Паралельно з роботою громадського суспільства як формою громадського контролю державі вкрай необхідно запровадити низку системних реформ 1) розробити детальний план дій з реалізації національної антикорупційної стратегії; 2) відновити довіру громадян до всіх гілок влади та судової системи шляхом проведення люстрації; 3) прийняти законодавство про запобігання інтересам та прозорість доходів і витрат чиновників; 4) створити незалежний колегіальний орган за участю громадськості для контролю за дотриманням цього законодавства; 5) відкрити інформацію про діяльність усіх органів влади та прийняті ними рішення; 6) зробити законодавство про держзакупівлі максимально прозорим (250 млрд гривень виділяються на держзакупівлю, тому дані про те, «в кого, що і за скільки» повинні бути відкритими).

Окремим питанням у сфері протидії корупції є кадровий потенціал, або підбор фахівців, які будуть виконувати власно-державницькі функції. Для підбору та призначення на посаду чиновників потрібно застосовувати такі принципи, як 1) публікація податкових та майнових декларацій, перевірка цих декларацій спеціальним органом; 2) детальна регламентація дій чиновника та зведення до мінімуму усіх бюрократичних процедур; 3) відкрита звітність та планування для всіх держустанов; 4) застосування електронної системи документообігу з мінімальним втручанням чиновницького впливу (наприклад, реєстрація підприємств електронним способом); 5) створення єдиного відкритого реєстру корупціонерів; 6) створення жорстокого кодексу поведінки держслужбовців (наприклад, у Польщі у 2013 р. міністр транспорту,який не зміг пояснити, за які кошти придбав годинник за 2,5 тисяч доларів, був звільнений та притягнений за корупцію на 2 роки тюрми. У Німеччині президент країни знаходився у відпустці та відпочивав у готелі за рахунок свого шкільного друга, крім цього, за допомогою комерційних структур надрукував книгу власних досліджень. Після перевірки та оприлюднення цих даних він був змушений подати у відставку і зараз притягується до відповідальності за корупцію).

Потрібно створити орган, який буде боротися з корупцією, зараз таким є національне бюро з антикорупційних розслідувань України. На нашу думку, у цьому сенсі дуже важливими є принципи формування такої структури, такі як 1) незалежність всієї структури від політичного впливу; 2) підзвітність та регулярне інформування громадян про свою діяльність; 3) високий професіоналізм працівників, їх підбор та навчання; 4) наявність достатніх повноважень; 5) гарантії державою достатньо високої оплати їх праці; 6) фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності всієї структури.

У висновках слід зазначити, що невтручання держави у протидію корупції може призвести до певних ризиків; найбільшим ризиком є втрата державності. І це зовсім не перебільшення. Якщо вплив корупції на ключові процеси в державі є визначальним, якщо корупційні способи вирішення державних справ стають домінуючими, то держава є приреченою. Корупція може бути причиною відставки як окремих посадових осіб, так і цілих урядів. Світова історія дає багато прикладів, коли лише оприлюднення фактів корупції або початок їх офіційного розслідування робили те, що не було під силу всенародним виборам, рішенням парламентів чи глав держав. А це може потягнути за собою суттєві зміни у внутрішній і зовнішній політиці держави.

У зовнішній же сфері наслідками корупції можуть бути 1) втрата країною політичних та економічних позицій на міжнародній арені; 2) погіршення її іміджу; 3) перешкоди у вступі в авторитетні та престижні міжнародні організації або виключення з них; 4) міжнародна ізоляція та застосування міжнародних санкцій; 5) скорочення чи навіть повне припинення зовнішніх інвестицій. Зрештою, країна з високим рівнем корупції котиться на узбіччя світового розвитку. Україні впродовж багатьох років впливові міжнародні організації вказували саме на проблему корупції як одну з основних перешкод отримання інвестицій, інтегрування у міжнародні структури.

Водночас наслідки від корупції в середині країни є не менш руйнівними і небезпечними, і я лише коротко назву їх за сферами.

У соціальній сфері поглиблення соціальної нерівності громадян, збільшення соціальної напруги в суспільстві. Корупція є одним із основних чинників роздвоєння суспільства, умовно кажучи, на офіційне і неофіційне, внаслідок чого в рамках суспільства паралельно співіснують дві соціальні підсистеми, одна з них базується на правових та моральних засадах, інша на використанні протиправних засобів. У такому контексті корупцію можна визнати тінню офіційної (легітимної) влади, а частину влади, вражену корупцією, тіньовою владою. Якщо оцінювати стан справ в Україні з цієї позиції, то слід зазначити, що співвідношення офіційної і неофіційної підсистем свідчить про надзвичайно небезпечну ситуацію, що склалася. У свій час (у 1998 р.) навіть парламент визнав, що криміналізація в нашій країні в усіх сферах економічного і політичного життя і у вищих ешелонах державної влади ставить під загрозу майбутнє України.

Політичні наслідки корупції проявляються в тому, що вона, зокрема, знижує рівень легітимності політичної влади, порушує принципи її формування і функціонування, породжує відчуження влади від народу, підпорядковує державну владу приватним та корпоративним інтересам, у тому числі інтересам корумпованих угруповань і кланів.

До економічних наслідків корупції слід віднести підрив економічної системи держави, що проявляється у перешкоджанні надходженню внутрішніх і зовнішніх інвестицій, у розвитку недобросовісної конкуренції, монополізації економіки; перешкоджанні розвитку ринкових відносин; у криміналізації та тінізації економіки тощо.

Морально-психологічні наслідки корупції проявляються в тому, що вона є потужнимфактором деморалізації суспільства, девальвації моральних цінностей, нищить духовні та моральні устої. Корупція породжує у громадян відчуття безсилля, беззахисності перед державою, її окремими інститутами, посадовими та службовими особами.

Серйозними є й правові наслідки корупції. Серед них варто назвати порушення правових принципів функціонування держави та її окремих інститутів (верховенства права, законності, невідворотності відповідальності), суттєве обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, поширення у країні правового нігілізму.

Література

1. Конституція України. К. : Феміда. 1996.

2. Закон України Про боротьбу з корупцією” // ВВР України, 1995 № 34 та інші перераховані у статті міжнародні та законодавчі акти України.

3. Transparency International та Gallup International Association. http://news.liga.net/articles/politics/4273041; http:// tyzhden.ua/News/183831.

4. Сич М.М. Адміністративно-правова протидія корупційним правопорушенням. Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя, 2015.

5. Шалгунова С.А. Питання попередження хабарництва та корупції в органах внутрішніх справ // Конституційні гарантії захисту людини у сфері правової діяльності. Дніпропетровськ: 1999.

6. Юридичний словник-довідник. К. : 1996. с. 308.