б)положення угод не повинні суперечити установчим договорам ЄС, які наділені найвищою юридичною силою в системі джерел права ЄС і виконують, так би мовити, конституційну роль;

в)ступінь співпраці між ЄС і третіми країнами в межах асоціації неоднаковий і залежить як від цілей асоціації, так й від рівня економічного та політичного розвитку третьої країни. Сучасні угоди про асоціацію з ЄС можуть бути етапом на шляху підготовки асоційованої країни до майбутнього членства (асоціація з європейськими країнами в межах Європейських угод і угод про асоціацію і стабілізацію), а можуть означати одну з форм поглибленого співробітництва між сторонами (асоціація з країнами Середземномор'я, Мексикою, Чилі) [і0, с. 4-5]. Щодо Угоди про асоціацію з Україною, то вона не містить закріплення перспективи членства, а тому інструментом її підготовки до вступу в ЄС є створення привілейованих зв'язків. Утім навіть якби угода містила положення про можливість членства, це в будь-якому випадку не передбачало б юридичних зобов'язань ЄС щодо можливості приєднатися до нього [11, р. 171-172];

г)відповідний контроль за виконанням угод про асоціацію здійснюється a priori, тобто в попередньому порядку Судом ЄС за запитом держав-членів та інститутів Євросоюзу. Так, у справі Демірель від 30 вересня 1987 р. Суд ЄС вирішив, що саме ЄС має повноваження щодо вирішення всіх питань у формі укладення угод про асоціацію відповідно до правомочностей, якими він наділений згідно з установчими договорами з дотриманням принципу т. зв. обмежених повноважень і засад паралельності внутрішньої й зовнішньої компетенції ЄС [12];

ґ) з метою реалізації угод про асоціацію сторони створюють спеціальні інституції, завдання яких полягає в реалізації договірних положень і нагляді за діяльністю асоціації. Для інституційних механізмів, створюваних у межах угод про асоціацію ЄС із третіми країнами, зазвичай використовується подібна загальна структура, в основі якої лежить модель інститутів Співтовариства, але з обмеженими функціями. Типовим є заснування трьох основних інститутів: Ради асоціації, Комітету асоціації та Міжпарламентського комітету асоціації. Особливістю рад асоціацій є наділення їх компетенцією приймати обов'язкові для сторін рішення. Такою компетенцію не володіє жодний орган, створений відповідно до інших зовнішніх угод об'єднання [13, с. 10];

д)відповідними повноваженнями щодо тлумачення й застосування цих угод у праві ЄС наділений Суд ЄС, який, тлумачачи положення відповідних договорів про асоціацію, фактично сприяє ефективній імплементації цих угод як у правовому порядку ЄС, так і в правових порядках його держав-членів, однак не третіх країн-сторін такої угоди [14, с. 35]. Варто наголосити також на тому, що Суд ЄС під час аналізу положень міжнародних договорів значною мірою враховує як цілі та завдання відповідних угод, так і необхідність формування єдиного правового поля регулювання однорідних відносин, що гарантувало б єдність застосування права ЄС [14, с. 35;

є) положення угоди ЄС із третіми країнами має пряме застосування, якщо при текстуальному аналізі його змісту й із позиції забезпечення виконання мети і цілей договору йдеться про чітке та однозначне зобов'язання, виконання якого або дія якого не залежить від укладення іншого міжнародного договору (п. 14 Рішення Суду ЄС у справі Демірель, 1987 р.) [15].

Угода про асоціацію є інструментом впливу права ЄС на правову систему України загалом і її систему законодавства зокрема. Теоретичні аспекти визначення місця Угоди про асоціацію у внутрішньому законодавстві України ґрунтуються на положеннях Конституції України, Віденських конвенцій, а також Закону України «Про міжнародні договори», які певною мірою дають відповідь на загальнотеоретичні питання щодо практичного застосування положень Угоди в Україні та їх співвідношення з чинним законодавством.

