ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ПОДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

І.В. Процюк

Принцип поділу влади визнається одним із головних для функціонування демократичної правової державності. Як показала практика, за відсутності поділу влади влада народу обмежується, втрачається його зміст як джерела влади. Побудова в Україні демократичної держави потребує втілення принципу поділу влади в механізмі функціонування та реалізації державної влади. Для осмислення значення й ролі цього принципу у світі та в Україні доцільно розглянути процес формування вчення про поділ влади.

Мета статті полягає в аналізі основних поглядів науковців минулого щодо організації державної влади, які привели до виникнення й закріплення на сьогодні в державно-правовій дійсності всіх демократичних країн принципу поділу влади, у розгляді причин необхідності саме такої організації влади.

Дослідження цих питань проводили багато знаних науковців як минулого, так і сучасності, а саме: Арістотель, В.Б. Авер'янов, С.С. Алексєєв, О.Г. Анікевич,

B. Г. Атаманчук, М.І. Байтін, К.С. Бєльский, С.В. Бобровник, О.Р. Дашков- ська, Ю.О. Дмітрієв, Л. Дюгі, Г. Єллінек, А.П. Заєць, В.Д. Зорькін, І.О. Ільїн, Т.В. Кашаніна, Б.О. Кістяківський, М І. Козюбра, Ф.Ф. Кокошкін, І.Б. Коліушко,

A. М. Колодій, О.Л. Копиленко, М.М. Коркунов, Н.С. Крилова, М.А. Крутоголов,

C. Л. Лисенков, Д. Ллойд, Дж. Локк, Г.М. Манов, Ш.-Л. Монтеск'є, В.С. Нерсе- сянц, Платон, Полібій, О.В. Петришин, Ж.-Ж. Руссо, П.М. Рабінович, В.М. Се- ліванов, Ф.В. Тарановський, В.О. Тененбаум, Ю.О. Тихомиров, Ю.М. Тодика,

B. Ф. Халіпов, М.В. Цвік, Т.В. Чехович, В.Є. Чиркін, В.М. Шаповал, Г.Ф. Шерше- невич, Ю.І. Ющик та інші.

Здійснення влади розглядається як дуже складна й відповідальна діяльність. Тому із часів формування людського суспільства вона поділяється за певними напрямами, які реалізуються відокремленими від суспільства людьми. Так виникає розподіл праці під час реалізації владних повноважень, що є універсальною характеристикою соціального життя людства та має довгу еволюцію: від простих форм у первісному суспільстві до структурної диференціації соціальних, політичних, економічних функцій у сучасному суспільстві. Спочатку цей термін відображав завдання, які стоять перед індивідами й організаціями в процесі виробництва товарів і послуг. Щодо держави процес розподілу праці обумовлюється соціальним розподілом знань і можливостями, які втілюються в апараті управління, що має чітко визначену структуру.

Диференціація спеціалізованих функцій у суспільстві зумовлює збільшення кількості виконуваних соціальних ролей та обсягу операцій, а це у свою чергу під час здійснення влади приводить до поділу влади з її системою стримувань і противаг. Однак «розподіл праці» та «поділ влади» - поняття не тотожні, хоча взаємопов'язані й за деякими ознаками дуже схожі. Спробуємо показати, у чому полягає різниця між ними та в чому вони співпадають.

Розподіл праці між різними органами політичної влади виник задовго до формування класичних варіантів теорії поділу влади та її офіційного визнання. Ще мислителі давнини помітили, що в системі державних органів існує певна диференціація. В основу цієї диференціації покладено зміст функцій державної влади. Для виконання тієї чи іншої комбінації цих органів створюються відповідні державні органи й організації [24, с. 16].

Про ідею розподілу державних органів і їх функцій висловлювалися ще античні мислителі Платон, Арістотель, Полібій та інші. З огляду на сучасну для них історичну дійсність учені вказували на необхідність розподілу праці між окремими групами рабовласницького суспільства, на існування різних державних органів із властивими їм функціями, на необхідність розмежування їх повноважень.

