Науково-дослідний інститут державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України

Угода про асоціацію, як правова основа адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу

Рагуліна К.А., здобувач, молодший науковий співробітник

Анотації

Стаття присвячена теоретико-правовому аналізу Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом як правової основи адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу в умовах посилення взаємозалежності країн світу та євроінтеграції. Основна увага приділяється дослідженню особливостей Угоди про асоціацію як складової права Європейського Союзу відповідно до положень статей 9 і 18 Конституції України як складової законодавства України.

Ключові слова: Угода про асоціацію, міжнародний договір, джерело права, адаптація законодавства, європейська інтеграція.

Статья посвящена теоретико-правовому анализу Соглашения об ассоциации между Украиной и Европейским Союзом как правовой основы адаптации законодательства Украины к законодательству Европейского Союза в условиях усиления взаимозависимости стран мира и евроинтеграции. Основное внимание уделяется исследованию особенностей Соглашения об ассоциации как составляющей права Европейского Союза в соответствии с положениями статей 9 и 18 Конституции Украины как составляющей законодательства Украины.

Ключевые слова: Соглашение об ассоциации, международный договор, источник права, адаптация законодательства, европейская интеграция.

The article deals with theoretical and legal analysis of the Association Agreement between Ukraine and the EU as a legal basis of adapting Ukrainian Law to European Union Law in the environment of increasing interdependence of the world countries, and European integration. The main attention is devoted to investigating special nature of the Association Agreement as a constituent of the EU law, and as constituent of the Ukrainian law according to provisions of sections 9 and 18 of the Constitution of Ukraine.

Key words: Association Agreement, international treaty, source of law, adaptation of legislation, European integration.

Інтеграція України в Європейський Союз (далі - ЄС, Євросоюз) зумовлює подальший розвиток національного законодавства, норми якого повинні бути узгоджені з європейськими правовими стандартами. Напрями, обсяг і строки адаптації законодавства України до законодавства ЄС на сучасному етапі конкретизовані в новому базовому договорі між Україною і ЄС - Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Належна імплементація Угоди стане потужною рушійною силою реформування та модернізації держави, що засвідчує актуальність дослідження питання стосовно місця і значення Угоди в системі джерел вітчизняного права.

Теоретичне підґрунтя досліджуваної проблеми становлять наукові праці таких представників вітчизняної теорії права і європейського права, як Т.М. Анакіна, І.А. Березовська, А.О. Васечко, О.І. Головко-Гавришева, В.В. Гомонай, В.Н. Денисов, Є.П. Євграфов, В.І Муравйов, О.А. Назаренко, Н.М. Пархоменко, Р.А. Петров, А.З. Расмагіна, О.В. Соловйов, Д.С. Терлецький, М.Г. Хаустова, Ю.С. Шемшученко, О.М. Шпакович, І.В. Яковюк та ін.

Мета статті полягає в комплексному дослідженні Угоди про асоціацію як правової основи якісно нового етапу адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Закономірною тенденцією сучасного розвитку є переплетіння національних інтересів з інтересами інтеграційних об'єднань і міжнародного співтовариства, що зумовлює посилення взаємопроникнення національного, регіонального та міжнародного права. Разом із тим ще зарано стверджувати, що національні правові системи зазнали ерозії й будуть замінені на міжнародну чи наднаціональні за своїм характером регіональні правові системи. Взаємовідносини держав ґрунтуються не на винятковості чи абсолютному верховенстві тієї чи іншої правової системи, а на їх взаємодії та узгодженні.

Правовий фундамент узгодження норм правових систем різного рівня становить договірна міжнародно-правова база. Міжнародні договори, ґрунтуючись на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, спрямовані не стільки на безпосереднє правове регулювання внутрішніх відносин у державі, скільки визначають основи для узгодженого розвитку національного законодавства в межах міжнародного співтовариства [1, с. 318]. Вони забезпечують «спілкування» держав «однією мовою», сприяють сприйняттю й наступному запозиченню більш розвинених правових форм, підвищенню рівня правової культури [2, с. 12]. Відтак правові норми, створені у формі договору, регулюють міждержавні відносини і водночас сприяють ідеологічному та юридичному розвиткові національного права.

Основним документом, що регулює сучасний стан відносин між Україною та ЄС, закладаючи юридичні засади для узгодження норм їхніх правових систем, є Угода про асоціацію. Вона передбачає оновлення спільних інституційних меж співпраці України з ЄС і його державами-членами, сприяння поглибленню їхніх стосунків у всіх сферах, посилення політичної асоціації й економічної інтеграції на основі взаємних прав і обов'язків.

Угода про асоціацію за своїм обсягом і тематичним охопленням є найбільшим міжнародно-правовим документом за всю історію України та найбільшим міжнародним договором із третьою країною, будь-коли укладеним Євросоюзом [3]. Безпрецедентною є й формула відносин: «політична асоціація та економічна інтеграція», яка є новою у відносинах ЄС із третіми країнами. Саме на такому формулюванні наполягала Україна, яка нормативно закріпила його в Постанові парламенту «Про Заяву Верховної Ради України «Про започаткування переговорів між Україною та ЄС щодо укладення нового базового договору» (2007 р.) [4, с. 87]. Очевидно, успішне виконання Угоди створюватиме передумови для входження України як повноправної європейської держави до складу Євросоюзу. Разом із тим варто зазначити, що Угода не встановлює юридичних зобов'язань для сторін щодо набуття членства Україною в ЄС.

