Представники функціоналізму, на відміну від еволюціоністів, яких більше цікавило історичне походження правових явищ, приділяли увагу саме функціональному аспекту, точніше, місцю права в культурі. Функціоналісти стояли на позиції того, що в культурі існує певний набір соціальних інститутів, кожен із яких виконує певну функцію, що змінюються в процесі історичної динаміки. У межах культурно-антропологічної концепції одного із засновників функціоналізму, англійського антрополога Б. Маліновського, обґрунтовується, що право є невід'ємною частиною культури будь-якого суспільства, право - це форма пристосування суспільства до навколишнього світу; тому штучне видалення з правової системи певних норм призведе до занепаду суспільного порядку окремо взятого народу. Б. Маліновський стверджував, що соціальні явища пояснюються їх функціями, тією роллю, яку вони відіграють у системі культури [17, с. 116-117].

Американський соціолог Т. Парсонс, відомий як автор культурно-нормативної концепції права, виділяв три історико-логічні підстави права (формальну, реальну та повну), а також увів поняття ідентифікації цінностей як результату об'єктивного процесу адаптації до умов суспільства. Остання, «повна» підстава права визначається у зв'язку з осмисленням цінності (реальної підстави) та норми (фактичної підстави). Така триструктурна підстава права багато в чому співпадає з нашим розумінням моралі. Т. Парсонс визначає як елемент культурно-нормативної системи право як засіб для пом'якшення потенційних конфліктів між індивідом і соціальною системою. Під час аналізу взаємодії права й суспільства часто використовується явище взаємопроникнення, описане Т. Парсонсом. Воно полягає в тому, що реально здійснювані відносини між індивідами в економічній, політичній, соціальній та інших сферах набувають ідеологічного, психологічного, морального й релігійного забарвлення під дією різних соціальних факторів. На думку вченого, право впорядковує процес соціальних змін та забезпечує соціальну єдність шляхом урівноваження конфліктуючих інтересів (індивідуальних, громадських і публічних), виконує функцію соціального контролю. Основною функціональною проблемою права, як вважає Т. Парсонс, є проблема соціальної інтеграції, головна умова якої полягає в інтерналізації індивідами єдиних для суспільства цінностей і норм [9, с. 17].

З останніх досліджень правогенезу варто відзначити роботу А. Шатіної, яка інтерпретує етноантропологічний аспект існування права, розділяючи його на західний («правопороджуючий») і незахідний («індиферентний» до права) типи не стільки за географічним принципом, скільки відповідно до їх цивілізаційної приналежності. А. Шатіна розкриває онтологічні основи генезису права, які представляє в триєдиному вигляді: об'єктивні (природні), об'єктивно-соціальні та суб'єктивні (антропологічні). Об'єктивні основи закладені в сутності буття людини як онтологічного феномена, кореняться в розумі людини. Однак лише об'єктивних основ недостатньо для розвитку права, потрібні також суб'єктивні основи - здатність індивідів (відповідно, і їх спільнот) до актуалізації своєї потенційної правової сутності, переведення права з можливості в дійсність, його реалізації. У єдності цих трьох основ правогенезу є тенденція до розвитку в глобальне й транснаціональне. А. Шатіна зазначає, що право виникає не «повсюдно», а як локальний «ексклюзивний» продукт [15, с. 20-21]. Автор робить висновок, що право не виникає як емпіричне (соціальне) явище, воно існує лише як можливість та може перетворюватись або не перетворюватись на дійсність. Право існує лише у сфері потенційного буття, за певних умов стає актуальним (залежно від обраного народом шляху розвитку) [15, с. 134].

В Україні останнім часом з'явилися окремі позиції щодо цієї проблеми. Л. Шеремет розглядає основні напрями рефлексії щодо динаміки процесу утворення права. Учений доводить, що розвиток людської цивілізації є рухом від локально-національних концепцій права до загальнолюдських, тобто розвиток права в соціально-історичному аспекті пов'язаний з універсальністю та транснаціональністю права [16, с. 222-229].

М. Лубська визначає право як невід'ємний елемент культури та вказує на органічний взаємозв'язок різних елементів культури. Науковець пов'язує процес правогенезу з культурно-духовними факторами суспільства, такими як правовий менталітет і правова свідомість. Так, М. Лубська розглядає норми права як один із видів культурних норм, а правовідносини - як частину соціокультурних відносин. Право, на її думку, засвоюється індивідом під час включення його в загальну систему суспільних відносин, що супроводжується також опануванням індивідом наявних у ній культурних цінностей і правових ідей [6, с. 11].

Досліджуючи культурно-антропологічне обґрунтування природи права, М. Лубська зазначає, що право на ранніх ступенях свого розвитку було не способом створення й застосування законів і встановлення покарань, а міфом, релігією чи мистецтвом, інструментом для з'єднання, посередництва для примирення людей. Автор також зазначає, що в основі становлення й розвитку права лежать антропологічні та соціокультурні чинники, які не пов'язані з державним примусом, а є наслідком трансгресивної сутності людини [5, с. 14-15].

Описуючи право як систему сигналів, О. Балинська розвиває комунікативну концепцію правогенезу. На її переконання, суспільство є джерелом виникнення сигналів у праві, а система сигналів соціальної дійсності є формою буття права. При цьому формування права як системи сигналів здійснюється в межах певного етнокультурного середовища, тому сигнали права певної правової системи можуть бути не зовсім зрозумілими для суб'єктів іншої системи. Автор вважає, що саме право є сигналом і сприймається завдяки сигнальним системам людини, які є соціально зумовленими та функціонують у середовищі міжсуб'єктної соціальної комунікації [3, с. 27-28].

