Умови визнання особи безробітною відповідно до чинного законодавства

Шабанов Р.І.

Анотація

Автором досліджена правова специфіка умов визнання особи безробітною відповідно до чинного законодавства. Визначено, що до умов, за наявності яких особу може бути визнано безробітною, належать: вікові обмеження, відсутність роботи та доходу, неможливість підшукати підходящу роботу, наявність психологічної мотивації та фізіологічної здатності приступити до роботи, реєстрація в центрі зайнятості.

Ключові слова: зайнятість, безробіття, безробітний, підходяща робота, джерело існування. правовой безробітний законодавство

Автором исследована правовая специфика условий признания лица безработным согласно с действующим законодательством. Определено, что к условиям, при наличии которых лицо может быть признано безработным, относятся: возрастные ограничения, отсутствие работы и дохода, невозможность подыскать подходящую работу, наличие психологической мотивации и физиологической способности приступить к работе, регистрация в центре занятости.

Ключевые слова: занятость, безработица, безработный, подходящая работа, источник существования.

The author studied law conditions for recognition specificity of unemployed persons in accordance with applicable law. Determined that conditions under which a person can be considered as unemployed include: age restrictions, lack of work and income, inability to find a suitable job, presence of psychological motivation and physiological ability to start work, registration at employment center.

Key words: employment, unemployment, unemployed person, suitable work, source of existence.

Актуальність теми. За даними Державного комітету статистики України в нашій державі станом на березень 2015 р. лише кількість зареєстрованих безробітних складає 519 тис. осіб, тобто близько 10 відсотків від працездатного населення [1]. Наведені невтішні показники змушують повертатись до думки, що безробіття - це нереалізованість права на працю для частини громадян, це відсутність у частини родин здорової та нормальної матеріальної основи забезпечення необхідних засобів існування і розвитку. Рівень зайнятості та безробіття демонструє, чи потрібна людина суспільству, чи вона для суспільства зайва. Оскільки людина не може не бути цінністю для суспільства, то й безробіття, навіть найнезначніше за масштабами, не може бути суспільно корисним [2, с. 12-13]. На противагу, зайнятість - це не проста наявність заняття. Зайнятість - це надійна і стійка можливість заробляти на життя за допомогою вільно обраної продуктивної праці і роботи. Зайнятість є неодмінною умовою і станом соціальної інтегрованості людини, соціальної повноцінності людської особистості. Відповідно у стані безробіття людина позбавлена стійкої можливості заробляти на життя за допомогою вільно обраної продуктивної праці і роботи. Безробіття є чинником і станом соціальної відчуженості людини від суспільства, соціальної неповноцінності людської особистості. Головна небезпека безробіття для суспільства - саме соціальна відчуженість і соціальна неповноцінність. Однак, враховуючи кризовий стан української економіки, на сьогоднішній день більшого значення набуває не тільки надання зайнятості громадянам, а їх підтримка державою у стані безробіття.

Автор має на меті дослідити правову специфіку умови визнання особи безробітною відповідно до чинного законодавства.

Виклад основного матеріалу. Згідно з п. 2 ст. 1 чинного Закону України "Про зайнятість населення" безробітний - це особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи [3].

Як виходить із наведеного визначення, то надання правового статусу безробітного не "прив'язане" до громадянської приналежності. Як відомо, трудове право характеризується особливим підходом до сфери своєї дії, основою якого є положення ст. 43 Конституції України, де зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується [4]. Отже, всі фізичні особи наділені Конституцією України рівною можливістю застосовувати свою здатність до праці. У ст. 2 КЗпП України [5] установлено рівність трудових прав громадян України, а ст. 5 гарантує "працездатним громадянам, які постійно проживають на території України", широкий спектр можливостей для реалізації права на працю.

Так само і суб'єктивне право на зайнятість є загальним у тому розумінні, що воно належить усім громадянам. Що стосується поширення означеного права на іноземних громадян та осіб без громадянства, то тут варто звернутись до положень ст. 26 Конституції України, згідно з якою "іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України". Відповідно до цієї норми іноземці в Україні не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.

Наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України "Про державну службу" право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які здобули відповідну освіту і професійну підготовку, і пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України [6]. Іноземець не може бути в Україні нотаріусом (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про нотаріат") [7]. За ч. 1 ст. 42 Закону України "Про зайнятість населення" іноземні громадяни або особи без громадянства можуть працевлаштуватись в Україні за умови отримання роботодавцем дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства, чи використання праці деяких категорій цих осіб без наявності дозволу.

У цьому розумінні особливості, пов'язані із застосуванням праці іноземців та осіб без громадянства в Україні, є проявом специфіки реалізації ними права на зайнятість та не мають входити до змісту цього права, як це закріплює ч. 4 ст. 3 Закону України "Про зайнятість населення". Якщо говорити точніше, то означене є складовою спеціальної правосуб'єктності цієї категорії осіб, яка у науці трудового права характеризується обмеженням можливості певних осіб виступати учасниками тих чи інших трудових правовідносин, або особливим порядком реалізації цієї здатності до праці. Тому доцільно норми ч. 4 ст. 3 Закону України "Про зайнятість населення" перенести у ст. 42 цього ж Закону.

Отже, правовий статус безробітного можуть отримати як громадяни України, так й іноземці та особи без громадянства з урахуванням обмежень на застосування праці останніх категорій осіб на території України.

Діючий Закон України "Про зайнятість населення" вперше закріпив віковий діапазон правового статусу безробітного, який охоплюється життєвим періодом з 15 до 70 років. Як зазначається у п. 3 ч. 1 ст. 43 чинного Закону України "Про зайнятість населення", статус безробітного може набути особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників. Відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198 "Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу" для реєстрації у якості безробітного особа, якій виповнилося 15 років, та яка за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, може, як виняток, прийматися на роботу, подає до центру зайнятості заяву одного з батьків або особи, яка їх замінює, про згоду на працевлаштування такої особи, свідоцтво про народження чи рішення суду або розпорядження органів опіки та піклування про встановлення опіки чи піклування. Також згідно з п. 7 ч. 1 ст. 14 цього ж Закону додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню мають особи, яким виповнилося 15 років, та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу. З цього і можна зробити висновок, що вік, з якого в особи виникає правосуб'єктність у сфері зайнятості, дорівнює 15 рокам [8].

Однак у п. 2 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про зайнятість населення" вказується, що додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню мають і діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. У ст. 4 Закону України від 13 січня 2005 року № 2342-ГУ "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" держава гарантує цим особам мінімальний стандарт щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років із моменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочого місця - встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особі з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. А відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про зайнятість населення" для таких осіб на підприємствах, установах та організаціях з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік.

Таким чином, право на зайнятість у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виникає з моменту отримання відповідного правового статусу. Реалізувати означене право особа може лише із досягненням 15-річного віку.

У свою чергу, чинне законодавство, окрім безпосередньо поняття "безробітний", не містить вказівку на граничний вік безробітного, який становить 70 років. Натомість у п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" зазначається, що безробітним може бути визнана особа до призначення пенсії.

У цьому розумінні встановлення граничного віку визнання безробітним у 70 років є нелогічним, і з точки зору того, що такий вік значно перевищує загальні вимоги до пенсійного віку, які закріплені ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Адже згідно зі ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи, а відповідно до п. ч. 1 ст. 45 цього ж Закону реєстрація безробітного припиняється у разі досягнення особою встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку або призначення пенсії на пільгових умовах, або за вислугу років. Тому наявні у законодавчому понятті безробітного вікові діапазони необхідно виключити, адже їх застосування слідує безпосередньо із порядку визнання особи безробітною [9].

Наступною ознакою безробітного як суб'єкта права на зайнятість є відсутність роботи та заробітку, або інших передбачених законодавством доходів, як джерел існування.