План

Вступ

1. Поняття фізичної особи як людини

2. Поняття та зміст цивільної правоздатності фізичної особи

3. Поняття та види дієздатності фізичної особи

4. Підстави та правові наслідки обмеження фізичної особи у дієздатності та визнання її недієздатною

5. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Одним із найважливіших учасників цивільних правовідносин є фізична особа. Однак це поняття слід відмежовувати від низки інших суміжних понять. Наприклад, відмінність між поняттями «фізична особа» та «людина» полягає в тому, що поняттям «людина» охоплюється будь-яка біопсихосоціальна істота, незалежно від того, чи вступає вона в цивільні правовідносини, чи ні. Натомість «фізичною особою» може бути тільки людина як суб'єкт цивільних правовідносин (ст. 24 ЦК). Потрібно відокремлювати також поняття «фізична особа» від поняття «особа», оскільки останнє є ширшим і означає як фізичних, так і юридичних осіб (ст. 2 ЦК). Є також відмінність між поняттям «фізична особа» та «громадянин», оскільки громадянин є учасником здебільшого конституційних правовідносин і визначається як особа, яка в порядку, що передбачений законами України та міжнародними договорами, набула громадянство України. Неправильним також було б і ототожнення понять «фізична особа» та «особистість», оскільки останнє є здебільшого поняттям психолого-філософським і означає особу, яка наділена певним рівнем психологічного розвитку. Отже, з метою уніфікації понятійно-категоріального апарату для визначення людини у цивільних правовідносинах потрібно використовувати поняття «фізична особа».

Як учасник цивільних правовідносин, фізична особа повинна бути наділена низкою ознак, які її індивідуалізують, виокремлюють її з-поміж інших та персоніфікують як учасника цих правовідносин. До таких ознак належать: ім'я фізичної особи, її громадянство, вік, стать, сімейний стан, стан здоров'я тощо, а для того, щоб брати участь у цивільних правовідносинах, фізична особа повинна бути наділена цивільною правосуб'єктністю.

Отже, актуальність теми обумовлено наступними чинниками:

° неоднозначне розуміння співвідношення категорій «громадянин» і «фізична особа»;

° відмінність ознак, індивідуалізують громадянина, як суб'єкта цивільних правовідносин;

° необхідність виявити зміст цивільної правоздатності фізичних осіб, як учасників правовідносин

° важливість вивчення категорії дієздатності і її видів, визнання особи недієздатною

Ступінь наукової розробленості теми. Дана тема висвітлюється в багатьох підручниках цивільного права, наприклад в підручнику Є.А. Суханова. Крім того, тема знаходить своє відображення в роботах Грибанова В.П., Покровського І.А., Решетнікової І.В., Яркова В.В. тощо.

Об'єктом дослідження є інститут «громадяни» (фізичні особи), як учасники цивільних правовідносин.

Предмет дослідження: нормативно-правові акти, що визначають громадян, як суб'єктів цивільних правовідносин, а також ознаки, що дозволяють індивідуалізувати громадянина, а також співвідношення понять «громадянин» і «фізична особа».

Метою курсової роботи є всебічне вивчення фізичних осіб, як учасників цивільних правовідносин і спроба співвіднести категорії «фізична особа» і «громадянин» як суб'єктів цивільного права, а також розкриття понять і їх детальне вивчення.

Завдання дослідження:

° встановити і з'ясувати сенс поняття «громадянин»;

° виявити різні походи до поняття «фізична особа» в російському цивільному праві;

° визначити значення імені, громадянства, статі, сімейного стану і стану здоров'я, як ознак, що дозволяють індивідуалізувати громадянина;

° систематизувати отримані знання про правоздатності та дієздатності громадян і встановити їх значення.

Методологія. У роботі були застосовані наступні методи: метод діалектичної логіки (при виділенні ознак за результатами вивчення визначень); порівняльний метод; історичний метод, метод формально-юридичного аналізу; статистичний метод, системний.

1. Поняття фізичної особи як людини

Поняття фізичної особи визначає ст. 24 ЦК України, відповідно до якої людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У зв'язку з цим поняття фізичної особи охоплює не тільки громадян України, а й іноземців та осіб без громадянства.

Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям, що надається відповідно до закону. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені.

Ст. 24 ЦК, яка дає визначення фізичної особи як людини, що є учасником цивільних відносин, є новелою цивільного законодавства. Цією нормою утверджується положення про те, що фізична особа є головним учасником цивільних відносин серед тих, які визначені ст. 2 ЦК. Не випадково, що при розробці нового ЦК неодноразово підкреслювалося, що ЦК має стати «кодексом приватного життя людини», тобто має на меті передусім ефективне регулювання цивільних відносин за участю фізичної особи. По-друге, самим існуванням ст. 24 підкреслюється природний характер поняття «людина» та її здатності приймати участь в цивільних правовідносинах, на відміну від таких суто юридичних утворень, як юридичні особи та держава. По-третє, з цієї норми, яка знаходить своє продовження у ст. 25 ЦК, випливає, що будь-яка людина може бути учасником цивільних відносин незалежно від раси, національності, місця проживання, статі, освіти, політичних переконань та інших ознак.

