіку України, через строге міграційно-трудове законодавство. Потреба в захисті громадян від іноземної дешевої сили є важлива проте інвестиційні надходження для держави є також вкрай необхідними оскільки впливають на розвиток економіки в цілому і ринк праці зокрема. З цією метою закордоним інвесторам дозваляється призначати на керівні посади іноземців;

- попри пріоритетний захист інтересів громадян України на працевлаштування, створення умов для припливу в Україну висококваліфікованих спеціалістів. Прихід на український ринок праці іноземців має не тільки негативні наслідоки ай позитивні. Ідеться про прихід якісних кадрів, оскільки в багатьох сферах є дефіцит висококласних професіоналів а їх вивчення і підготовка потребує тривалого часу.

Також аналізуючи нормативно-правові акти та тенденції розвитку трудової міграції слід зазначити необхідність моніторингу з боку держави такої міграції та застосування владно-нормативних важелів на виконання принципів, на яких базуєть національна політика щодо міграції.

Порівнявши умови працевлаштування іноземців в Україні та умови працевлаштування трудових мігрантів в інших державах необхідно відзначитти наступні висновки:

- потрібно укладати двостороні угоди з державами з якими є наявна значна трудова міграція. В таких угодах необхідно в тому числі передбачати квоти на працівників мігрантів;

- потрібно цілеспрямовано вести міграційну політику за якою залучати до українського ринку праці тільки дефіцитних висококваліфікованих працівників;

- перед видачею дозволу на працевлаштування іноземця через відсутність особи, яка би відповідала вимогам на вакантну посаду спробувати залучити громадян України з інших регіонів;

- вивчивши та спрогнозувавши потреби ринку праці забезпечити підготовку працівників необхідних професій;

- захистити права та створити сприятливі умови для трудової емміграції працівників професій, на яких не вистачає вакансій.

Список використаних джерел

1. Кодекс законів про працю України: Закон України № 322-08 від 17.12.1971 (в ред. від 15.10.13р.) // ВВР УРСР 1971 -- додаток до №50;

2. Про імміграцію: Закон України №2491-03 від 07.06.2001 (в ред. від 19.11.12)// ВВР України 2001 -- №41. 197 С.;