3. приватизація квартир як безоплатна передача у власність громадян України житла з державного житлового фонду за законодавчо визначеними нормами. Правові засади закладені у ЗУ “Про приватизацію державного житлового фонду” та підзаконних нормативних актах, прийнятих в розвиток названого Закону. Право на приватизацію характеризується як абсолютне суб'єктивне право громадянина України (суб'єктами цього права не можуть бути іноземні громадяни та особи без громадянства), яке не залежить від жодних умов, обставин, окрім прямих законодавчих заборон: об'єкт не підлягає приватизації. Офіційне тлумачення положень Закону щодо реалізації права на житло відображене в рішеннях КСУ від 28 вересня 2000 р. за конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 ст. 2 ЗУ “Про приватизацію державного житлового фонду” та від 2 березня 2004 р. за конституційним зверненням про офіційне тлумачення положень пункту 2 ст. 10 Закону та за конституційним поданням про офіційне тлумачення положень ст.ст. 1, 10 цього Закону;

4. викуп квартир з фонду житлових та житлово-будівельних кооперативів. Уперше можливість набути право власності в такий спосіб була надана Законом “Про власність”. Забезпечення житлом через систему ЖК, ЖБК як спосіб реалізації права на житло регламентується нормативними актами, які приймалися у 80-х роках і на даний час морально застаріли. Фактично така форма реалізації права на житло незаслужено забута і замінена зараз іншими формами, зокрема, можливістю інвестування коштів у житлове будівництво через Фонди фінансування будівництва. Водночас, кооперативна форма реалізації права на житло себе не вичерпала і за дієвих законодавчих підходів може бути цілком ефективною;

5. інвестування коштів у будівництво із залученням професійних посередників - фондів фінансування будівництва. Механізми реалізації права на житло в такий спосіб визначені вже названим ЗУ “Про фінансово-кредитні механізми і приватне майно при будівництві житла та операціях з нерухомістю”. Резонансні процеси в цій сфері обумовили пошуки ефективних гарантій прав індивідуальних інвесторів при вкладенні коштів у нове будівництво. Гарантування інвестицій ФФБ, які виступають як замовники в підрядних договорах, безумовно, є позитивним законодавчим вирішенням. Але не слід забувати, що, по-перше, плата за посередницькі послуги в будь-якій сфері призводить до подорожчання вартості товарів, робіт, послуг, що набуваються за участю посередників. По-друге, інвестуючи кошти навіть при окресленні конкретного об'єкта, індивідуальний інвестор абсолютно усувається від реальної участі в здачі-прийманні об'єкта в експлуатацію і контролю за діями як підрядника, так і посередника.

Висновок. Наведені засоби (способи) реалізації права на житло спричинюють виникнення права власності на житло (будинок, квартиру). Житловий будинок як об'єкт права певним чином охарактеризований (ст. 380 ЦКУ) як будівля капітального типу, споруджена з дотриманням умов, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами і призначена для постійного у ній проживання. Щодо квартири як об'єкта прав законодавчі параметри не настільки чіткі. Квартирою є помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (ст. 382 ЦКУ). Фізичні параметри квартири не визначені, що породжує практичні проблеми, пов'язані з можливістю зміни фасаду, віконних конструкцій, добудови, перебудови балконів, лоджій тощо у приватній квартирі. У Законі “Про приватизацію державного житлового фонду” йдеться про норму приватизації - 21 кв. м загальної площі без зазначення “глибини” поширення права власності на підлогу, стелю, стіни. Це, в свою чергу, породжує проблему співвідношення фізичних параметрів об'єктів у багатоквартирному будинку.

4. Зміни у складі житлового фонду

Правове регулювання передачі державного житлового фонду в комунальну власність. Більша частина квартир знаходиться в будинках, що перебувають у власності місцевих органів самоврядування. Державний житловий фонд, в тому числі й відомчий, передається у комунальну власність місцевим органам самоврядування. Цей процес просувається повільно. Органи місцевого самоврядування не завжди зацікавлені отримувати житловий фонд, який потребує ремонту, витрачати кошти на його утримання.

Основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну визначаються Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» від 3 березня 1998 р. №147/98-ВР.

Об'єктами передачі згідно із зазначеним Законом є: нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення), житловий фонд, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом будинки.

Статті 7, 8 Житлового кодексу України передбачають можливість переведення жилих приміщень у нежилі.

Непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської ради.

