Мотив, мета та емоційний стан на відміну від вини, без якої неможлива наявність складу злочину, передбачені лише в частині диспозицій статей Особливої частини КК України, в яких вони прямо вказані або випливають з їх формулювань, а тому є факультативними ознаками суб'єктивної сторони складу злочину. Там, де згідно з законом факультативні ознаки мають місце у тому чи іншому злочині, вони повинні бути обов'язково встановлені, бо мають обов'язковий (конструктивний) характер стосовно основного складу злочину, або виступають як кваліфікуючі ознаки. В інших випадках, в яких факультативні ознаки не впливають на зміст складу злочину (не впливають на кваліфікацію), вони можуть виступати як обставини, що враховуються при призначенні покарання [6]. Мотив і мета заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження можуть бути різними, їх з'ясування сприяє правильному визначенню ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину та індивідуалізації покарання [2]

Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч. 2 ст. 121), а мотив, у випадку коли злочинне діяння було вчинене з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості. Водночас, встановлення мотиву і мети, а також емоційного стану обвинуваченого при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК [7]. Так, зокрема, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків кваліфікується за ч. З ст. 345 КК [2], умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою повного або часткового їх знищення - за ч, 1 ст. 442. Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема ч. 3 ст. 350, ч. З ст. 377, ч. З ст 398). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й за ст. 121 не потрібно. Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121) є необережним (має місце або злочинна самовпевненість або злочинна недбалість) [7].

Згідно ч. 2 статті 25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення, згідно ч.3 ст. 25 - необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачати [4].

У судовій практиці трапляються випадки, коли необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень помилково кваліфікується як вчинене умисно. Так, було визнане неправильним засудження за умисне тяжке тілесне ушкодження Є., який ударив потерпілого в обличчя, внаслідок чого той упав і, ударившись головою об асфальт, одержав перелом кісток черепа і струс головного мозку. ВСУ відзначив, що Є., завдаючи удару в обличчя, не передбачав таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити, тобто діяв не умисно, а з необережності, і кваліфікував його дії як необережне тяжке тілесне ушкодження.У справі Р., засудженого за умисне тяжке тілесне ушкодження, було встановлено, що він, з'ясовуючи в барі стосунки зі своєю колишньою дружиною К., коли вона пила вино з келиха, ударив її по руці з метою вибити у неї з рук келих. Від цього удару келих розбився і його осколками було травмовано обличчя потерпілої, зокрема око, що призвело до стійкої втрати працездатності. Розглянувши цю справу, ВСУ дійшов висновку, що, завдаючи удару по руці К., в якій був келих з вином, Р. не передбачав, що осколок розбитого келиха може потрапити в око потерпілої, хоча міг і повинен був передбачити такі наслідки. У зв'язку з цим дії Р. були перекваліфіковані на необережне тяжке тілесне ушкодження [2].

3 Кваліфікуючі ознаки умисного тяжкого тілесного ушкодження

Кваліфікуючими ознаками умисного тяжкого тілесного ушкодження, передбаченими ч. 2 ст. 121 КК, є вчинення його:

1) способом, що має характер особливого мучення;

2) групою осіб;

3) з метою залякування потерпілого або інших осіб;

4) з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості;

5) на замовлення;

6) умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого[2].

1) Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого.

Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення іі в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катyвaння (ст.126 і 127) [7]. Сюди ж відносяться дії, пов'язані з багаторазовим або тривалим спричиненням особливого болю (щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, застосування термічних факторів тощо).

Для складу злочину, що розглядається, необхідно встановити наявність однієї чи кількох ознак тяжкого тілесного ушкодження, передбачених ч. 1 ст. 121 КК, і, крім того, визнати, що спосіб заподіяння такого тілесного ушкодження був поєднаний з особливим мученням потерпілого. Інакше кажучи, особливе мучення само по собі не є видом тяжкого тілесного ушкодження і може тягти відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК лише за наявності однієї з ознак, перелічених в ч. 1 даної статті.

Для наявності складу злочину, що розглядається, необхідно, щоб прямим або непрямим умислом винного охоплювалося не тільки те, що він заподіює потерпілому тяжке тілесне ушкодження, а й те, що воно здійснюється способом, який має характер особливого мучення.

Судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження як вчинене способом, що має характер особливого мучення. Вирішення цього питання відноситься до компетенції слідчо-прокурорських і судових органів.

2) Вчинення тяжкого тілесного ушкодження групою осіб згідно з ч. 1 ст. 28 КК має місце у випадках, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Як вчинення розглядуваного злочину групою осіб, слід також розглядати умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене за попередньою змовою групою осіб та організованою групою [2].

У разі, коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно з умислом, спрямованим на заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого, належить з'ясовувати і зазначати у вироку характер їхніх дій, ступінь участі у вчиненні злочину кожної з них. Дії осіб, які безпосередньо брали участь у заподіянні шкоди здоров'ю, потрібно кваліфікувати за статтями КК , що передбачають відповідальність за умисне заподіяння шкоди здоров'ю, а дії організаторів, підбурювачів і пособників, які не були співвиконавцями злочинів, - за тими ж статтями з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.

При ексцесі виконавця, тобто коли один із співучасників вийшов за межі домовленості щодо обсягу злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти потерпілому тілесні ушкодження позбавив його життя), за цей злочин повинен відповідати лише його виконавець, а інші особи - за злочини, вчинені ними в межах домовленості [11].

3) Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози. Однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо [7].

4) Умисне тяжке тілесне ушкодження вчинене з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості.

На підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» від 5 листопада 2009 р. чинний Кримінальний кодекс (далі -- КК) у низці статей було доповнено вказівкою на зазначені вище специфічні мотиви, при цьому такого роду зміни стосувалися саме кваліфікуючих ознак відповідних складів злочинів. Зокрема, законодавча конструкція «з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» з'явилася у ч. 2 ст. 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості кваліфікують тоді, коли винний прагне продемонструвати людську неповноцінність потерпілого, через належність останнього до конкретної раси, нації (національності) чи етнічної групи або релігійної конфесії (віровчення) та внаслідок цього виявляє своє упереджене, ненависницьке ставлення до нього. [12].

5) Поняття замовлення у складі цього злочину є аналогічним поняттю замовлення у складі умисного вбивства. Вчинення розглядуваного злочину на замовлення має місце у випадках, коли умисне тяжке тілесне ушкодження здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується заподіяти потерпілому тяжке тілесне ушкодження, а замовник -- вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру.

Якщо замовлення мало форму угоди, відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії -- до чи після тяжкого тілесного ушкодження, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку, збирався він це робити чи ні. До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення тяжкого тілесного ушкодження, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під діями нематеріального характеру розуміються будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця тяжкого тілесного ушкодження.

Замовник тяжкого тілесного ушкодження залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватися або підбурювачем або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, ч. 2 ст.121 КК. Дії замовника тяжкого тілесного ушкодження, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за ч.2 ст.28 ч. 2 ст. 121, як умисне тяжке тілесне ушкодження вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб [2].