Слід відзначити, що новий Цивільний кодекс України для позначення людини як учасника цивільних відносин використовує саме термін «фізична особа», на відміну від ЦК УРСР, що передбачав термін «громадянин». Це не випадково, адже правовий статус людини не є таким, що нерозривно пов'язаний з поняттям громадянства. Особливо ця тенденція простежується в теперішній час, коли суб'єктами цивільних відносин на рівних засадах з українськими громадянами виступають іноземці та особи без громадянства. Ст. 26 Конституції України проголошує, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Національний правовий режим встановлюється для іноземців та осіб без громадянства також ч. 1 ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Таким чином, винятки з принципу національного правового режиму, встановленого для іноземців та осіб без громадянства, можуть встановлюватись винятково на рівні Конституції та законів України. Наприклад, згідно ч. 4 ст. 22 ЗК землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам та особам без громадянства. Варто звернути увагу, що тенденція ЦК щодо заміни поняття «громадянин» на поняття «фізична особа» сприйнята не у всіх законодавчих актах. Серед актів новітнього періоду такий підхід спостерігається, зокрема, у Господарському кодексі України. Саме термін «громадянин», а не "фізична особа", закріплений у ЦК Російської Федерації. Очевидно, це пояснюється тим, що норми національного законодавства, хоча і застосовуються при регулюванні відносин за участю іноземного елементу, але розраховані все ж таки переважно на реалізацію прав та обов'язків вітчизняними громадянами.

2. Поняття та зміст цивільної правоздатності фізичної особи

правоздатність фізичний особа померлий

Цивільна правоздатність - це здатність фізичної особи мати цивільні права і обов'язки (ст. 25 ЦК). Правоздатність визнається рівною мірою за всіма фізичними особами з моменту народження і припиняється із смертю. Хоча за загальним правилом правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження, у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини; а здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Так, згідно з ч. 1 ст. 1222 ЦК спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути особи, які були зачаті за життя спадкодавця та народжені живими після відкриття спадщини. Виникнення цивільної правоздатності у момент народження не означає, що фізична особа одночасно набуває можливості бути суб'єктом будь-яких цивільних правовідносин. Протягом життя обсяг правоздатності може змінюватися. Так, юридична можливість бути власником вогнепальної мисливської зброї виникає у фізичної особи при досягненні 21-річною віку.

ЦК визначає обсяг цивільної правоздатності фізичної особи невичерпним чином - шляхом вказівки на те, що фізична особа має всі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України. Вона також здатна мати майнові права, не встановлені ЦК та іншим законом. Саме невичерпність обсягу вказаних прав полягає у правилі, закріпленому в ч. 4 ст. 26 ЦК: фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією, ЦК, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Однак в юридичній літературі існує и інша точка зору з посиланням на те, що закон не визнає неповнолітнього і недієздатного здатним мати право на складання заповітів, як і право давати доручення і самим бути представником на підставі договору доручення чи закону. Так само недієздатний не має права на підприємницьку діяльність, а отже не може бути носієм цивільних прав та обов'язків, пов'язаних з його особою.

Правоздатність як суспільне явище характеризується такими ознаками: незалежністю від раси, національності, віку, статі та інших ознак фізичної особи (ст. 24 Конституції, ст. 25 ЦК); виникненням у момент народження і припиненням зі смертю; здатністю мати не тільки права, а й обов'язки (статті 25, 26 ЦК); виникнення правоздатності законом не пов'язується з волею окремих осіб або держави в цілому, невідчуженістю від особистості фізичної особи; неможливістю обмеження фізичної особи у правоздатності інакше, як у випадках і у порядку, передбачених законом. ЦК встановлює, що правочин, який обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Правовий акт органу державної влади АРК, органу місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним (ст. 27).

Обмеження правоздатності можливе лише у вигляді санкції за скоєння адміністративного правопорушення чи злочину і передбачено відповідно адміністративним чи кримінальним законом. Зокрема, при застосуванні такої міри кримінального покарання, як позбавлення волі, особа на певний час позбавляється права вільно, на свій розсуд обирати місце проживання.

Здійснення цивільних прав та свобод невіддільне від виконання цивільних обов'язків, які фізична особа здатна мати як учасник цивільних правовідносин (ч. 5 ст. 26 ЦК). Причому при здійсненні своїх прав особа, включаючи і фізичну особу, зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК). Це повною мірою відповідає ст. 66 Конституції, яка зобов'язує кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки.