Державний лад Франції за Конституцією 1946 року ПРЕЗИДЕНТ Державна ПАРЛАМЕНТ рада Рада Голова Республіки РАДА МІНІСТРІВ Національна Міністри Асамблея Економічна рада Генеральна рада Префект Генеральна рада Префект ДЕПАРТАМЕНТ ДЕПАРТАМЕНТ в) Конституційні реформи Перед післявоєнною Францією постало безліч важливих проблем: економічних, соціальних, політичних. Однак цен-тральним питанням внутрішньополітичного життя країни, навколо якого розгорнулася гостра боротьба, стало питання нового держав-ного ладу, проблема нової конституції Франції. Політичні партії по-різному уявляли собі перспективи розвитку державного ладу Франції, а в умовах багатопартійності це вело до появи значної кількості програм, розмежування політичних сил. Наприкінці війни серед політичних партій відбулися зміни. Найавторитетнішою, наймасовішою партією стала комуністич-на партія Франції. Навколо неї об'єдналися численні прогресивні організації країни: Асоціація колишніх партизанів, Спілка республі-канської молоді, Спілка французьких жінок тощо. Другою за своїм авторитетом була створена в 1944 році партія Народно-республіканського руху (МРП), яка відбивала інтереси монополістичного капіталу. Буржуазні учасники руху Опору утворили в 1945 році Демокра-тичну і соціалістичну спілку опору (ЮДСР). Значно похитнулися позиції таких партій, як радикали і радикал-соціалісти. Серйозних змін у соціальному складі зазнавала соціалістична партія, значну частину якої становила дрібна буржуазія. На цьому партійному фоні і розгорнулася боротьба за майбутню конституцію Франції, в ході якої були сформульовані три основні програми: 1. Комуністи вважали необхідним створити демократичну парламентську республіку з суверенними Національними зборами. Другу палату вони хотіли скасувати, владу президента обмежити. Комуні-сти вважали необхідним дати в Конституції перелік основних прав і свобод людини і громадянина. 2. Генерал де Голль намагався побудувати президентську респуб-ліку, де буде сильний голова держави, авторитетний уряд. 3. Радикали пропонували відновити Конституцію 1875 року і Третю республіку. Більшість політиків наполягала на необхідності прийняття нової Конституції. У серпні 1945 року Тимчасовий уряд Франції вирішив провести вибори до Установчих зборів і референдум. Виборці повинні були відповісти на два запитання: 1) хочете ви, щоб була прийнята нова конституція чи щоб залишились у силі конституційні закони 1875 року? 2) чи вважаєте ви, що проект конституції, прийнятий Установчими зборами, слід затвердити на референдумі? Більшість виборців 21 жовт-ня 1945 року дала позитивну відповідь на обидва запитання. На виборах до Установчих зборів найбільшу кількість голосів зібрали комуністи (більше п'яти мільйонів), які увійшли до складу уряду на чолі з генералом де Голлем.. Незабаром відбувся конфлікт між Установчими зборами і де Голлем, внаслідок чого він у січні 1946 року подав у відставку. У квітні 1946 року проект конституції, побудований на комуні-стичних засадах (однопалатний парламент, обмеження президентсь-кої влади тощо) був схвалений Установчими зборами, але на референдумі 5 травня 1946 року був відхилений більшістю французів, які сказали «Ні». У червні 1946 року відбулися нові вибори до Установчих зборів. Дру-гий проект був компромісним, він ураховував платформи різних політич-них партій і на референдумі 13 жовтня 1946 року був затверджений. Становлення державного ладу Франції в тій формі, яка була закріплена Конституцією 1946 року, не було повністю проведене в життя. Політична система, яка базувалася на класичному парламентаризмі, виявилася нездатною швидко і актив-но реагувати на складні соціально-економічні проблеми. Через це від-бувалися постійні зміни в політичному режимі Четвертої республіки. Наприкінці 1946 року відбулися вибори Національних зборів, які проводилися на основі пропорційної виборчої системи. Компартія зібрала близько шести мільйонів голосів і провела в Національні збори 182 депутати. П'ять комуністів увійшли до складу уряду. Четверо з них і очолили міністерства: охорони здоров'я, праці, оборони, реконструкції. П'ятим був генеральний секретар КПФ М. Торез, який посів пост віце-голови ради міністрів Франції. Усі вони сподівалися відновити законодавство Народного фронту, провести демократичні перетворення. Все це добре розуміли реакційні кола, які негайно вжили заходів. У квітні 1947 року почався страйк на заводі «Рено» з приводу введення преміальної системи заробітної плати. Конфлікт дійшов до уряду, де страйкарів підтримали тільки комуністи, а увесь склад уряду був на боці адміністрації заводу. Розбіжності серед членів уряду були використані проти комуністів. Їх звинуватили в підриві принципу міністерської солідарності і відправили у відставку. Це був фактич-но державний переворот. Далі відбулася заміна пропорційної системи голосування, яка да-вала перевагу компартії, на мажоритарну. У 1947 році мажоритарна система в два тури голосування вводиться на муніципальних виборах, у 1948 році -- на виборах до Ради республіки, у 1949 році -- на вибо-рах до генеральних рад департаментів, і, нарешті, в 1951 році -- на виборах до Національних зборів. Відповідно до закону від 8 травня 1951 року партія або блок партій, які на виборах до Національних зборів набрали в якому-небудь окрузі понад п'ятдесят відсотків го-лосів, отримували всі депутатські мандати від цього округу. Після цього на виборах 1951 року компартія зібрала більше п 'яти мільйонів голосів і отримала дев'яносто вісім депутатських місць (проти 182 -- у 1946 році). У 1951 році Національні збори приймають резолюцію про пере-гляд Конституції 1946 року. У 1954 році була проведена конституційна реформа. Відбулося фактичне посилення ролі і впливу президента республіки, значно розширилися права і можливості уряду, простішим став процес його формування. Змінився статус верхньої палати -- Ради республіки, якій були надані майже всі права і повноваження довоєн-ного сенату. Більшого реакція зробити не змогла. Конституція 1946 року ви-стояла. У 1956 році на виборах до Національних зборів компартія знову здобула перемогу. Ідея Народного фронту стає популярною. З другого боку, монополістична буржуазія вимагає ліквідації демократичних інститутів, вона прагне до сильної президентської влади. Так утво-рюються умови для ліквідації Четвертої республіки. г) V республіка та Конституція 1958 р Коли у 1957 році у Франції підіймається нова хвиля соціально-політичних суперечностей, які були обумовлені війною в Алжирі, підвищенням цін, зростанням залежності від США і т.