Видатною подією цього періоду було прийняття християнства. Володимир реформував місцеве управління. Він ліквідував племінну автономію, усунув від влади місцеві династії "світлих князів", замінив її практикою посадження у землях Київської держави своїх синів і довірених осіб (тисяцьких, посадників). Тим самим він зміцнив центральну владу і вплив своєї династії. Держава поділялася на землі-уділи, де центрами були великі міста (Новгород, Полоцьк, Муром та ін.). За формою державного правління Київська Русь була монархією. Вся повнота виконавчої, законодавчої, судової та військової влади зосереджується в руках великого князя. Його влада була спадковою. Усі вищі ступені феодальної ієрархії опиняються в руках одного князівського роду, молодші представники якого знаходяться з великим київським князем у відносинах васалітету-сюзеренітету [13, c. 35-37].

За часів його сина Ярослава Мудрого Київська Русь досягла апогею свого розвитку, її територія простягалась від Чорного моря на півдні до Фінської затоки на півночі, від Карпат на заході до Волги на сході. Ярослав Мудрий запровадив систему ротації для успадкування великокняжого престолу. У зовнішніх стосунках надавав перевагу дипломатичним стосункам та династичним шлюбам.

Одним з головних досягнень Ярослава, за що його, очевидно, й прозвали Мудрим, стало зведення основних норм тогочасного права в збірник законів "Руська правда". Її норми не передбачали рівності перед законом різних верств населення, а забезпечували привілейоване становище феодалів та їх оточення. Наприклад, життя смерда оцінювалось законом в 16 разів менше, ніж життя князівського тіуна. Велика увага приділяється закріпленню і захисту феодальної власності на землю, особливо князівської. "Руська правда" передбачала відповідальність за нанесення людині каліцтва, ран та побоїв, образи. Найдавнішою формою покарання була помста злочинцю з боку потерпілого або його родича. Переважаючим видом покарання було грошове стягнення з майна злочинця, яке складалося з двох частин: одна вилучала ся на користь князя, друга у вигляді компенсації за причинений злочином збиток йшла потерпілій стороні. Вищою мірою покарання був так званий "потік і пограбування". Він призначався за вбивство в розбої, конокрадство, підпалювання будинку і гумна. Покарання означало конфіскацію майна злочинця (пограбування) і вигнання його разом з сім'єю з общини (потік), що прирікало їх на загибель або рабство. Смертна кара і калічницькі покарання цим кодексом не передбачалися.

Розшук злочинця відбувався за допомогою "заклику", "зводу" і "гоніння сліду". Про пропажу потерпілий оголошував на торжищі ("заклик"). Якщо протягом трьох днів пропажу знаходили у кого-небудь, то він вважався відповідачем і сплачував штраф. "Звід" був процедурою розшукування кінцевого злодія, коли шляхом дізнання, очних ставок прослідковувався весь ланцюжок руху вкраденої речі і встановлювалась особа зловмисника. "Гоніння сліду" виражалося в гонитві за злодієм по залишених ним слідах. Використовувались такі види судових доказів як свідчення послухів (свідків доброї слави сторони), видоків (свідків факту), речові докази, "суди Божі". До "суду божого" відносили судові клятви, різні випробування (залізом чи водою), судовий поєдинок (хто переміг у фізичному єдиноборстві -- той і правий). У Київській Русі не було регулярних загонів, які б охороняли правопорядок. Порядок в князівському палаці та навколо нього підтримувався молодшими членами дружини, в маєтках бояр -- управите лями та сторожами. У великих містах тисяцький та його підручні повинні були попереджувати тяжкі злочини та бунти [14, c. 77-79].

Сімейне право розвивалось відповідно до канонічного права. Шлюбно-сімейні відносини до прийняття християнства (а часто і опісля) регулювались звичаєвим правом - зберігалось викрадення наречених, багатожонство. З прийняттям християнства були уведені нові принципи сімейного права, грунтовані на нормах візантійського церковного права: моногамія (одношлюбність), ускладнене розлучення, безправність позашлюбних дітей, суворі покарання за перелюб. Шлюбний вік становив 12-13 рр. для жінок та 14-15 рр. для чоловіків. Для укладення шлюбу вимагалась згода наречених і батьків та відсутність близького споріднення. Не допускався третій шлюб. Дружина була дієздатною і рівною за правовим статусом чоловікові; так, встановлювалась однакова міра покарання за вбивство як чоловіка, так і жінки. Дружина зберігала своє окреме майно у шлюбі. Розлучення надавала церква у рідкісних випадках.

Спадкове право. Вже договір Київської Русі з Візантією 911 р. розрізняв спадкування за заповітом і за законом. Спершу за законом спадкували лише сини - батьківський двір неподільно переходив до молодшого сина, а решта майна розподілялась порівну притому сини були зобов`язані видати заміж сестер із приданим. За договором 911 р. за відсутності синів спадкували брати померлого. Згодом майно бояр і дружинників за відсутності синів стало переходити до дочок, а пізніше це право поширилось і на біле духовенство, ремісників, вільних общинників. Майно смердів, за відсутності синів вважалось вимороченим і переходило до князя, але певна частина виділялась незаміжнім дочкам. Незаконні діти не мали спадкових прав, але якщо їх мати була рабинею, то вони разом з нею отримували волю. До досягнення повноліття спадкоємцями спадщиною розпоряджалась їх матір.

