Спостерігаються певні розбіжності у підходах до вирішення цього питання у ЦК та СК, який взагалі не передбачає можливості роздільного проживання неповнолітніх з їхніми батьками, усиновлювачами, опікунами. Проте перевагу мають норми ЦК як головного закону, що визначає цивільний статус фізичної особи.

Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом. Батьки, що проживають роздільно визначають, з ким із них буде проживати дитина, шляхом угоди між ними. У випадку спору він вирішується судом, виходячи з інтересів та з урахуванням думки дітей (ст. 161 СК).

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

2. Поняття та види дієздатності фізичної особи

Дієздатність - це здатність особи за певних умов набувати й здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. [2]

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦК і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 30 ЦК). [1]

Дієздатність тісно пов'язана з правоздатністю і нею визначається. Це обумовлене тим, що особа своїми діями набуває і здійснює лише ті права та обов'язки, можливість набуття яких входить до змісту правоздатності.

Дієздатність відрізняється від правоздатності тим, що передбачає свідому діяльність особи, володіння нею свідомою і самостійною волею, тобто здатність бажати настання певних наслідків, віддавати собі повний звіт у своїх діях і керувати ними. Наприклад, правоздатною є і малолітня особа, тобто особа, яка не досягла віку 14 років, котра може особисто вчиняти дрібні побутові право чини (ч. 1 ст. 31 ЦК), тобто здійснювати дії правового характеру, хоча вона і не дієздатна у повному обсязі. Між тим така часткова дієздатність не дає малолітній особі можливості укласти заповіт (ст. 1234 ЦК), самостійно прийняти спадщину, хоча в останньому випадку вона може набути права власності як спадкоємець, але не особистими діями, а через дії законних представників: батьків, усиновителів, опікунів. [8]

Елементами змісту дієздатності фізичної особи є:

1) можливість самостійного вчинення правочинів (правочиноздатність);

2) можливість нести самостійну майнову відповідальність

(деліктоздатність);

3) можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (тестаментоздатність);

4) можливість обирати собі представника та самому виступати як

представник (трансдієздатність);

5) можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнесдієздатність).

Доцільність виокремлення такого елементу дієздатності зумовлена тим, що цей елемент загального поняття дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, але й пов'язаний із вчиненням дій щодо державної реєстрації громадянина як підприємця, з одного боку, регулюванням діяльності фізичних осіб - підприємців правилами нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст. ст. 50 - 54 ЦК) з іншого.

На перший погляд, виокремлення окремих елементів дієздатності не має практичного значення, а швидше знаходиться у площині теоретичних дискусій. Проте, це враження хибне.

ЦК, даючи у ст. 30 загальне визначення дієздатності, разом з тим у подальших нормах диференційовано підходить до виникнення окремих елементів дієздатності. Так, якщо правочиноздатність виникає у особи, що досягла 14 років (за умови, що батьки, усиновлювачі чи піклувальники не заперечують проти правочину - ст. ст. 32, 221, 222 ЦК), то виникнення деліктоздатності ЦК пов'язує з наявністю додаткових умов (зокрема, з наявністю майна, достатнього для відшкодування - ст. 33 ЦК). Якщо часткова правочиноздатність є навіть у особи, яка не досягла 14 років (ст. 31 ЦК), то транс дієздатність, як випливає зі ст. 242 ЦК, настає лише з досягненням повноліття. Хоча заповіт є одностороннім право чином, але право на заповіт (тестаментоздатність) виникає лише у осіб з повною цивільною дієздатністю і до того ж (на відміну від інших правочинів) не може реалізовуватися через представника (ст. 1234 ЦК). Така сама вимога щодо повної дієздатності як загальне правило висунута в ст. 50 ЦК щодо фізичної особи, яка хотіла б займатися підприємницькою діяльністю. Виняток з цього правила встановлений ст. 35 ЦК, але й тут є особливість - віковою межею є “нетиповий” для норм ЦК вік - 16 років. Тому слід визнати, що розрізняння вказаних елементів дієздатності є доцільним і з практичної точки зору, оскільки дає змогу диференційовано підходити (що робить і ЦК) до визначення вимог стосовно надання особі того чи іншого виду (елементу) дієздатності. [5]

Диференціація дієздатності фізичної особи

На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана зі здійсненням громадянином вольових дій, що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості. Критеріями є вік, а також стан психічного здоров'я.

