Ґенеза формування символізму права: історія розвитку правових символів та сучасний символізм права

Мішегліна В.М.

Стаття присвячена проблемі генезису правових символів, а саме досліджується історія розвитку правових символів та формування сучасного символізму права. А також розглядається сучасний символізм права як явище, яке притаманне праву, визначається поняття символізму права.

Ключові слова: символізм, правовий символ, історія розвитку правових символів, сучасний символізм права.

Постановка проблеми. Великий інтерес представляє проблема генезису правових символів та їх генетичний зв'язок з інститутами докласового суспільства, а також формування сучасного символізму права. Феномен символізму звичаєвого права являє собою явище, що знаходиться на перетині пізнавальних проблем цілого ряду соціальних наук, таких як історія, юриспруденція, культурологія.

Інтерес європейських дослідників до даного явища сформувався в XVIII--XIX століттях в рамках соціальної філософії та історичної школи права, і був підтриманий як представниками романтичної історіографії, так і прихильниками «нової історичної науки». У радянській науковій літературі розробка комплексу проблем, пов'язаних з символізмом звичаєвого права, здійснювалася в рамках досліджень ментальних категорій родового і феодального суспільств, зроблених А.Я. Гуревичем.

Незважаючи на досить широке і тривале використання символів в регулюванні найрізноманітніших суспільних відносин, історія розвитку та природа правових символів, проблема формування сучасного символізму права вивчена явно недостатньо. Таким чином, питання історії розвитку правових символів, а також правове дослідження формування сучасного символізму права викликає підвищений науковий і громадський інтерес.

Аналіз основних досліджень і публікацій.

Проблема символізму права в історичному аспекті стала зовсім нещодавно привертати увагу вчених-юристів. Перші публікації в цій сфері досліджень побачили світ у першій половині XIX століття. Основи вчення про правові та державні символи були закладені представниками історичної та природної школи права. Творцем нової науки став Джамбатіста Віко. Він першим звернув увагу на те, що вся стародавня юриспруденція була наповнена символізмом. Перші роботи в цій області з'явилися ще в період античності (Фалес, Анаксімандр, Діоген Аполлоній- ський, Платон, Арістотель). В даний час символи стали предметом вивчення багатьох наук: філософії, соціології, політології, психології. В юридичній науці на символізм права звернули увагу в першій половині XIX століття представники історичної та природної шкіл права Дж. Віко, Я. Грімм, А.П. Куніцин, П.Д. Калмиков та інші.

У різні роки окремі питання символізації в праві розглядалися в зв'язку з вивченням тих чи інших правових проблем. Правові символи аналізувалися в роботах, присвячених логічній природі права (В.К. Бабаев), юридичній техніці (Ю.В. Блохін, Н.А. Власенко, ІФ. Казьмін, О.С. Пі- голкін, О.О. Ушаков, А.Ф. Черданцев), правовій системі суспільства (Л.І. Спірідонов, А.П. Семітко) та інших.

Метою статті є дослідження історії розвитку правових символів у державі, питання формування сучасного символізму права, виокремлення його ознак та визначення структури символізму сучасного права.

Виклад основного матеріалу дослідження. Символічний характер права накладає помітний відбиток на історію становлення сучасної держави. Відома ритуальність багатьох правових установлень давнини і Середньовіччя, художньо- поетичне звучання старокитайських і давньогрецьких законоположень, міфопоетичний стиль біблійних законів -- все це ознаки символічної природи права. Великою мірою символічний характер правових форм обумовлений прагненням їхніх творців зробити дані форми максимально ємними і змістовними, вбирає в себе вичерпне число різних смислів і приписів. Саме безперервність ланцюга смислових значень, що містяться в нормі, зближує її з символом.

Правові символи були тісно пов'язані з правом і відігравали важливу роль в регулюванні поведінки людей в період так званого неписаного предправа. На ранніх рівнях людського розвитку символи досить часто виступають в найбільш доступній для розуміння людей формі. Зрозуміло, що спочатку символи виникли як засіб подолання первісного неуцтва людей, нерозвиненості природної мови, відсутності письмової мови шляхом створення наочних образів і стимулювання звичного реагування в певній ситуації. В історичному плані найбільш загальнозначущі символи передували у часі державно-правовому регулюванню. Символи, що позначають права і обов'язки, входять в ужиток первісної людини з моменту усвідомлення нею родової та індивідуальної власності.

Із зародженням держави і початком формування правових знань та уявлень категорія правових символів в силу їх великої соціальної значущості санкціонується державою і стає основою юридичного права. Згодом, поряд з ними, починають отримувати поширення і цілком раціональні методи слідства і судочинства: огляд місця злочину, ознайомлення з речовими доказами і показаннями свідків. Юридична думка починає знаходити своє вираження в різних видах усного та письмового діловодства (нормативно-правовому акті, судовому або адміністративному рішенні), які також не позбавлені символічної природи.

У стародавньому праві велике значення мали символічні обряди, які представляли собою поєднання дій і слів, іноді із застосуванням умовних знаків. На думку Г.К. Гінса, дві причини створюють потребу в обряді: перша -- необхідність зміцнити досягнуту єдність правових норм шляхом однакових форм їх застосування, друге -- недоступність для розуміння звичайних людей суті правової норми і, навпаки, легкість засвоєння формальностей, які відповідають цим нормам

Варто відзначити, що в культурі Середніх століть символи мали величезне значення. Християнство акцентувало значення символу перед обличчям Божественного Абсолюту, пояснюючи реальність як слабкий відблиск досконалого світу. Символізм пронизував середньовічне життя на всіх рівнях, від витонченої теологічної екзегези і ритуалів посвячення в лицарі, до процедурианафеми і т. д. Таким було й чуттєве заснування, на якому виростало символічне сприйняття Середньовіччя [9, с. 7].

Символізм Середніх століть -- засіб інтелектуального освоєння дійсності. В Середні віки поряд з символікою теологів існували незліченні символічні уявлення, ритуали і формули, які сходили до вірувань і обрядів епохи варварства або виникали знову, відображаючи глибинний пласт середньовічної свідомості. Більшість судових звичаїв, ордалій, поєдинків, заклять -- соціальна практика феодалізму -- благодатне підґрунтя не тільки для збереження, а й для нового, могутнього розвитку символізму. Символічне сприйняття простору і часу, ритуалізованість всіх відносин між сеньйорами і васалами, включаючи лицарську службу, обмін подарунками, граничний формалізм права, визнавав законними і дійсними тільки ті постанови і акти, які були прийняті при найсуворішим дотриманні всіх обрядових дій та присяг, -- такі прояви всеосяжного середньовічного символізму [9, с. 8--9].

Будь-яке суспільство символічне в тій мірі, в якій воно використовує символічну обрядовість. Це тим більш справедливо для середньовічного суспільства, оскільки воно посилило символізм, притаманний кожному суспільству, впровадженням ідеологічної системи символічної інтерпретації у більшість сфер діяльності, в тому числі і юридичної.

Класичною країною обрядовості деякі дослідники (Г.К. Гінс, П.Д. Калмиков) вважають середньовічний Китай. Для системи таких обрядів існувала спеціальна назва -- «Лі». Поняття «Лі» не означало тільки «обряд», «церемонія», «звичай» або «ритуал». Воно мало й інший більш істотний сенс. На думку інших вчених, «Лі» означало не тільки зовнішнє виконання церемоній, а й внутрішнє усвідомлення правильного шляху його значення.

На думку Н.П. Сільванського, який займався вивченням символізму права стосовно проблеми порівняння і доказів подібності руського права з німецьким правом, в німецькому праві символічна обрядовість мала дуже велике значення, уважно вивчалася, і деякі символи вивчені досить давно, наприклад обрядовість інвеститури. Він підкреслював, що символізм в давньоруському праві був досить розвинений, але найбільш відомі юридичні символи, що містяться в звичайному праві, наприклад: «Дерн» -- символ дерну вживався в різних юридичних обрядах при передачі права власності, присяги в межових тяжбах. Ритуал присяги на межі або обхід межі з дерном відомий з IX століття. Походження цієї присяги, швидше за все, можна віднести до запозичених елементів з угорського і німецького права [11, с. 342-343].

Слід вказати про наявність правових символів, які застосовувалися у литовсько-руських правових обрядах другої половини XIV -- першої половини XVII ст., що характеризує насамперед звичаєве право, яке, будучи сформованим ще у додержанні, язичницькі часи, було елементом усної культури, що була більше культурою жесту, ніж слова, оскільки її носії були у своїй основній масі неписьменними. Одним із найбільш важливих для литовсько-руського права символів була земля. Землю використовували як символ при розгляді судових справ і у Київській Русі, і у Литовсько- Руській державі. Земля використовувалась як символ і у приватно-правових, і у публічно-правових відносинах. Наприклад, при укладанні угод про купівлю-продаж одного з найважливіших для середньовічної людини видів майна -- худоби -- покупець насипав жменьку землі на спину щойно купленої корови, коня, кози, вівці тощо. Цей обряд скріплював угоду і, на думку покупця, надавав життєвої сили купленій худобі.

Поширеними правовими символами у литовсько-руському праві були частини людського тіла: голова, руки і ноги. У судових актах XV -- першої половини XVII ст. часто згадується так зване «ставлення шапки»: одна зі сторін, посилаючись на свідка, на знак своєї впевненості у тому, що його показання будуть на її користь, закладала певну суму грошей; як символ закладу на стіл покладалася шапка. Інша сторона або відмовлялася приставити свою шапку, що означало визнання правоти супротивної сторони і відмову від подальших судових дебатів, або приймала виклик і «приставляла шапку». Суддя визначав термін представлення в суд свідка і вирішував справу згідно з його свідченням. Закладена сума частково йшла на користь суду, частково -- стороні, на чию користь давав показання визначений свідок [6, с. 23].

У 1839 році виходить робота П.Д. Калмикова «О символизме права вообще и русского в осо- бенности». У ній зроблена спроба узагальнення результатів наукових досліджень в сфері символіки права, отриманих закордонними дослідниками, і теоретичного осмислення цього юридичного феномену в руському праві. Будучи послідовним прихильником історичної школи права, П.Д. Кал- миков вважав, що в дослідженні правових явищ не можна обмежуватися вивченням тільки законів чи інших юридичних документів, хоча вони і складають головний предмет дослідження. Він вважав, що внутрішній зміст позитивних законів обумовлюється явищами духовного життя народу. Причому, велика частина цих явищ не знаходить відображення в самому законі. Вони зберігаються в інших історичних пам'ятках, зокрема в правових символах.