Утім, можна погодитися з окремими авторами, які цілком обґрунтовано відносять їх до прецедентного права. Прецедент (від лат. praecedentis - передуючий) - це поведінка в певній ситуації, яка розглядається як зразок при аналогічних обставинах. Сутність судового прецеденту полягає у наданні нормативного характеру актам суду. У зв'язку з чим під судовим прецедентом часто розуміється рішення суду у конкретній справі, яке є обов'язковим при розгляді аналогічних справ в майбутньому. Втім обов'язковим для судів є не все рішення, а тільки суть правової позиції суду, на підставі якої постановляється рішення. Якщо проаналізувати наявну судову практику, то стає очевидним, що акти ВСУ вже давно відіграють роль судового прецеденту для нижчестоящих судів. Адже узагальнення судової практики та керівні роз'яснення щодо питань застосування законодавства є його правовою позицією щодо того чи іншого праворозуміння. Й хоча ці керівні роз'яснення офіційно не визнано джерелом права, вони є обов'язковими для судів усіх інстанцій. І на практиці непоодинокими є випадки, коли судді посилаються у своїх рішеннях на акти ВСУ. Якщо говорити про Конституційний Суд України, то прецедентний характер його рішень мало в кого викликає сумніви. Варто хоча б згадати рішення КСУ № 13-рп/2000 від 16 листопада 2000 р. у справі № 1-17/2000 за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень ст.59 Конституції України, ст.44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким фактично було змінено положення Кримінально-процесуального щодо можливості участі як захисників у кримінальному процесі не тільки адвокатів, а й інших фахівців у галузі права. Інакше кажучи, в Україні вже досить тривалий час у правозастосовчій практиці фактично існує судовий прецедент, хоча і офіційно це не визнавалося до прийняття зазначеного вище Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Він існує об'єктивно і потребує законодавчого оформлення. Водночас не слід сліпо дублювати зарубіжні традиції правозастосування, це має бути судовий прецедент так би мовити з "українським обличчям". Адже судові прецеденти - це не ідеальні джерела права, їм характерна певна суперечливість, оскільки не виключеними є випадки, коли суди можуть по-різному вирішувати однакові питання. Крім того, суди України не наділені правотворчою функцією й цей факт не можна проігнорувати. Висновок Закінчивши роботу над даною курсовою, можна з впевненістю сказати про її безперечні переваги, її необхідність для студентів як майбутніх правників. Адже, вона сприяє глибокому розкриттю і внутрішньому проникненню у поняття таких першочергово базових елементів правової науки, як поняття "права”, "джерела права”, видів джерел (форм) права. А також акцентує увагу на ролі нормативно-правового акта у сфері юридичної науки, розглядає його як основний елемент системи права України. Цим самим така робота (матеріал роботи) є корисною для кожного громадянина України. Простота і достатня докладність викладки матеріалу, практичність застосування і змістовність є основною перевагою цієї курсової роботи. Центральним питанням теми є джерела (форми) права, тому розкриттю самого поняття права і форми права, видів форм роз'ясненню переваг нормативно-правового акту над іншими джерелами права виділено найбільша частка об'єму роботи. На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що форми (джерела) права мають винятково велике значення для зміцнення законності в правовій державі. Досконалість названих форм (джерел) насправді залежить від рівня теоретичних уявлень про неї і від якості усіх видів юридичної практики. Юридична наука покликана своєчасно готувати рекомендації для поліпшення форм права, а практика повинна вміло реалізувати пропозиції вчених в цілях створення гнучкої, динамічної і ефективно функціонуючої системи джерел права. Від якості цієї системи права залежить тривкість законності в державі. Які основні шляхи вдосконалення форм (джерела) права в сучасній Україні? При поліпшенні форм права треба повніше врахувати юридичні традиції України, узяти все краще з минулих здобутків правової системи. Крім того, в будь-якій сучасній державі джерела права (і перш за все закони, статути парламенту) упорядковані, але разом з тим вони не є строгою системою, особливо акти підзаконної правотворчості, правові звичаї і прецеденти. Швидше за все це сукупність нормативних та інших юридичних актів, які встановлюють визначений правовий режим. Список літератури

1. Право: Учебник для вузов/ А.И. Косаров, М.В. Малинкович, С.Д. Покревская и др., Под ред. проф. Н.А. Тепловой, проф. М.В. Малинкович. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - .588 с.

2. Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. / Алексеев С.С. / Т. I - М.: Юрид. Лит. 1981. - 361 с.

3. Порівняльне правознавство: Підручник для студентів П 41 юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В.Д. Ткаченко, С.П. Погребняк, Д.В. Лук'янов; За ред.В.Д. Ткаченка. - X.: Право, 2010. - 274 с.

4. Гураленко Н. Основні концептуальні підходи до розуміння категорії "джерело права" / Гураленко Н. // Юридична Україна. - 2007. - № 6. - С.13-17.

5. Зміївська С. Джерела та форми позитивного права / Зміївська С. // Вісник Академії правових наук України. - 2005. - № 1. - С.13 - 18.

6. Луць Л. Система джерел права: загальна характеристика / Луць Л. // Проблеми державотворення і захисту прав людини. - Львів, 2009.С. 20-26.

7. Марченко М. Форма права: проблемы понятия и значение / Марченко М. // Вестник Московского университета. Право. - 2011. - № 1. - С.11 - 18.

8. Трофименко В. Закон як джерело права / Трофименко В. // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - № 4. - С.22 - 27.

9. Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. / Рабінович М.П. // - Л., 2009. - 224 с.

10. Бачинін В.А., Панов М.І. Філософія права. / Бачинін В.А., Панов М.І. - К.: Ін Юре, 2007. - 472 с.