Платон писав, що будь-яка робота виконується краще, «якщо виконувати одну яку-небудь роботу згідно зі своїми природними задатками, причому вчасно, не відволікаючись на інші роботи» [17, с. 146].

Арістотель вказував, що держава - це складне ціле, єдність у множині, яка складається зі специфічно різних, неподібних частин: по-перше, «законорадчого» органу (народні збори), у здійсненні функцій якого беруть участь усі вільні громадяни; по-друге, адміністративного чи урядового елемента, наділеного повноваженнями видавати веління; по-третє, судових органів, які чинять правосуддя. Отже, фактично він розрізняв законодавчу, адміністративну (виконавчу) та судову гілки влади [3, с. 512-514]. Однак, аналізуючи організацію кожного з державних органів, мислитель не торкався питань про характер їх взаємовідносин, форми їх взаємодії, протидії, взаємоврівноваження, взаємостримування тощо, на що звернено увагу в доктрині розподілу влади [16, с. 188-189].

У Полібія отримала розвиток ідея про переваги змішаних форм правління, у яких перетиналися позитивні елементи царських, аристократичних і демократичних засад у політичному устрої суспільства, які, будучи складовими частинами одного цілого, існують уособлено, взаємно доповнюючи й врівноважуючи одна одну. Розглядаючи сучасні йому держави, філософ відмічав, що найкращим устроєм відрізняється Римська держава. У зв'язку із цим Полібій аналізує повноваження «трьох влад» у Римській державі: влади консулів, сенату й народу, у яких виражалися, відповідно, царська, аристократична й демократична засади [8, с. 68-69]. Проте в умовах Античності за слабкої інституціалізованості державних органів процес і, відповідно, теорія розподілу влади не отримали свого завершення у вигляді закінчених політико-правових форм. Згодом еволюція античної державності від полісної демократії до деспотизму епохи пізньої Римської імперії фактично усунула актуальність проблеми.

Однак саме по собі існування органів законодавчих, виконавчих і судових є не свідоцтвом, а лише необхідною передумовою здійснення в державі принципу розподілу влади.

Зміни в сприйнятті влади відбулися в часи Відродження в Європі та вплинули на порядок її організації, функціонування й легітимації. Так, у цей період відбувається повернення до античної спадщини, у тому числі до ідеї обмеження верховної влади. Саме в цей час у Європі народжуються політичні інститути, державні установи, політико-правові концепції, які стали моделлю для розробників теорії поділу державної влади [7, с. 42-56].

Слід наголосити на тому, що теорія поділу влади як самостійна й цілісна політична доктрина сформувалась у період буржуазних революцій XVII - XVIII ст. Її поява пов'язується з виникненням в Англії в XVII ст. теорії Дж. Локка, який надав їй характеру універсальної доктрини в роботі «Два трактати про правління». Якщо перший трактат присвячено спростуванню феодально-патріархальних поглядів на божественне право абсолютизму королівської влади, то другий містить теорію конституційної парламентської монархії. Уряду передається лише частина повноважень (відправлення правосуддя, зовнішні зносини) заради ефективного захисту всіх інших: свободи слова, віри та насамперед власності [25, с. 52].

Для запобігання узурпації влади Дж. Локк розробляє принципи взаємозв'язку й взаємодії її окремих частин. На його думку, механізм забезпечення соціальної рівноваги складається із суверенітету народу, верховенства законодавчого органу в особі парламенту та виконавчої прерогативи короля, у віданні якого також знаходиться федеративна влада, що здійснює зовнішню політику держави. Законодавча влада має право вказувати, як повинна використовуватися сила держави для збереження співтовариства її членів, а тому вона є верховною, пріоритетною щодо виконавчої влади. Однак оскільки закони, яких мають постійно дотримуватися та дія яких є безупинною, можуть бути створені за короткий час, то немає необхідності, щоб законодавчий орган діяв увесь час. Дж. Локк розглядає подібну періодичність як одну з гарантій від можливої узурпації влади. !ншою гарантією є підпорядкованість законодавчої влади верховній владі народу, що постає з ідеї суспільного договору. При цьому виконавча влада є закономірним продовженням законодавчої влади, оскільки видані закони слід постійно виконувати [13, с. 346-351].