Таким чином, виконання робіт з перебудови та перепланування жилих приміщень у багатоквартирних будинках із подальшим використанням їх як нежилих приміщень повинно здійснюватися за згодою співвласників будинку та без обмеження їх інтересів та житлових прав.

Переведення жилого будинку, жилого приміщення у нежилі, у зв'язку з визнанням жилого будинку, жилого приміщення непридатними для проживання. Для вирішення питання про переведення жилого будинку, жилого приміщення у нежилі відповідно до ст. 7 Житлового кодексу Української РСР власник жилого будинку, жилого приміщення звертається із заявою до районної у м. Києві державної адміністрації за місцем розташування жилого будинку, жилого приміщення.

Після прийняття позитивного рішення видається розпорядження районної у м. Києві державної адміністрації про визнання жилого будинку, жилого приміщення непридатними для проживання, копія якого разом з актом міжвідомчої комісії про обстеження жилого будинку, жилого приміщення надається власнику жилого будинку, жилого приміщення.

Переведення придатного для проживання жилого будинку, жилого приміщення у нежилі (як виняток). Для вирішення питання про переведення жилого будинку, жилого приміщення у нежилі відповідно до ст. 8 Житлового кодексу Української РСР (як виняток) власник жилого будинку, жилого приміщення звертається із заявою з проханням переведення жилого будинку, жилого приміщення у нежилі до Київської міської державної адміністрації. До заяви додаються такі документи: завірені нотаріально копії документів, що підтверджують право власності на жилий будинок, жиле приміщення (договір купівлі-продажу, свідоцтво тощо з відміткою реєстраційного напису БТІ); технічний паспорт жилого будинку, жилого приміщення (поверховий план); довідка з житлово-експлуатаційної організації (ОСББ, ЖБК тощо) про те, що у жилому будинку, жилому приміщенні ніхто не зареєстрований і не проживає; у разі, якщо власнику на праві власності належить жиле приміщення, надається письмова згода власника жилого будинку (ОСББ, ЖБК тощо) на подальше його використання.

Визнання житлових будинків непридатними для проживання. Необхідно відрізняти випадки виключення будинків (квартир) зі складу житлового фонду від переведення у нежилі. Якщо в першому випадку йдеться про безумовну зміну статусу будинку у випадках визнання житла аварійним, непридатним для проживання, знесення жилих будинків із мотивів суспільної необхідності, то у другому випадку -- про дозвільну діяльність державних органів за зверненням власника для зміни функціонального призначення жилого будинку, приміщення. Житлове законодавство зобов'язує обстежувати стан цих будинків не менше одного разу на п'ять років.

Відповідно до ст. 7 Житлового кодексу УРСР квартири і будинки державного та комунального житлового фонду, непридатні для проживання, можуть бути переобладнані для використання в інших цілях або знесені за рішенням виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації.

Громадяни, які мешкали у жилих будинках або жилих приміщеннях, що переведені у нежилі, забезпечуються жилою площею відповідно до чинного законодавства України. Рішення про переведення жилого будинку в нежилий може бути прийняте тільки у виняткових випадках.

Висновок. Отже, основними змінами у складі житлового фонду є: 1. Правове регулювання передачі державного житлового фонду в комунальну власність. 2. Переведення жилого будинку, жилого приміщення у нежилі, у зв'язку з визнанням жилого будинку, жилого приміщення непридатними для проживання. 3. Переведення придатного для проживання жилого будинку, жилого приміщення у нежилі (як виняток). 4. Визнання житлових будинків непридатними для проживання.

Список використаних джерел

1. Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду: Закон України від 22 грудня 2006 p. № 525-V.

2. Положення про Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 р. № 1725.

3. Галянтич М.К. Житлове право України: Навч. посібник. - К: Юрінком Інтер, 2007. - 528 с.

4. Житло та комунальні послуги: законодавство і судова практика// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2004. - № 3. - 270 с.

5. Житлове будівництво в Україні: законодавство та судова практика// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2003. - № 12.

6. Житлове законодавство України/ Упоряд.: М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. - К: А.С.К., 1998. - 495 с.

7. Житлове право України: Курс лекцій/ М.К. Галянтич, Г.І. Коваленко. - К: Юрінком Інтер, 2002. - 480 с.

8. Житлове право України: Навч. посібник/ За ред. В.С. Гопанчука, Ю.О. Заіки. - К.: Істина, 2003. - 208 с.