Угода про асоціацію підпадає під дію ч. 2 ст. 9 Закону України «Про міжнародні договори», яка визначає перелік міжнародних договорів, що підлягають ратифікації. У зв'язку з цим згода України на обов'язковість для неї Угоди надана шляхом прийняття Закону України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії їхніми державами-членами, з іншої сторони».

Відповідно до ст. 9 Конституції України, ратифікована Верховною Радою України Угода про асоціацію стає складовою національного законодавства України, одним із джерел її права. Завдяки ухваленню на найвищому рівні вона має такий самий юридичний статус, як і національний закон. Виходячи з цього, Угода набуває чинності, діє на території держави як національний правовий закон, тобто «може діяти паралельно з національним законом, доповнюючи його або створюючи спеціальний режим» [16, с. 246].

Отже, відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», Угода застосовується в тому самому порядку, який передбачений для норм національного законодавства. Стосовно місця її норм у національному праві, то ч. 2 ст. 8 Конституції України визначає, що «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй», а відтак на неї поширюється принцип верховенства норм Конституції України та вимога щодо відповідності їй. Щодо поточних законів України та підзаконних актів, то пріоритетність належить нормам Угоди. Варто зазначити, що це відбувається не в силу того, що Україна визнає доктрину примата права ЄС над національним, а тому, що Угода в цьому випадку розцінюється як міжнародний договір, якому з урахуванням ч. 2. ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори» та ч. ст. 9 Конституції України в умовах колізії норм права надається чітке відведення місця (після процедури включення до національного законодавства) за ієрархією перед законами України.

Підсумовуючи, можна зазначити, що уведення Угоди в національну систему права України забезпечує її дію саме як акта національного законодавства, паралельно з її дією й застосуванням як джерела європейського права в міжнародних відносинах.

Особливе значення в Угоді про асоціацію надається питанням приведення вітчизняного законодавства у відповідність із законодавством ЄС, що є умовою входження України в правове поле об'єднаної Європи. Хоча, як уже зазначалося, положення Угоди не порушують питання перспективи членства, Україна взяла на себе юридичні зобов'язання імплементувати acquis communautaire майже в тому обсязі, який зазвичай беруть на себе країни-кандидати на вступ до ЄС. Варто додати, що той обсяг acquis ЄС, який міститься в додатках до Угоди про асоціацію і має бути інкорпорований у законодавство України, є безпрецедентним для неї й за своїм змістом не має аналогів серед уже наявних угод про асоціацію, укладених ЄС з іншими країнами.

Угода про асоціацію передбачає імплементацію та належне впровадження близько двох сотень регламентів і директив ЄС, а також інших актів спільного доробку ЄС і міжнародних договорів і стандартів, ефективне застосування вже ратифікованих Україною міжнародних договорів. Крім того, процедура адаптації за цією Угодою передбачає узгодження не лише національного законодавства, а й практики його застосування, яка, як правило, найбільш детально відображається в рішеннях Суду ЄС. Україна, отже, стає інтегральною складовою об'єднаної Європи. У цьому сенсі надзвичайно важливо, що положення Угоди про асоціацію є юридично зобов'язуючими. Зрозуміло, що оскільки Україна прагне інтегруватися до ЄС, то це означає насамперед взяття зобов'язань нею. Це стосується адаптації законодавства ЄС і застосування його на практиці, повагу до цінностей, на яких ґрунтується Євросоюз. Зі свого боку, Євросоюз бере зобов'язання допомагати Україні в наближенні до нього [12].

