Державний департамент України з питань виконання покарань

Чернігівський юридичний коледж

Цикл: Кримінально-правових дисциплін

Дисципліна: Теорія пробації

Реферат

на тему: «Європейський досвід попередження рецидивної злочинності.»

Виконав: Заболотний В.В.

Перевірив: викладач циклу старший майор Майборода І.А.

Чернігів 2010

План

Вступ

1. Міжнародно-правові стандарти попередження рецидивної злочинності.

2. Заходи, що є альтернативними тюремному ув'язненню та попередженню рецидивної злочинності

3. Вимоги, які повинні надаватись до поводження із ув'язненими щодо попередження рецидивної злочинності

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

З розширенням зв'язків між державами і народами на права та свободи особи все більший вплив надають міжнародні фактори. Досвід та ідеї одних народів впливали на погляди і практику формування державної політики інших. Поступово почали складатися правила міжнародної моралі, а потім і юридичні норми, які ставили поза законом найбільш грубі порушення прав людини. Держави, які підписали міждержавні угоди, приймали на себе певні зобов'язання щодо виконання принципів дотримання прав людини. Ці заходи справедливо розглядаються як певні обмеження по відношенню до держави. Особливістю зазначених обмежень є той факт, що вони носять характер вільного виявлення волі держав.

Кількість міжнародних актів, що регламентують питання діяльності посадових осіб, які забезпечують правопорядок у державі, організацію та функціонування органів кримінальної юстиції, правовий статус звинуваченого, підсудного, засудженого - дуже велика. Кожна держава, яка взяла на себе зобов'язання виконувати міжнародні Декларації, Конвенції, Пакти, у тому числі з прав людини, обов'язково керується нормами цих договорів у своєму національному законодавстві, з цього моменту вони стають прикладом для законодавчої діяльності держави - міжнародним стандартом. Значущість сформульованих в міжнародних актах принципів та загальних положень для підготовки нового законодавства України полягає в тому, що вони вироблені на підставі багаторічної практики ряду країн-членів ООН, носять міждержавний характер, стабільні, не зазнають впливу соціальної кон'юнктури, що створюється в конкретній країні під впливом різних політичних, ідеологічних, економічних та кримінологічних факторів і, тому є достатньо чітким орієнтиром для розвитку цієї галузі законодавства (кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого та ін.) і правозастосовної діяльності.

1. Міжнародно-правові стандарти попередження рецидивної злочинності

Наприкінці ХІХ століття в зарубіжній і вітчизняній кримінологічній, кримінально-правовій і пенітенціарній науці достатньо широко почало обговорюватися питання про доцільність широкого застосування покарання у виді позбавлення волі і почали робитися спроби пошуку альтернатив цьому виду покарання. Розчарування в тюремному ув'язненні як доцільній мірі покарання особливо сильно виявилося відносно короткострокового ув'язнення.

Так, у програмі І Міжнародного тюремного конгресу вже стояло питання: «Чи можливо замінити короткострокове позбавлення волі і неплатіж штрафу посиленими роботами без позбавлення волі?» Це питання викликало значний інтерес і тривалі дебати, і було перенесене на наступні конгреси. Учасники Стокгольмського конгресу (1878 р.) високо оцінили роль умовного засудження як міри, що не порушує авторитету судових органів і надає чималих вигод як суспільству, так і засудженим.

На конгресі, що відбувся в 1885 р. в Римі, пропонувалися різні альтернативи короткостроковому ув'язненню: штраф, судова догана, примусові роботи без позбавлення волі, обмеження у виборі місця проживання. Питання про альтернативи тюремному ув'язненню обговорювалося і на наступному конгресі (у Петербурзі в 1890 р.), де воно було поставлене у зв'язку з обговоренням питань про догану, як про міру соціального захисту і про умовне засудження. Паризький конгрес 1895 р. виніс резолюцію, згідно з якою рекомендувалося замінювати короткострокове ув'язнення судовою доганою, якій надавалося те ж значення, що і умовному засудженню, проте безперервне зростання короткострокових вироків, безперечна відсутність в них страхітливого значення, неможливість досягнення в короткий термін виправних ефектів, псування в короткий термін випадкових злочинців, що спостерігалося, ув'язненими-професіоналами - все це спонукало знову повернутися до питання про пошуки альтернатив позбавленню волі. Так, на Лондонському черговому Міжнародному тюремному конгресі (1925 р.) під впливом англійських делегатів була винесена резолюція, яка передбачала альтернативи, які вже були введені англійським законодавством, а саме штраф і систему піклувального нагляду.

Питання пошуку альтернатив позбавленню волі з новою силою стали обговорюватися на міжнародному рівні у подальші роки.

Так, в рамках Організації Об'єднаних Націй на Першому Конгресі ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками (Женева, 1955 р.) було звернуто увагу на важливість застосування покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Серед установ, виконуючих кримінальні покарання, були виділені відкриті пенітенціарні і виховні заклади, які в перспективі повинні стати реальною альтернативою місцям ув'язнення. На думку учасників Конгресу, основна перевага відкритих установ полягає у тому, що вони володіють широкими можливостями соціальної реадаптації засуджених, забезпечують збереження їх фізичного і психічного здоров'я, а умови перебування в цих установах істотно наближаються до умов нормального життя на волі, при цьому контакти із зовнішнім світом не тільки зберігаються, але і за допомогою адміністрації відновлюються втрачені соціально корисні зв'язки.

