Калмиков П.Д. тлумачить право як сукупність ідей, якими люди керуються в повсякденному житті вступаючи в незліченні відносини і, які кореняться в свідомості цих людей. Зароджуючись в свідомості, вони не залишаються тільки у вигляді абстрактних понять, а знаходять втілення в безлічі зовнішніх діянь. Так виникають юридичні форми і обряди -- необхідні зовнішні оболонки тих ідеальних явищ, які відбуваються в свідомості окремих людей. Ці ідеальні явища (абстрактні уявні образи, моделі поведінки) формуються під впливом реальної соціальної дійсності, а не обмежуються тільки волею окремої людини [9, с. 18].

З подальшим розвитком суспільної свідомості символіка чуттєвих образів втрачає своє пріоритетне значення, оскільки в свідомості людини перестає панувати предметне мислення. Така трансформація пояснюється тим, що людина починає усвідомлювати свою самостійність, відокремлювати власне буття від навколишнього його світу і передбачати перевагу свідомості над матеріальною природою. Переворот, що стався в свідомостілюдини відбився в мові і праві. Юридичні поняття починають перетворюватись не тільки в чуттєві образи, айв короткі, багатозначні словесні формули, вислови. Вони більш абстрактні, ніж символічні обряди, але ще не зовсім вільні від символічної форми, в юридичній словесної формулою символіка слова замінила символіку матеріального світу (речового світу) обрядів.

Формування державних символів та їх склад протягом історії людства постійно змінювався. На ці зміни, перш за все, впливають: національно-культурні та релігійні особливості, форми державного правління, характер взаємовідносин і взаємовпливів окремих держав. Національно- культурна специфіка виявляється в особливостях предметних форм 4их символів, традиціях їх компонування, ритуалах їх вручення, передачі наступникам, іншим державним правителям тощо. Релігійні особливості пояснюються давнім тлумаченням влади як такої, що надана людям богами (Богом), а тому й державні символи, правові символи та ритуали їх вручення часто пов'язані з тими чи іншими релігійними традиціями. Форми державного правління обумовлюють певні специфічні риси двох типів державних символів -- монарших і республіканських. Характер взаємовідносин і взаємовпливів окремих держав відбивається на складі символів державної влади таким чином, що ці символи, притаманні домінуючим у певний історичний період у світі державам, запозичуються іншими державами, даруються чи передаються в інший спосіб, символізуючи тим самим поширення найбільш сильної влади світом. Залежно від названих основних і низки локальних факторів у відповідних соціокультурних та історичних умовах і формується певний набір державних символів, що складають собою важливий сегмент семіотичної підсистеми певної, локалізованої у відповідних соціокультурних та історичних межах, системи державного управління.

В ранньодержавну добу склалася група символів на означення владних інституцій і окремих владарів. Так, вивчаючи потестарну символіку германських «варварських королівств», С. Сан- ніков виокремлює вербальні, предметні та процесуальні потестарні символи. Вербальні потес- тарні символи являють собою переважно різні формули на позначення статусу королів, формули звернень до королів, титули королів, що у більшості своїй були адаптованими римськими запозиченнями. При цьому важливою складовою вербальних потестарних символів була констатація богообраності короля. До предметних потестарних символів дослідник відносить зброю (зокрема меч), різні прикраси, вбрання (зокрема пурпурові туніки, мантії), штандарт («туф»), трон, вінець. Більшість із них теж була запозичена від римлян або ж надавалася римлянами своїм консулам. Але в окремих випадках давньогерманські правителі намагалися підкреслити спадковість своїх традицій: носили «той же одяг, що й інший народ», мали окремі власні атрибути королівської влади (наприклад, довге волосся). Два найголовніші процесуальні потестарні символи, свідчення про які віднайдені дослідниками, являють собою ритуали передачі та прийняття королівського титулу, а також ритуали зведення на престол [13].

У праці візантійського імператора (василев- са) Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» є не лише описи тогочасних символів імператорської влади, а й пояснення щодо походження та порядку їх вручення, зберігання, передачі. Ці інтерпретації допомагають краще зрозуміти історичний контекст, у якому ці символи набували відповідного смислу і забезпечували вплив на тогочасне суспільне сприйняття імператорської влади.

Саме отримання згодом правителями Київської Русі візантійських символів державної влади означало, що Русь символічно стає наступником могутньої у той історичний період Візантійської імперії. Подальше сходження правителів Київської Русі, а згодом і Руської держави, на престол супроводжувалося священними обрядами у церквах із врученням цих, а згодом й інших (здебільшого виконаних за їх зразком) символів княжої (царської, імператорської) влади.

Згадані вище державні символи властиві передусім монархічним за формою правління державам. Проте чіткий розподіл символів державної влади на монархічні та республіканські неможливий. І це пояснюється таким чином. Як елементи соціокультурного середовища символи державної влади, що були прийняті протягом попередніх етапів державного буття народу, виконують одну з головних функцій культури -- зберігати надбання попередніх поколінь. Ю. Лот- ман відзначав, що будучи важливим механізмом пам'яті культури, символи переносять тексти, сюжетні схеми та інші семіотичні утворення з одного її пласта до іншого. Константні набори символів, що пронизують діахронію культури, значною мірою беруть на себе функцію механізмів єдності: здійснюючи пам'ять культури про себе, вони не дають їй розпастися на ізольовані хронологічні пласти. Єдність основного набору домінуючих символів і тривалість їх культурного життя значною мірою визначають національні й ареальні межі культур [7, с. 241].

