Історія розвитку науки адміністративного права

Сторінки матеріалу:

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Маріупольський державний університет

Економіко-правовий факультет

кафедра конституційного, адміністративного та міжнародного права

Курсова робота

На тему: «Історія розвитку науки адміністративного права»

Студентки 3 курсу, ОКР «Бакалавр»

Маросіної Є.М.

Керівник: к.ю.н., доцент Черних Є.М.

Маріуполь - 2012

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Формування науки адміністративного права в європейських країнах

1.1 Розвиток науки поліцейського права як початкової форми адміністративного права

1.2 Місце римського публічного права у становленні сучасного адміністративного права

Розділ 2. Формування адміністративного права у XIX-XX століттях

2.1 Виникнення предмету адміністративного права у ХІХ столітті

2.2 Розвиток адміністративного права в період СРСР

Розділ 3. Українська наука адміністративного права на сучасному етапі

3.1 Основи функціювання адміністративного права в Україні

3.2 Проблеми здійснення управління в Україні

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми: полягає в тому, що історія розвитку адміністративного права безпосередньо впливає на процес реформування адміністративного права як галузі права в цілому. Цей факт базується на визнанні якісно нової ролі держави у взаємовідносинах з громадянами - не панування, а служіння їм. Конституція України (ст. 3) проголошує: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Що стосується сучасності - історія розвитку адміністративного права сприяє детальному вивченню закономірностей, проблем та умов розвитку цього права як науки. Також допомагає витягти досвід і помилки минулих поколінь для впровадження нових ідей, що значно покращує життя людей, та їх відносини з владою.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникали в момент взаємодії влади і громадян, під впливом управління, та з часом вдосконалювалися до сучасного часу.

Предметом дослідження є історичний досвід, який отримала країна завдяки участі у формуванні адміністративного права.

Проблематика роботи. Наука адміністративного права в першу чергу досліджує правові аспекти державного управління, тобто проблеми правового регулювання суспільних відносин, які виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів, тому що державне управління вивчають як теорія державного управління так і деякі інші управлінські науки. Відповідно на стику предметів дослідження цих наук розвиваються найінтенсивніші їх зв'язки.

Крім цього, наука адміністративного права пережила ідейну та кадрову кризи, тому що до 1936 р. управління в Україні не було чітко відмежоване від інших форм державної діяльності - ні за Конституцію, ні фактично. За таких умов важко було виділити управлінську діяльність як самостійний об'єкт вивчення, відокремити управлінський апарат від інших ланок державного апарату.

Після відмежування адміністративного права як самостійної галузі головними проблеми стало вдосконалення системи органів управління, чіткого розмежування компетенції між ними, підвищення відповідальності кожного органу й посадової особи за доручену справу, розширення прав громадян і посилення їх гарантій тощо. Такі висновки зробили вчені О. Луньов, М. Студенікін, Ю. Козлов, В. Манохін, О. Альохін, В. Власов, Ц. Ям-польська, О. Якуба, Р. Павловський, Г. Петров, Д. Бахрах, які займалися питанням про сутність державного управління, особливості адміністративно-правових відносин, їх суб'єктів, державну службу, вдосконалення діяльності виконавчо-розпорядчих органів, зміцнення законності й державної дисципліни.

Мета роботи полягає в розробці наукових висновків, рекомендацій і конкретних пропозицій щодо вдосконалення та посилення ефективності діючих адміністративно-правових норм і відповідних правових інститутів

До завдань роботи належать такі вимоги:

· дати ширше визначення предмету науки адміністративного права;

· пояснити взаємодію науки адміністративного права з іншими галузями права;

· дослідити етапи історичного розвитку науки адміністративного права, шляхи його подальшого вдосконалення;

· охарактеризувати багатоманітність адміністративно-правового регулювання;

· визначити досвід адміністративно-правового регулювання і досягнення зарубіжної правової науки.

Методологією дослідження. У наукових дослідженнях у галузі адміністративного права використовуються загальнонаукові та конкретно-наукові методи досліджень, і передусім системний та структурно-функціональний аналіз управлінсько-правових явищ, соціологічний метод, наукові експерименти. Визначальний вплив на розвиток науки адміністративного права справляє загальна теорія держави і права, наука конституційного права.

Структура роботи містить

· Вступ, якій має в собі актуальність, предмет, об'єкт, методологію, завдання та проблематику.

· Три розділ, з двома підрозділами кожній, де йтиме річ про розвиток адміністративного права як науки в європейських країнах (поліцейське та римське право), адміністративне право у ХІХ-ХХ століттях та й адміністративне право в Україні на сучасному етапі. В останньому розділи визначаються також проблеми функіювання адміністративного права як науки.

