Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький національний університет»

Мiнiстерства освіти i науки України

ДИПЛОМНА РОБОТА

Інститут парламентської опозиції в історії зарубіжного та вітчизняного законодавства

Виконав

Студент групи 20, спеціальність 7.060.101 В.Г. Хижняк

Запорiжжя 2011

Реферат

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що обумовлюють виникнення і розвиток інституту парламентської опозиції в історії зарубіжного та вітчизняного законодавства.

Предмет дослідження - дослідження загальних закономірностей та особливостей становлення, розвитку i організації парламентської опозиції, форми та методи її роботи, проблеми організаційно-правового і політичного існування, зарубіжне та вітчизняне законодавство.

Мета роботи - комплексний розгляд теоретичних i практичних проблем, пов'язаних з функціонуванням парламентської опозиції.

Методи дослідження: індукції, дедукції, системно-структурний, системно-функціональний, порівняльний, формально-логічний, історичний.

Необхідність правового врегулювання суспільних відносин, пов'язаних з існуванням політичної опозиції, обумовлює актуальність і важливість комплексного дослідження зазначеної проблеми через призму історичного досвіду зарубіжних країн та України, що дасть можливість забезпечити механізм гарантій функціонуванні політичної опозиції в Україні.

За результатами проведеного дослідження було розкрито еволюцію поглядів на політичну опозицію, поняття, призначення i сутність парламентської опозиції, охарактеризовано виникнення i розвиток, здійснено класифікацію п. о. та запропоновані основні шляхи удосконалення роботи п.о в Україні. Показано основні етапи інституціоналізації як в зарубіжних країнах, так і в Україні.

Перелік ключових слів: ПАРЛАМЕНТСЬКА ОПОЗИЦІЯ, опозиційність, політична опозиція, сучасна демократія.

Перелiк умовних скорочень

ГА ООН Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй

БЮТ Блок Юлії Тимошенко

ГГР Головна Руська Рада

КПУ Комуністична партія України

НДПУ Народно-демократична партія України

СДПУ (о) Соціал-демократична партія України (об'єднана)

СПУ Соціалістична партія України

США Сполучені Штати Америки

УНП Українська народна партія

УПСР Українська партія соціалістів-революціонерів

УПСС Українська партія соціалістів-самостійників

УПСФ Українська партія соціалістів-федералістів

УРДП Українська радикально-демократична партія

УТП Українська трудова партія

УЦР Українська Центральна рада

ФРН Федеративна Республіка Німеччина

п. о Парламентська опозиція

Змiст

Перелiк умовних скорочень

Вступ

Роздiл 1. Теоретичні основи інституту політичної опозиції

1.1 Поняття опозиції її види та функції

1.2 Генезис та еволюція уявлень про політичну опозицію у світовій політико-правовій думці

Роздiл 2. Виникнення та історичний розвиток інституту політичної опозиції

2.1 Історичні витоки політичної опозиції в зарубіжних країнах

2.2 Формування української політичної опозиції

2.3 Формування основ інституту української парламентської опозиції (ХІХ - поч. ХХ ст.)

2.4 Українська парламентська опозиція доби незалежності

Висновки

Перелiк посилань

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Вступ

Актуальність теми дипломного дослідження. Одним з головних елементів політичної системи є наявність політичної опозиції, яка критикує рішення діючої влади. Безперечно, законодавче регулювання та методи діяльності політичної опозиції відмінні в різних державах, але будь-яке демократичне суспільство передбачає можливість незгоди із рішеннями уряду та право на отримання статусу влади легальним шляхом, тоді як у не демократичних суспільствах, опозиція як інститут може бути відсутнім взагалі.

Питання надання прав та гарантій, а також правового закріплення опозиційної діяльності у країнах недемократичного і демократичного типу мають суттєві відмінності. В державах сталої демократії інститут парламентської опозиції є усталеним, або ж перебуває на етапі інституалізації, тоді як при авторитаризмі опозиція хоч формально існує, але не має всіх складових ознак притаманних інституту парламентської опозиції.

Аналіз попередніх досліджень: вивчення загальної проблематики опозиції здійснювали переважно західні вчені. Основними працями вважаються дослідження Р. Даля, Дж. Сарторі та Х. Лінца. На пострадянському просторі типи й моделі політичної опозиції досліджували О. Циганков, С. Поршаков, У. Кирієнко, С. Телешун. Вирішенню проблем взаємовідносин між різними суб'єктами влади, визначення сутності, форм, функцій опозиції її взаємовідносинам з провладними політичними суб'єктами присвячено праці В. Авер'янова, М. Михальченко, М. Вебера, М. Еліфорта, С. Князєва, С. Рябова, С. Серьогіна, Р. Сміта та інші.

За останнє десятиріччя створено певний науковий доробок з вивчення різних аспектів феномена опозиції. Проте при вивченні сутності опозиції, її ролі та місця в суспільстві без суттєвої уваги залишається питання про інституційний вимір парламентської опозиції та її можливості існування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини.

Предметом дослідження є інститут парламентської опозиції в історії зарубіжного та вітчизняного законодавства.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в комплексному історико-правовому дослідженні процесу становлення, розвитку та реформування моделей парламентської опозиції її форм, функцій, організації діяльності; аналіз процесу становлення парламентської опозиції в Україні.

Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення наступних дослідних завдань:

- з'ясувати сутність поняття «політична опозиція» та «парламентська опозиція»;

- дослідити історичні витоки політичної опозиції в зарубіжних країнах;

- порівняти політичну опозицію і умови її діяльності у світовій політико-правовій думці;

- виявлення особливостей інституційної взаємодії української парламентської опозиції з системами державного управління Австрії та Росії у ХІХ - на поч. ХХ ст.

- виявити проблеми інституціоналізації парламентської опозиції у сучасній політичній системі України.

Методи дослідження. Вихідним філософським методом дослідження є діалектичний метод наукового пізнання. Широко використовувалися соціологічний, формально-логічний, системний, структурно-функціональний, семантичний, проблемно-хронологічний, метод періодизації, порівняльно-правовий та інші методи наукового пізнання. Особливу увагу було приділено підходу до системи формування як політичної опозиції, так і парламентської.

Основним методом дослідження парламентської опозиції в зарубіжних країнах та в Україні був обраний порівняльно-правовий метод, який дозволив виявити загальні тенденції та закономірності розвитку інституту опозиції в досліджуваних країнах і визначити специфічні умови функціонування в окремо взятій досліджуваній країні.

Нормативно-правова база дослідження представлена зарубіжним та вітчизняним законодавством.

Вірогідність і наукова аргументація результатів дослідження ґрунтуються на широкому використанні спеціальної літератури з філософії, соціології та психології, а також статей, монографічних праць, теоретичних і соціологічних досліджень американських, англійських, радянських і українських учених-правознавців, що присвячені вивченню інституту парламентської опозиції. У дослідженні проводиться комплексне історико-правове порівняння політичної та парламентської опозиції в США Франції, Росії та України:

- показана еволюція нормативно-правових актів, спрямованих на законодавчому рівні забезпечити діяльність опозиції;

- сформульовано поняття «політична опозиція» та «парламентська опозиція»;

- порівняно німецьку модель (Німеччина, Австрія), скандинавську модель (Данія, Норвегія, Швеція) та вестмінстерську модель (Австралія, Велика Британія, Індія, Ірландія, Канада, Нова Зеландія) політичної опозиції;

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків, переліку посилань та трьох додатків. Загальний обсяг роботи складає 102 сторінки. Перелік посилань нараховує 100 позицій і займає 10 сторінок.

Розділ 1. Теоретичні основи інституту політичної опозиції

1.1 Поняття опозиції її види та функції

Опозиція - партія або група партій, які опонують правлячій проурядовій більшості [1]. Протиставлення одних поглядів чи дій у політиці іншим, партія або група, що виступає врозріз з думкою більшості або з панівною думкою і висуває альтернативну політику, інший спосіб вирішення проблем [2].

Опозиція, похідна від латинського oppositio - протилежність, протидію, відсіч, протистояння, протиставлення.

Об'єктом опозиції можуть бути панівні в суспільстві релігійні, філософські, політичні, літературні і будь-які інші ідеї.

Найчастіше слово опозиція вживається як термін державного права, а саме: спосіб протиставлення одних політичних поглядів, ідей, дій - іншим політичним поглядам і діям, а також частина суспільства, ведуча політику протистояння панівному становищу.

Політична опозиція - необхідний елемент політичної системи, що сприяє її ефетиквному функціонуванню [2].

Політична опозиція є предметом наукових досліджень. У найширшому значенні це елемент цілісної моделі суспільства, механізму і процесу політичної діяльності, що трактується як одна з сфер існування і розвитку суспільного буття. Напрямки розуміння:

1. Політична опозиція як частина суспільної опозиції. У тому значенні політичною опозицією виступають соціальні рухи протесту, вона не завжди є інституцією політичної репрезентації.

2. Політична опозиція через призму стосунків влада - опозиція, не завжди легальна, але відома в політичних колах, вона є головним конкурентом урядовців і водночас невід'ємною частиною влади (теорія еліт, влада завжди переходить від однієї меншості до іншої).

3. Опозиція частина соціо-політичної моделі у відношенні «керівники - керовані». Опозиція артикулює інтереси тієї частини населення, яка незадоволена діями влади.

Функції опозиції:

На системному рівні

1) легітимація - культорологічно врегульоване і суспільно апробовані форми і способи прийняття і підтримки для системи і її процесів, зразків суспільної діяльності, системи отримання влади.

2) соціалізація - приготування індивіда до виконання соціальних ролей, репродукції існуючих соціальних структур, функцій і процесів системи. Адаптація до соціального оточення, підготовка до інтеракцій.

3) інституціоналізація - залучання до механізмів функціонування системи.

4) інституціоналізація конфліктів.

5) застосування санкцій - обмеження застосування примусу.

На рівні влада - опозиція:

1) мобілізаційна - декларація довіри та визнання існуючої влади.

2) артикуляція.

3) комунікаційна - забезпечує можливість невдоволених спілкування з владою.

4) рекрутування - організацінйо - політично використовуєьться людський ресурс.

Опозиція в політиці може здійснюватися на різних рівнях політичного володарювання, у різних видах державної і партійної влади, а також - всередині кожної з них. Парламентська опозиція, як правило, організована за партійним критерієм, складається з фракцій і всіма доступними їй засобами веде антиурядову діяльність, домагаючись його відставки і свого приходу до влади.