Підтвердження соціального характеру правогенезу можна зустріти також у висновках А. Токарської, яка характеризує право як комунікативний, «самостворювальний» («аутопоєтичний») феномен, що формується в надрах інтерактивного середовища суспільних відносин і підноситься до рівня закону через комунікативні механізми, які діють у соціально-політичному бутті. Власне комунікація, на думку науковця, виконує щодо права «біполярну» функцію: з одного боку, вона є тим онтологічним підґрунтям, що зумовлює суспільно-буттєві орієнтири правотворчої діяльності, а з іншого - вона сама є об'єктом правової регуляції [13, с. 12-13].

Висновки

Під правогенезом розуміють як суто об'єктивний історичний процес, що не залежить від суб'єктивного волевиявлення, який можна охарактеризувати як соціально-позитивістське розуміння правогенезу, так і більш широке поняття, що включає об'єктивні, об'єктивно-соціальні й суб'єктивні основи правогенезу. З огляду на це теорії правогенезу по-різному тлумачать походження права як соціального феномена: право виникає в процесі комунікації як засіб соціальної взаємодії (комунікативна теорія); право виникає на певному етапі існування суспільства у вигляді інституціоналізованих форм спонукання до права (еволюціонізм); право зароджується з виникненням економічних відносин (марксизм); право виникає із соціальної гри (концепція Й. Хейзенги); право утворюється як форма пристосування до навколишнього світу й соціальна функція (функціоналізм); право виникає стихійно та розвивається органічно завдяки безособовому народному духу (історична школа).

Незважаючи на відмінність поглядів науковців щодо питання правогенезу, варто зазначити, що більшість із них схильні виділяти як об'єктивні (історичні, етнографічні, соціальні, економічні, природні), так і суб'єктивні (колективна й індивідуальна свідомість) фактори виникнення та розвитку права. Право є продуктом соціокультурних закономірностей, воно є невіддільним від природи людини як соціальної істоти.

Література

1. Агафонова Е. Юридическая антропология: концептуальные идеи и принципы: дисс. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / Е. Агафонова; Ростовский юрид. ин-т МВД РФ. - Ростов-на-Дону, 2009. - 145 с.

2. Алексеев С. Теория государства и права / С. Алексеев, С. Архипов и др. - М.: Норма, 1998. - 456 с.

3. Балинська О. Семіотика права: [монографія] / О. Балинська. - Львів: Львівський держ. ун-т внутр. справ, 2013. - 415 с.

4. Демиденко Г. Історія вчень про право і державу: [навч. посібник] / Г. Демиденко. - Х.: Консум, 2004. - 432 с.

5. Дудченко В. Правогенеза в історичній школі права / В. Дудченко // Університетські наукові записки: часопис Хмельницького університету управління та права. - Хмельницький: Хмельницький ун-т упр. та права, 2006. - Вип. 2(18). - С. 6-12.

6. Лубська М. Культурно-антропологічне обґрунтування природи права / М. Лубська // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Філософія. Політологія». - 2010. - Вип. 100. - С. 23-26.

7. Лубська М. Право в системі культури / М. Лубська // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Філософія. Політологія». - 2010. - Вип. 98. - С. 8-11.

8. Мусатян А. Механизм правообразования: идейно-теоретический и технико-юридический аспекты: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / А. Мусатян; Санкт-Петербургский ун-т. - СПб., 2006. - 23 с.

9. Парсонс Т. Система современных обществ / Т. Парсонс. - М.: Аспект-Пресс, 1997. - 345 с.

10. Поляков А. Общая теория права: [курс лекций] / А. Поляков. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. - 642 с.

11. Поляков А. Правогенез / А. Поляков // Правоведение. - 2001. - №5. - С. 216-234.

12. Словник іншомовних слів / за ред. О. Мельничука. - К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1974. - 776 с.

13. Токарська А. Правова комунікація в контексті посткласичного праворозуміння: автореф. дис. докт. юрид. наук: спец. 12.00.12 «Філософія права» / А. Токарська; Київський нац. ун-т внутр. справ. - К., 2008. - 35 с.

14. Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня / Й. Хейзинга; пер. с нидерл. и примеч. В. Ошиса. - М.: Прогресс-Академия, 1992. - 458 с.

15. Шатина А. Историко-философские основы возникновения права: дисс. канд. филос. наук: спец. 09.00.03 «История философии» / А. Шатина; Мурманский гос. техн. ун-т. - Мурманск, 2009. - 157 с.

16. Шеремет Л. Основні напрями дослідження правогенезу: тенденції та суперечності / Л. Шеремет // Наукові записки Київського університету туризму, економіки і права. Серія «Філософські науки»: зб. наук. праць / гол. ред. В. Пазенок. - К., 2012. - Вип. 14. - С. 217-230.

17. Malinowski B. Scientific theory of culture / B. Malinowski. - New York: Oxford University Press, 1960. - 150 p.

18. Savigny F. Vom Beruf unserer Zeit fue Gesetzgebung und Rechtswissenschaft / F. von Savigny. - Heidelberg, 1840. - 150 s.