· Висновок, що співпадає з завданнями даної роботи і література.

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ НАУКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

1.1 Розвиток науки поліцейського права як початкової форми адміністративного права

Перші наукові праці з державного управління з'явилися у XVI ст., коли утверджувалася абсолютна монархія. Ці праці мали теологічний зміст і давали поради правителям, як управляти державою. Метою управління в цю епоху було отримання якомога більше грошей для правителя, монарха. На цих позиціях стояли до початку XVIII ст. камеральні науки (напрям у розвитку німецької економічної думки XVII-XVIII ст., що передувала буржуазній політичній економії і являла собою сукупність адміністративних та господарських знань з ведення камерального господарства). Вченими - камералістами вважаються М.Оссе (1506-1557) та Г.Брехт (1547-1612), які вважали, що мета камералістики - вироблення рекомендацій управлінського характеру щодо різних галузей управління.

Так, для формування в подальшому самостійної науки адміністративного права великого значення набуло виокремлення з камералістики науки поліцейського права. Основними представниками поліцейської науки на той час були Н. Деламар, І.-Г.-Г. фон Юсті (1717-1771) та Й. фон Зонненфельс. Ці вчені не вивчали ні законодавства, ні управління, але виклали систему теоретичних знань, які обумовлюють добробут. Започаткована у Франції Деламаром, а в Німеччині - Юсті наука про поліцію була теорією політики законодавства та управління. Наприкінці XVIII ст.- на початку XIX ст. поліцейська наука продовжувала розвиватися. Подальший розвиток поліцейської науки пов'язаний з працями вчених, які розробляли питання поліцейської держави [4, c. 35-38].

У Росії ця наука спочатку, за статутом університетів 1835 p., викладалася під назвою “Закони державного благоустрою та благочинства”, а згодом (за статутом університетів 1863 р.) дістала назву поліцейського права.

Поступово політичний характер науки поліційного права змінювався на юридичний. Перша половина XIX ст. стала перехідним періодом для науки поліцейського права.

Якщо поліцейське право використовувалося для впорядкування суспільних відносин шляхом застосування методів прямого примусу, то виникнення адміністративного права пов'язане з принципово іншим підходом - визнанням верховенства прав людини і громадянина, з ідеями правової держави, котрі сформувалися в ході буржуазних революцій. Адміністративне право з початку свого існування було правом контролю за адміністрацією, правом захисту громадянина від сваволі з боку адміністративної влади.

Ідеї адміністративного права Франції, як і її цивільного права, справили великий вплив на інші держави Західної Європи, де також почалося виокремлення адміністративного права у самостійну галузь публічного права. Формуються такі принципи побудови і діяльності органів публічної влади, як законність, централізація, децентралізація тощо.

З другої половини XIX ст., зокрема в Німеччині, почалась активна розробка адміністративного права - як німецького, так і інших держав. Наприклад, Георг Мейєр у праці “Підручник німецького адміністративного права”, виданій в 1883 p., прагнув насамперед до точних формулювань адміністративно-правових понять, юридичних інститутів. До числа його здобутків належать визначення внутрішнього управління, а також адміністративного права як системи юридичних норм, що регулюють управління. На думку Г.Мейєра, наука про управління поділяється на дві частини:

1. адміністративне право, що вивчає юридичні принципи управління;

2. адміністративна політика, що вивчає принципи доцільності.

Автор виклав тільки першу частину, що ж стосується адміністративної політики, то вона залишилася без відповіді.

Дослідження адміністративного права у Франції починається з 30-х років XIX ст. Першими дослідниками французького адміністративного права, а також засновниками відповідної науки були Дежерандо, Макрель, Вів'єн, Лафер'єр та інші.

Французькі вчені виходили із загального вчення про конституційний устрій та поділ влади. Виконавча влада, яка контролюється законодавчою владою, діє в установлених законом рамках та відповідальна перед законом. Звідси виникає інститут адміністративної юстиції. Адміністративне право визначає побудову та взаємовідносини громадських органів, на які покладена турбота про ті громадські інтереси, для яких існує адміністрація, а також ставлення адміністративної влади до громадян. Завдання поліції - попередження загроз [1].

Німецькі вчені переважно вивчають тільки право внутрішнього управління, вважаючи право воєнне, фінансове, судове предметом самостійних дисциплін. Що стосується французьких дослідників, то вони розробляють всю систему адміністративного права, розуміючи її як єдине ціле. Наприкінці XIX ст. англо-американська юридична література відрізнялася від відповідної літератури на Європейському континенті тим, що не давала повних систем політичних та юридичних наук.