д., Національні збори вручили майже необ-межену владу генералу де Голлю, який провів рефе-рендум, в результаті якого було прийнято нову кон-ституцію, що поклала початок існуванню режиму п'ятої республіки у Франції. Політичні партії по-різному намагаються вивести країну з кри-зи. Комуністи закликають до створення нового Народного фронту, водночас активізуються профашистські елементи. У травні 1958 року спалахує заколот військових у Алжирі. За таких умов 1 червня 1958 року парламент доручає генералу де Голлю сформувати уряд і надає йому надзвичайні повноваження. Де Голль розпускає Національні збори на «канікули» і створює комісію для підготовки нової Конституції. Через 20 днів проект Кон-ституції був готовий, а 28 вересня 1958 року він був схвалений на референдумі. Шостого жовтня 1958 року Конституція П'ятої респуб-ліки набрала чинності. Структура Конституції 1958 року відрізняється від попередньої Конституції 1946 року. Невелика за обсягом преамбула хоч і згадує про права людини і про Декларацію 1789 року, однак не дає, як це було в Конституції 1946 року, переліку економічних та політичних прав громадян. Побудована нова Конституція за такою схемою: пре-зидент -- уряд -- парламент. Центр всієї політичної системи за Конституцією -- президент Республіки. Обирається він особливою колегією вибірників на сім років. Президент «стежить за додержанням Конституції», забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів. «Він є гарантом національної незалежності, територіальної ціліс-ності» (ст. 5). Йому надані широкі постійні прерогативи. Він призна-чає прем'єр-міністра, головує в раді міністрів, здійснює призначен-ня на цивільні і військові посади, він є головою Збройних сил і т.ін. Президент республіки обнародує закони протягом п'ятнадцяти діб, він може до закінчення цього терміну вимагати від парламенту но-вого обговорення закону. Президент має право передати на референ-дум законопроект, що стосується організації державної влади; може достроково розпустити національні збори. Особливе значення має стаття 16 Конституції, яка надає прези-денту надзвичайні повноваження. «Коли установлення Республіки, незалежність нації, цілісність її території і виконання нею міжнарод-них обов'язків опиняться під серйозною і безпосередньою загрозою», а нормальне функціонування органів державної влади буде поруше-не, президент республіки «вживає заходів, які диктуються обстави-нами». Щоб скористатися такою можливістю, президенту слід було провести офіційні консультації з прем'єр-міністром, головами палат парламенту, а також Конституційною радою. Друге місце в державному механізмі П'ятої республіки займав уряд, який «визначає і здійснює політику Нації» (ст. 20). У його роз-порядженні знаходились адміністративні органи та збройні сили. Прем'єр-міністр посідав особливе місце в цій структурі. Він керував діяльністю уряду, відповідав за національну оборону, забезпечував виконання законів. Парламент складався з двох палат: національних зборів і сенату. Конституція обмежується тільки констатацією того, що національні збори обираються прямим голосуванням, а сенат -- шляхом непря-мого голосування. Питання про термін повноважень кожної палати, кількість її членів, порядок їх обрання і т.ін., як сказано в Консти-туції, будуть визначені органічним законом (ст. 25). Парламент мав право видавати закони тільки з питань, окресле-них статтею 34 Конституції, тобто встановлювати правила, які стосу-ються: цивільних прав і основних гарантій, наданих громадянам для користування публічними свободами; громадянства, стану і правоздат-ності осіб, сімейних стосунків; визначення злочинів і правопорушень, а також передбачених за них покарань, кримінального судочинства розподілу ставок, податків тощо. З деяких питань парламент встанов-лював лише «загальні правила», або «основні принципи». Питання, що не входили до сфери законодавства парламенту, вирішувалися «в адміністративному порядку» (ст. 37), тобто пере-дусім шляхом видання декретів кабінету. Передбачалося також де-леговане законодавство. Уряд мав можливість для виконання своїх програм звернутися до парламенту з проханням «дати дозвіл для вжиття шляхом ордонансів протягом обмеженого строку заходів, які звичайно входять у сферу законодавства» (ст. 38). Взагалі у взаємо-відносинах між парламентом і Радою міністрів Конституція надава-ла перевагу кабінету. Якщо парламент не прийме рішення віднос-но фінансових законопроектів протягом сімдесяти днів, їх можна було ввести в дію на основі урядового декрету. Конституція встановлювала відповідальність уряду перед пар-ламентом (ст. 49). Однак прийняття «резолюції осудження», після якої уряд був повинен піти у відставку, було обставлено численни-ми умовами. Серед центральних органів Конституція згадує Конституційну раду, дев'ятеро членів якої призначалися на дев'ять років порівну головами палат і президентом (ст. 56). Конституційна рада перевіря-ла правильність виборів президента, депутатів і сенаторів, а також відповідність Конституції нормативних актів, прийнятих парламен-том.