Важливо також відзначити, що, на відміну від Угоди про партнерство і співробітництво, в Угоді про асоціацію визначено терміни імплементації актів законодавства ЄС, які Україна зобов'язується перенести до національного законодавства. За Угодою, терміни адаптації acquis до вітчизняного законодавства становлять від двох до семи років із часу набуття чинності Угоди або окремих її положень. З огляду на викладене необхідно підкреслити, що укладення Угоди про асоціацію спрямоване на посилення позицій України в європейській системі й виконання пріоритетних стратегічних завдань зовнішньої та внутрішньої політики України, а тому положення Угоди вимагають від України рішучих кроків у прийнятті нових або внесенні відповідних змін до чинних законів та інших нормативно-правових актів.

Висновки

Відносини між Україною і ЄС мають тенденцію до поглиблення, що сприяє вдосконаленню євроінтеграційної стратегії України. На сучасному етапі найважливішою складовою інституційної основи співробітництва між Україною і ЄС є Угода про асоціацію, яка передбачає перехід від партнерства і співробітництва до політичної асоціації й економічної інтеграції.

Література

1. Исмаилова Б. Сафар кызы Проблемы соотношения национального и международного права в Азербайджанской Республике / Б. Сафар кызы Исмаилова // МНКО. - 2012. - № 3 (34). - С. 317-319.

2. Васечко А.А. Международный договор как источник внутригосударственного права : дисс. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / А.А. Васечко. - М., 2008. - 166 с.

3. Малик Я.Й. Угода про асоціацію Україна - ЄС як шлях реформування українського суспільства / Я.Й. Малик // Демократичне врядування. - 2013. - Вип. 11. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.lvivacademy.com/ vidavmtstvo_1/visшk11/fail/Malyk.pdf.

4. Костюченко Я.М. Принцип політичної асоціації та економічної інтеграції у двосторонніх відносинах України з Європейським Союзом / Я.М. Костюченко // Актуальні проблеми міжнародних відносин / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т міжнар. відносин. - К. : Ін-т міжнар. відносин, 2013. - Вип. 115. - Ч. 2. - С. 86-91.

5. Анакіна Т.М. Порівняльно-правова характеристика Угоди про асоціацію та Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом / Т.М. Анакіна // Вісн. Націон. акад. прав. наук України. - 2013. - № 4 (75). - С.123-132.

6. Ершов С.В. Правовые особенности формирования наднациональной власти ЕС в процессе взаимодействия права ЕС и национального права государств-членов : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.00 / С.В. Ершов. - М., 2003. - 36 с.

7. Шпакович О.М. Інституційний механізм в рамках Угоди про асоціацію України з Євросоюзом / О.М. Шпакович // Актуальні проблеми міжнародних відносин / Київ. нац. ун-т ім. Т Шевченка, Ін-т міжнар. відносин. - К. : Ін-т міжнар. відносин, 2013. - Вип. 115. - Ч. 2. - С. 23-28.

8. Яковюк І.В. Адаптація законодавства України до законодавства європейського Союзу: проблеми теорії і практики / І.В. Яковюк // Європейський Союз і Україна: особливості взаємовідносин на сучасному етапі : наук. доп. - Х. : Оберіг, 2012. - Вип. 1. - С. 5-47.

9. Лісабонський Договір: аналіз впливу на відносини між ЄС та Україною у міжнародній, безпековій та оборонній політиці / упорядники: О.В. Коломієць, М.Ю. Золкіна, Д.В. Го- ловньов. - К., 2011. - 90 с.

10. Муравйов В.І. Правові засади асоціації України з Європейським Союзом / В.І. Муравйов // Актуальні проблеми міжнародних відносин / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т міжнар. відносин. - К. : Ін-т міжнар. відносин, 2013. - Вип. 115. - Ч. 2. - С. 3-16.

11. Hillion Ch. Mapping-Out the New Contractual Relations between the European Union and Its Neighbours : Learning from the EU-Ukraine `Enhanced Agreement / Ch. Hillion // European Foreign Affairs Review. - 2007. - № 12. - Р. 169-182.

12. Рішення Суду Європейських Співтовариств від 30 вересня 1987 р. у справі 12/86 “Demirel” // European Court Reports. - 1987.