З урахуванням цих критеріїв можна виокремити декілька видів дієздатності фізичних осіб:

1) повну дієздатність;

2) часткову дієздатність;

3) неповну дієздатність.

Повна дієздатність визнається за повнолітніми фізичними особами, тобто тими, хто досяг 18 років (ст. 34 ЦК).

Вказаний віковий ценз може бути зниженим у двох випадках: а) реєстрація шлюбу особою, що не досягла 18 років (ч. 2 ст. 34 ЦК); б) надання повної цивільної дієздатності за рішенням органу опіки та піклування неповнолітній особі (ст. 35 ЦК).

Шлюбний вік встановлений для чоловіків - 18 років і жінок - 17 років (ст. 22 СК). Стаття 23 СК допускає також за виняткових обставин можливість реєстрації шлюбу особами до досягнення ними 14 років.

На зниження шлюбного віку згода батьків чи інших законних представників не потрібна, але їхня думка при цьому враховується. Реєстрація шлюбу осіб, яким був знижений шлюбний вік, здійснюється в загальному порядку.

Після реєстрації шлюбу неповнолітні фізичні особи набувають дієздатність у повному обсязі.

Надання повної цивільної дієздатності (емансипація) згідно зі ст.. 35 ЦК можливе:

– фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;

– фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися

підприємницькою діяльністю;

- щодо неповнолітньої фізичної особи, яка записана матір'ю або батьком дитини.

Підстави й порядок емансипації визначаються по-різному:

- тому, хто працює за трудовим договором, надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди - за рішенням суду;

- тому, хто бажає займатися підприємницькою діяльністю і досяг 16 років, спочатку необхідно отримати письмову згоду на реєстрацію як підприємця від батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. За наявності вказаної згоди така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту її державної реєстрації як підприємця;

- для надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, необхідний факт державної реєстрації народження дитини, одним з батьків якої є неповнолітній. У цьому випадку згоди батьків неповнолітнього, органів опіки і піклування тощо на емансипацію неповнолітньої особи не потрібно.

Стаття 35 ЦК не згадує про значення членства у виробничому кооперативі, однак, очевидно, таке членство особи, яка досягла 16 років, за аналогією з трудовим договором може бути підставою надання повної цивільної дієздатності.

У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності, батьківства, надана неповнолітній особі повна цивільна дієздатність зберігається.

Часткову цивільну дієздатність мають фізичні особи, які не досягли 14 років (ст. 31 ЦК іменує їх також “малолітніми особами”). Їхня дієздатність обмежується можливостями самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (тобто, правочини, що задовольняють побутові потреби особи, відповідають рівню її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість), а також здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Всі інші правочини, вчинені малолітніми до досягнення ними 14 років, нікчемні і не породжують для них правових наслідків. Однак такий правочин може бути в інтересах малолітньої особи на вимогу її батьків, усиновлювача або опікуна визнаний судом дійсним, якщо він вчинений на користь такої особи (ст. 221 ЦК).

Малолітня особа не несе цивільно-правової відповідальності за завдану нею шкоду. Це пояснюється тим, що малолітні особи ще не можуть повною мірою оцінювати свої дії і керувати ними, а тому не можуть визнаватися винними і нести відповідальність за правопорушення. Відповідальність за дії малолітніх покладається на їхніх батьків, усиновлювачів, опікунів, винних у нездійсненні належного нагляду за діями малолітнього чи належному вихованні дітей. Батьки, усиновлювачі, опікуни малолітніх можуть бути звільнені від відповідальності, якщо доведуть, що зобов'язання було порушене чи шкода заподіяна не з їхньої вини (ст. ст. 33, 1178 ЦК).

Неповну цивільну дієздатність мають неповнолітні особи, тобто особи у віці від 14 до 18 років (ст. 32 ЦК).

Крім правочинів, передбачених ст. 31 ЦК, вони можуть:

- самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

- самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

- бути учасниками (засновниками) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

- самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним такими особами на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Проте, якщо грошові кошти внесені у фінансову установу на її ім'я іншими особами, то неповнолітня особа може розпоряджатися ними за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою будь-кого з батьків (усиновлювачів) або піклувальників та органу опіки та піклування. Згода може бути замінена наступним схваленням у письмовій формі правочину, вчиненого зазначеними особами. У разі заперечення правочину того з батьків (усиновлювачів), з ким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна має бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. [5]