Дружина-вдова ставала главою сім`ї і отримувала частину майна "на прожиття", якою розпоряджалась на власний розсуд, але заповідати її могла лише своїм дітям, розподіляючи розміри часток за власним бажанням.За відсутності заповіту матері її частку отримував за законом той з дітей, на чиєму дворі знаходилось її майно і при кому матір проживала. Якщо мати-вдова вдруге виходила заміж, то призначався опікун над майном неповнолітніх спадкоємців з найближчих родичів, у т.ч. вітчим. Майно передавалось опікуну при свідках; за виконання своїх обов`язків опікун мав право користуватись доходами з майна опікуваних, а в разі втрати частини спадщини відшкодовував збитки спадкоємцям [15, c. 19-21].

В історії українського, російського та білоруського народів Київська держава була спільною протягом великого історичного періоду і відіграла у розвитку кожного з них прогресивну роль, особливо у процесі державотворення та розвитку культури. Можна припустити, що без цього державного об'єднання історична доля трьох народів могла б бути ще важчою і драматичнішою, а рівень економіки і духовності значно нижчим. До того ж Київська Русь була об'єднанням рівноправних племен і племінних угруповань. Київська Русь відігравала надзвичайно важливу роль у міжнародному житті, посідаючи чільне місце в системі тогочасного світу й активно впливаючи на хід розвитку світової історії [17, c. 57-59].

Висновки

Київська Русь була могутньою державою середньовічної Європи, яка відігравала велику роль як в історії східнослов'янських народів так і в світовій історії. Утворення великої і сильної Давньоруської держави сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов'ян, значно посилювало їх у боротьбі з зовнішніми ворогами. Економічна та військова могутність, активні виступи на міжнародній арені висунули її в число провідних країн середньовічного світу. Успішно відбиваючи напади степових кочівників, Русь відіграла роль щита, який прикрив західно-європейську цивілізацію зі сходу. Стародавня Русь мала великий авторитет і вплив на міжнародній арені і її втручання в той чи інший конфлікт бувало досить, щоб стримати його.

Київська Русь мала високий рівень економічного розвитку. Високопродуктивними були землеробство і скотарство, ремесла і промисли, а енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Руські люди створили багато духовну і матеріальну культуру.

Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів.

Список використаних джерел

1. Царенко О.М. Економічна історія України і світу: Навч. посіб. / О.М. Царенко, А.С. Захарчук -- С.: Університетська книга, 2010. -- 308 с.

2. Субтельний О. Історія України. / О. Субтельний. Переклад с англ / Ю. Шевчук, Ю. Медюк. - К.: Либідь, 1991. - 720 с.

3. Кульчицький B.C. Історія держави і права України: підруч. / В.С. Кульчицький, Б.Й. Тищик. - К.: Вид дім "Ін Юре", 2009.- 624 с.

4. Гордієнко М.С. Хрещення Русі: факти проти легенд і міфів. - Л.: Лениздат, 1986. - 27 с.

5. Кислий П. Становлення парламентаризму в Україні: на тлі світового досвіду. / П.Кислий, Ч. Звайз - К.: Абрис, 2000. - 414 с.

6. Крип'якевич І.П. Історія України / Відп. ред. Ф.П. Шевченко, Б.З. Якимович. - Л.: Світ, 1990. - 520 с.

7. Трофанчук Г.I. Історія держави та права України / Г.І. Трофанчук - Юрiнком Інтер, 2010. - 384 с.

8. Бойко О.Д. Історія України : навч. посіб. / О.Д. Бойко. -- 3-тє вид, виправл., доповн. -- К.: Академвидав, 2010. -- 688 с.

9. Історія держави і права України. т. 1. Підручник. -- У 2-х т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. -- К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. -- 656 с.

11. Пасічник М.С. Історія України: Навч. посібник. - 2 - е вид., стер. - К.: Знання, 2006. - 735 с.

12. Історія України: Навчальний посібник. / [Скрипник М.О., Домбровська Л.Ф., Красовський В.М. та ін.]; під ред. М.О. Скрипника. - К.: Центр навчальної літератури, 2008. - 367 с.

13. Греченко В.А. Історія України. Модульний курс: Навчальний посібник. - Х.: Торсінг плюс, 2009. - 384 c.

14. Іванов В.М. Історія держави і права України - Ч.1. Навчальний посібник. - К.: МАУП, 2002. - 264 c.

15. Кульчицький В.С. Історія держави та права України / В.С. Кульчицький, М.І. Настюк, Б.Й. Тищик. - Л.: "Світ", 1996. - 289 с.

16. Бойко О.Д. Історія України: Запитання і відповіді. - К.: Видавничий центр "Академія", 2011 р. - 320 с.

17. Історія України: Навчальний посібник / Білоцерківський В.Я. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 536 с.