Проаналізуємо зміст Угоди про асоціацію з позиції теорії міжнародного, європейського та національного права. Доречність такого підходу зумовлюється тим, що Угода має особливу юридичну природу: це міжнародно-правовий договір, що є джерелом європейського права, правовий режим якого значною мірою визначається нормами міжнародного права, а також нормами конституційного права України, оскільки Угода є частиною національного законодавства й застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного права.

Угода про асоціацію - це двосторонній міжнародний публічний договір, однією зі сторін якого є Україна, тоді як іншою стороною є ЄС загалом, 28 держав-членів, а також Європейське співтовариство з атомної енергії. Як зазначає Т.М. Анакіна, Угода належить до «змішаних угод», оскільки їх предмет не охоплюється виключною компетенцією Євросоюзу; низка його норм стосується спільної компетенції ЄС і дер- жав-членів [5, с. 125]. Угоду укладено з питань, що мають для них загальний інтерес. Це як традиційні сфери двостороннього співробітництва сторін - економічна, соціальна, культурна, науково-технічна, так і сфери зовнішньої та без- пекової політики, військового співробітництва, юстиції тощо. Виступаючи формою втілення узгоджених волевиявлень учасників міжнародних відносин, вона підпадає під регулятивний вплив міжнародного права. Невипадково в ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (1969 р.) і ст. 2 Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями (1986 р.) указується, що договором є угода, яка регулюється міжнародним правом. На неї розповсюджуються принципи права міжнародного договору, серед яких основним є pacta sund servanda - договори повинні виконуватися. У цьому зв'язку варто зазначити, що з моменту підписання Угоди сторони зобов'язані утримуватись від дій, які можуть зашкодити об'єкту й меті договору.

Особливе значення має той факт, що норми міжнародного права є складовою національних правових систем держав-членів, а також є джерелом права ЄС поряд із нормами власне інтеграційного права ЄС [6, с. 6]. Законодавство України також поступово приводиться у відповідність із нормами міжнародного права, не в останню чергу завдяки адаптації до законодавства Євросоюзу. право європейський законодавство

Угоди ЄС містять норми, які регулюють суспільні відносини, що складаються в ході інтеграційних процесів. їхній зміст і значення залежать від спрямованості й рівня співробітництва сторін та особливостей правового статусу третьої країни у взаємовідносинах із ЄС (держава-партнер, держава-сусід, держава-заявник, держава-кандидат).

Угода про асоціацію між ЄС і Україною є прототипом нової групи зовнішніх угод ЄС із державами-учасниками Європейської політики сусідства (угода «четвертого покоління»). Угоди про асоціацію третіх країн із Євросоюзом є інтегральною частиною європейського права й мають статус його джерела. Вони належать до групи зовнішніх угод ЄС, що укладаються в разі визнання Євросоюзом держави такою, що спроможна вести переговори про вступ до ЄС.

Такі Угоди покликані допомогти асоційованій країні адаптувати своє законодавство до європейських правових стандартів.

Правовою підставою укладання угод про асоціацію є ст. 310 Договору про ЄС і ст. 217 Договору про функціонування ЄС. Відповідно до положень цих статей, Євросоюз може укладати з однією чи кількома третіми країнами чи міжнародними організаціями угоди про створення асоціації, яка характеризується взаємними правами та обов'язками, спільними діями й особливими процедурами. О.М. Шпакович зазначає, що в ст. 2і7 ДФЄС не встановлюється якихось вимог до угод про асоціацію, а лише зазначається, що асоціація передбачає «взаємні права й обов'язки». Підкреслюється, що загальною метою асоціації з Євросоюзом є створення правових меж для привілейованих відносин без визначення чітких правил щодо можливого змісту таких відносин [7, с. 23].

Аналіз практики укладання таких угод із державами Центральної та Східної Європи засвідчує, що вони відтворюють основні положення установчих договорів ЄС і актів інститутів Євросоюзу, передбачаючи найбільш повне визнання ними норм права ЄС у відповідних сферах. У такий спосіб, по суті, відбувається включення в національне право третіх країн блоків норм права ЄС як шляхом рецепції положень Договору про ЄС і Договору про функціонування ЄС, так і за допомогою відсилки до законодавчих актів ЄС, на які робляться посилання в додатках до Угоди та актах органів асоціації й положення яких стають частинами національного правопорядку асоційованих держав і вимагають узгодження національного законодавства [8, с. 28-29]. Отже, спільні нормативні Угоди третіх держав із ЄС виконують роль своєрідних «провідників ідей» між національними правовими системами та наднаціональним (інтеграційним) правом ЄС.

Правовою базою угод ЄС із країнами-сусідами, зокрема з Україною, є ст. 8 Договору про Європейський Союз. З метою розвитку привілейованих відносин з сусідніми країнами Євросоюз укладає з ними спеціальні угоди, що передбачають взаємні права., й обов'язки, а також можливість спільних дій. їх імплементація становитиме предмет періодичних консультацій [9, с. 64].

Визначимо деякі особливості угод про асоціацію як джерела acquis ЄС.

а)міжнародні угоди про асоціацію становлять невід'ємний елемент права ЄС, накладаючи міжнародно-правові зобов'язання на ЄС, його держави-члени, відповідно, третю країну;