Трансформація символів державної влади додержавного періоду в символи монархічної державної влади є неперервним діахронічним процесом трансляції значень і смислів упорядкування суспільного життя людей. Тому переривання зв'язку з минулими пластами культури і традиціями державотворення, наявність негативних синхронних впливів загалом на семіотичну підсистему державного управління може не лише пригальмувати, а й зупинити державний розвиток. Адже відсутність у глибинних символьних пластах смислів, що легітимізують державну владу, позначають її потенціал тощо, веде до зниження ступеню порозуміння між владою та суспільством, негативізації образу влади, а можливо -- і втрати довіри до неї.

Зі зміною форми правління, значення і смисли державної влади, що передаються через відповідні знаки та символи у межах певного соціокультурного ареалу, не змінюються тотально: суто монархічні символи (корона, мантія, трон тощо) відходять на периферію використання, окремі символи переосмислюються (булава, нагрудний ланцюг тощо), з'являються нові символи на означення нових реалій і понять. Наприклад, Указом Президента України «Про офіційні символи глави держави» з метою запровадження атрибутів української державності було встановлено, що офіційними символами глави держави є: Прапор (штандарт) Президента України, Знак Президента України, Гербова печатка Президента України, Булава Президента України [12]. У Болгарії одним із символів державної влади є Національна гвардійська частина, що веде свій початок від створеної 1879 р. особистої гвардії князя Олександра І Батенберга, і яка з 2001 р. є представницьким військовим формуванням болгарської армії. Проте місією цього підрозділу є не лише представляти військові традиції та ритуали, а й бути центром відродження, збереження й утвердження національної ідентичності [8]. Ці приклади свідчать про те, що символи державної влади і в сучасних республіках своєю формою та змістом сягають у більш далекі історичні епохи. символ державна влада

Говорячи про абсолютно нові символи державної влади, варто звернути увагу на їх специфіку, пов'язану із сучасним сприйняттям державної влади, зміною соціокультурного контексту їх побутування. Так, досліджуючи перебудов- чий і постперебудовчий періоди в СРСР і Росії, Т. Щерпанська називає такі символи влади, які найчастіше фігурують у неформальному дискурсі політиків: телефон та інші системи зв'язку, спецмашина з мигалкою й інші транспортні засоби, іноді -- зброя.

При цьому телефон як символ влади має бути незвичайним -- «вертушка», «прямий» телефон, спецзв'язок, урядовий зв'язок. Сама наявність такого телефону на робочому столі вже сприймається як знак «посвяченості» -- належності до владної ієрархії. На думку Т. ГЦепанської, використання засобів зв'язку і пересування як символів влади має означати сприйняття влади, перш за все, як системи комунікації. При цьому транспортні засоби символізують владу над територією й населенням, а телефонні апарати -- переважно контроль над власне політичним співтовариством, улаштування й ієрархію самої влади [16, с. 313--326]. Утім, ці символи є лише модернізованими давніми символами, адже наведені значення майже тотожні давнім смислам держави як символу владарювання над територією і скіпетра як символу очільника адміністративної ієрархії.

Символіка виступає способом, що підвищує ефективність правореалізуючих дій. Символічні дії, предмети або словесні формули можуть служити підставою виникнення, зміни, припинення та підтвердження прав і обов'язків (правовідносин), тобто застосування норм до конкретного випадку. При їх здійсненні виробляли символічні дії або вимовляли символічні словесні формули.

Сучасне право, набуваючи ряд нових рис, що відображають особливості будівництва демократичної, правової держави, безумовно, зберігає найбільш стійкі ознаки, властиві йому як особливому регулятору суспільних відносин (нормативність, формальна визначеність, обов'язковість). Зберігає воно і властиву всім попереднім історичним типам права призначеність регулювати і охороняти суспільні відносини в інтересах владних політичних сил. Проте не можна не враховувати, що право в демократичній правовій державі повинно одночасно відображати ін-

тереси всіх соціальних прошарків населення. В силу цього воно принципово відрізняється від попередніх типів права з точки зору не тільки кількісної, а й якісної. Кількісна відмінність полягає в тому, що право -- це інструмент, який відображає інтереси всього суспільства, а не одного класу, як це було раніше. Якісна відмінність права демократичної правової держави від всіх попередніх історичних типів полягає у тому, що воно повинно стати інструментом, який відображає волю та інтереси всіх прошарків населення. Саме тому в сучасному праві глибоко і всебічно розвиваються загально-соціальні начала, обмежені у інших формаціях в основному рамками інтересів одного класу. В нормах демократичного сучасного права переважає загальнолюдське призначення. Ного норми відтворюють найбільш суттєві людські цінності, враховуючи багатовіковий досвід вирішення соціальних проблем засобами нормативних регуляторів. Правові символи в правовій системі сучасної держави виступають ефективним засобом правової комунікації -- процесу передачі правової інформації від право- творчого органу через правозастосовувача до конкретного індивіда.