Г. Єллінек зазначав із цього приводу: «Зважаючи на важливість теорії Дж. Локка для пізнішого демократичного вчення про державу, зокрема, завдяки її впливу на американські конституційні закони, вона, однак, аж ніяк не пориває зв'язку зі старими англійськими поглядами на становище короля, щоб стати цілком на ґрунт теорії народного суверенітету. <...> До прерогативи короля Дж. Локк відносить, наприклад (у повній згоді зі староанглійськими поглядами), право визначати час, місце й тривалість парламенту. <...> Таким чином <...> король за Дж. Локком має бути названим вищим органом держави, сувереном» [9, с. 479, 483, 574, 567-577].

Наступним важливим кроком у розвитку вчення про поділ влади стала концепція Ш.-Л. Монтеск'є, відповідно до якої держава повинна мати три види влади: законодавчу, виконавчу й судову[11, с. 95-96].

Ш.-Л. Монтеск'є вперше розрізнив державні функції відповідно до наявних установ і запропонував розподіл їх між незалежними органами, яким повинні відповідати поділені гілки влади держави [9, с. 574-575]. Він обґрунтував неприпустимість зосередження всієї повноти державної влади в одних руках: «Усе загинуло б, якби в тій самій особі чи установі, що складається із сановників, дворян чи простих людей, були поєднані ці три влади: влада створювати закони, влада здійснювати постанови загальнодержавного характеру та влада судити злочини чи позови приватних осіб» [14, с. 290-291].

Крім того, Ш.-Л. Монтеск'є розглядає інші можливі варіанти часткового заперечення цього принципу, що обов'язково призводить до тиранії. Першим варіантом є поєднання виконавчої й законодавчої влади за окремого існування влади судової, другим - поєднання виконавчої й судової влади за окремого існування законодавчої влади, а третім - протистояння виконавчої влади поєднанню законодавчої й судової [11, с. 96-97]. Мислитель переконаний: «Якщо влада законодавча та виконавча будуть об'єднані в одній особі чи установі, то свободи не буде, оскільки можна остерігатись, що монарх чи сенат стануть видавати тиранічні закони для того, щоб так само тиранічно застосовувати їх. Не буде свободи й у тому випадку, якщо судова влада не буде відокремлена від влади законодавчої та виконавчої. Якщо її буде об'єднано із законодавчою владою, то життя й свобода громадян потраплять у владу свавілля, оскільки суддя буде законодавцем. Якщо судова влада буде об'єднана з виконавчою, то суддя отримає можливість стати гнобителем» [14, с. 212].

Ш.-Л. Монтеск'є надає особливого значення системі взаємних стримувань і противаг між гілками влади. Наприклад, він наголошує на тому, що законодавчі органи не повинні збиратися з власної ініціативи та не мають права здійснювати саморозпуск. Час їх скликання й тривалість засідань визначаються виконавчою владою. Законодавчі збори не повинні мати владу судити особу виконавчої влади, а суди покликані тлумачити закон для блага самого закону [14, с. 119]. У результаті поступового з'ясування прав і повноважень кожної з гілок державної влади він доходить висновку про досягнення стану повного їх збалансування й рівноваги [11, с. 100]. Ця ідея знайшла підтримку інших мислителів. Так, Ж.Ж. Мун'є, автор перших трьох глав Декларації прав людини й громадянина, зазначав: «Щоб гілки влади були дійсно розділеними, вони не повинні бути цілком відокремленими одна від одної» [4, с. 34].