У 1980 р. VI Конгрес ООН з попередження злочинності і поводження із злочинцями з четвертого питання «Реорганізація у сфері виправних заходів та її вплив на тих, що знаходяться в ув'язненні» відзначив, що назріла необхідність пошуку ефективних альтернатив позбавленню волі і заходів, спрямованих на повернення правопорушників до суспільно корисної діяльності і прийняв резолюцію № 8, яка рекомендувала країнам - членам ООН розширити застосування альтернативних тюремному ув'язненню санкцій і проводити інтенсивний пошук надійних видів альтернатив. VII Конгрес ООН (1985 р.) прийняв резолюцію № 16 про зменшення чисельності ув'язнених, альтернативні заходи і соціальну інтеграцію злочинців. VIII Конгрес ООН з попередження злочинності і поводження із засудженими (1990 р.) схвалив принципи і напрями досліджень застосування нев'язничих санкцій, обговорив накопичений досвід, що є у ряді країн, призвав до широкого обміну інформацією про ефективність альтернативних санкцій.

Конгресом було рекомендовано державам - членам ООН продовжити дослідження місця, ролі, практики застосування специфічних нев'язничих санкцій з позицій реформування кримінальної політики, наявних соціально-політичних, економічних, правових, організаційних умов. Тоді ж резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 45/110 від 14 грудня 1990 р. були прийняті Стандартні мінімальні правила Організації Об'єднаних Націй відносно мір, не пов'язаних з тюремним ув'язненням, що містять звід основних принципів щодо сприяння використовуванню мір, не пов'язаних з тюремним ув'язненням, а також мінімальні гарантії для осіб, відносно яких застосовуються альтернативи тюремному ув'язненню. Правила були розроблені Інститутом Азії і Далекого сходу при ООН в Токіо. Звідси витікає їх скорочена назва - «Токійські правила».

Токійські правила поширюються на всю сферу кримінальної юстиції (від стадії порушення кримінальної справи до подальшої ресоціалізації винного). Правила мають рекомендаційний характер і повинні застосовуватися з урахуванням політичних, економічних, соціальних і культурних умов кожної країни, а також цілей і задач її системи кримінального правосуддя (ст. 1-2 Правил).

2. Заходи, що є альтернативними тюремному ув'язненню та попередженню рецидивної злочинності

Токійські правила передбачають широкий діапазон мір, альтернативних тюремному ув'язненню (ст. 8.2):

- усні санкції, такі, як зауваження, догана і попередження;

- умовне звільнення від відповідальності;

- покарання, пов'язані з поразкою в громадських правах;

- економічні санкції і грошові покарання, такі, як штрафи (разові і у розмірі денної зарплати);

- конфіскація або постанова про експропріацію;

- компенсація жертві;

- умовне покарання або покарання з відстрочкою;

- умовне звільнення і судовий нагляд;

- ухвала про виконання суспільно корисних робіт;

- направлення до виправної установи з обов'язковою щоденною присутністю;

- домашній арешт;

- будь-який інший вид поводження, не пов'язаний з тюремним ув'язненням;

- яке-небудь поєднання перерахованих вище мір.

3. Вимоги, які повинні надаватись до поводження із ув'язненими щодо попередження рецидивної злочинності

міжнародний рецидивний злочинність тюремний

Після вступної частини, що містить загальні положення, Токійські правила зупиняються на стадії попереднього слідства, де рекомендують поліції, прокуратурі та іншим правоохоронним органам, що займаються розслідуванням злочинів, звільняти правопорушників від кримінальної відповідальності у випадках відсутності необхідності застосування до них заходів покарання в цілях захисту прав жертви, суспільства і попередження злочинності. Правила указують, що попереднє ув'язнення повинно використовуватися як крайній захід і орієнтують суди і правоохоронні органи на широке застосування альтернатив попередньому ув'язненню.

На стадії судового розгляду Токійські правила рекомендують суду зосереджувати підвищену увагу на характеристиці особистості підсудного, з метою чого пропонують (по можливості) проводити соціальне обстеження особистості зі складанням і аналізом відповідної доповіді.

Далі Правила розглядають період після виголошення вироку і можливість заміни позбавлення волі альтернативними мірами після виголошення обвинувачувального вироку.

Нарешті, Правила визначають вимоги, які повинні пред'являтися до поводження з правопорушниками при застосуванні альтернативних мір.

На всіх стадіях повинна забезпечуватися пошана людської гідності правопорушника. Правила повинні застосовуватися без якої-небудь дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, статі, віку, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного або соціального походження, власності, місця народження або іншого стану.

У процесі застосування не пов'язаних з тюремним ув'язненням заходів дотримується право правопорушника на особисте життя, а також право на особисте життя сім'ї правопорушника. Особова справа (досьє) правопорушника повинна вестися суворо конфіденційно. Доступ до нього обмежується особами, що безпосередньо займаються розглядом справи, або іншими належним чином уповноваженими особами.

При призначенні і застосуванні альтернативних мір правопорушнику повинна бути забезпечена можливість звернення із запитами або скаргами до судового або іншого компетентного незалежного органу.