О.М. Великорода етап розвитку інституту довічного утримання з 1964 до 2003 року логічно поділяє на два періоди: 1) перший період (1964-1991), який відзначається стабільністю інституту довічного утримання та ретельним дослідженням радянського законодавства в його договірній частині; 2) другий період (1991-2003), коли в українському законодавстві відбуваються істотні зміни, котрі вплинули і на тлумачення договору довічного утримання. Крім того, другий період позначений широкою науковою дискусією із обґрунтуванням потреби ухвалення нового Цивільного кодексу України і договору довічного утримання, зокрема, на якісно нових засадах [3, с. 23].

Дослідник провів ретельний аналіз інституту довічного утримання в законодавстві Української РСР порівняно із регламентацією цього інституту в цивільних кодексах інших республік СРСР. Крім того, що радянські правознавці намагалися звести юридичну теорію до його спільного бачення, а реформатори заклали до розуміння договору довічного утримання механізм зворотної дії, воно не було єдиним для всіх республік. У Цивільному кодексі України та Грузії була глава «Довічне утримання», а от у білоруському, молдавському та туркменському - «Відчуження жилого будинку з умовою довічного утримання», в азербайджанському, вірменському, казахському, киргизькому, узбецькому, естонському і латвійському - «Відчуження будинку з умовою довічного утримання», таджицькому - «Договір відчуження будинку з умовою довічного утримання», литовському - «Відчуження майна з умовою довічного утримання». А от у цивільному кодексі РРФСР договору довічного утримання було присвячено дві статті, розміщені у главі «Купівля-продаж» [3, с. 23-24]. Тексти із тлумаченням довічного утримання розміщувалися в різних розділах республіканських кодексів. Як зауважує О.М. Великорода, переважно договір довічного утримання розміщувався серед договорів про передачу майна у власність. Але в окремих випадках цей правочин розміщувався серед договорів про надання послуг (ЦК України, Грузії, Молдавії, Естонії). Головна відмінність цивільних кодексів усіх республік від РРФСР полягала в тому, що договір довічного утримання виділявся в них у самостійний договірний тип, а в Росії його розглядали в рамках купівлі-продажу [3, с. 24]. В Україні, зрештою, це призвело до того, що від 2004 р. цей договірний правочин регулюється спеціальними нормами.

Так, із 1 січня 2004 року ЦК України інститут довічного утримання врегульований у главі 57 (статтях 744 - 758). ЦК України відводить договору довічного утримання місце серед групи договорів, спрямованих на відчуження права власності, розмістивши норми, що регулюють відносини договору довічного утримання, після договорів міни, дарування та ренти. Цим самим ЦК України підкреслює його мету і правові наслідки, спрямовані на відчуження права власності та відносить до самостійного цивільно-правового договору [2, с. 291].

договір довічне утримання право

Висновки

У підсумку варто зазначити, що становлення інституту довічного утримання в Україні має свою тривалу історію, беручи початки ще з часів звичаєвого права традиційної української громади. Після розпаду середньовічної козацької держави українське суспільство вступило в епоху модернізації, і правова регламентація довічного утримання набрала договірних писаних форм, увійшовши до предметного поля дискусії цивілістів із приводу класифікації цього інституту та розміщення в конкретній галузі права. Але остаточно поняття довічного утримання в сучасному вигляді сформувалося лише на початку ХХІ ст. зі спеціальним правовим регулюванням та розумінням законодавця місця цього договору в системі цивільно-правових договорів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. : Істина, 2005. - 312 с.

2. Пилипенко С.А. Договір довічного утримання: історія становлення та розвитку / С.А. Пилипенко // Електронні матеріали підсумкової науково-теоретичної конференції «Стан, проблеми та перспективи сучасної юриспруденції України в умовах євро- інтеграції: правові та суспільні аспекти» (Київ, 23 квітня 2015 року). - К. : Нац. акад. внутр. справ. - 2015. - С. 289-292.

3. Великорода О.М. Договір довічного утримання [Текст] : Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Великорода О.М. / Прикарпатський національний ун-т ім. Василя Стефаника. Юридичний ін-т - Івано-Франківськ, 2006. - 193 с.

4. Етнографія України: навч. посіб. / За ред. проф. С.А. Макарчука. - вид. 2-ге, перероб. і доп. - Львів: Світ, 2004. - 520 с.

5. Озернюк Г.В. Історичні джерела рентних правовідносин / ПВ. Озернюк // Актуальні проблеми держави і права. - 2010. - Вип. 53. - С. 282-291.

6. Общее гражданское уложение Австрийской империи 1811 г. / Изд. ред. комис. по сост. гражд. уложения ; пер. Г.Л. Верб- ловский. СПб.: тип. Правительствующего сената, 1884. - 551 с.

7. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Ч. 3. Договоры и обязательства / К.П. Победоносцев. - СПб., 1890. - 342 с.

8. Анненков К.Н. Система русского гражданского права. Отдельные обязательства / К.Н. Анненков. - СПб., 1904. - 156 с.

9. Ем В.С. Договор ренты / В.С. Ем / Законодательство. - 1998. - № 5. - С. 8-19.

10. Бару М.И. Договорное обязательство о содержании / И.М. Бару // Ученые записки. Вып. III. - Харьков: Издание Харьковского юридического института им. Л.М. Кагановича, 1948. - 196 с.

11. Маслов В.Ф. Договоры с условием пожизненного содержания / В.Ф. Маслов // Советское государство и право. - 1954. - № 6. - С. 112-117.

12. Великорода О.М. Становлення інституту довічного утримання / О.М. Великорода // Право України. - 2003. - № 12. - С. 122-125.

13. Гражданский кодекс РСФСР Официальный текст с изменениями на январь 1956 года и с приложением постатейно систематизированных материалов. - М. : Гос. Изд-во юрид. литер., 1956. - 271 с.