Культурологія (культурознавство, теорія культури) права - це наука про множинність культур, які відображаються у праві. У цілому право характеризується багатьма видами (множиною) культур, (позаяк культура не існує абстрактно, а лише у співучасті). Проте не сумарна кількість видів культури визначає право, оскільки це - здобутки загальнолюдської культури. Йдеться про окремі складові елементи (культурологічні аспекти) кожної окремої культури, які мають пряме або хоча б дотичне відношення до права.
   Поряд із поняттям “культура” дослідники часто вживають терміни “загальнолюдські цінності” і “загальнолюдська культура”.
   Під загальнолюдськими цінностями розуміються вартісні здобутки народу в сфері як матеріального, так і нематеріального розвитку.
   Треба наголосити, що здобутки обов'язково мають бути саме вартісними, надзвичайно цінними. Але який тоді обрати критерій щодо цінностей? Можливо, в оцінці духовних надбань людства потрібно звертатися до природних законів, їхніх першооснов. Адже вона, природа, має всесвітнє, універсальне значення. Вимоги природи без жодних обмежень однаково беззаперечні для кожного, незалежно від професійних, культурних, релігійних чи національних ознак.
   Щоправда, не все, що створюється людьми, має аналоги у природі або відповідає природним законам. То ж подібні “творіння” не становлять людської цінності, тим більше - основ загальнолюдських надбань (досить згадати розкішні палаци, занадто модний одяг тощо зі сфери матеріальної культури; наукові дослідження атеїзму та ін. зі сфери нематеріальної духовної культури).
   Загалом духовними цінностями можуть бути: моральні, національні, психологічні, педагогічні, наукові, політичні, естетичні тощо. Це ті скарби людства, які гармонійно узгоджуються з природними нормами. У сукупності вони утворюють правові цінності, а останні — правову культуру, що і є предметом дослідження культурології права.
   Загальнолюдські цінності ґрунтуються на загальнолюдській моралі.
   Хоча й моральні норми еволюційно формуються людством, однак цінностями вони стають лише за умови, якщо не суперечать природним нормам. Тобто та частина моральних норм, яка збігається з природними нормами-законами, набуває, можна сказати, статусу загальнолюдської моралі.
   Поняття “загальнолюдська культура” охоплює загальнолюдські цінності, загальнолюдську мораль і навіть ті здобутки, які засуджує релігія.
   У культурології права велике значення мають такі категорії: культурна норма, культурні процеси, культурний розвиток, культурна політика, культурне співробітництво, культурна подія, культурна ситуація, культурне середовище, культурні зв'язки, культурні відносини, культурний контекст, культурний організм, культурний потенціал, культурна модель, культурна свідомість, культурні структури, культурні парадигми, культурні тенденції, культурологічна концепція, культурні традиції, культурна різноманітність та ін. Ці категорії ніколи не мають логічно завершеного змісту, бо кожна людина, кожна історична доба можуть наповнювати відповідно ці поняття певним змістом.
   Особливе місце серед них посідає норма культури.
   Під нею розуміються кількісні та якісні матеріальні і духовні надбання, необхідні для природного життя людства на конкретний період часу.
   Якщо ж сукупність культури відстає від норми, розвиток людства не має прогресу. Право в такому випадку неспроможне врегулювати найбільш важливі суспільні відносини. Тоді кажуть, що в такому суспільстві відсутня цивілізованість, у тому числі й цивілізований правопорядок. У правовому полі це означає, що правові норми дублюються або суперечать одна одній і в підсумку частина з них позбавлена конкретного спрямування.
   Культурними процесами можна вважати рух і послідовність накопичення соціальних норм, які відбуваються у погодженні між галузями та напрямами розвитку культури. Це складні дії, які пронизують усі суспільні структури без винятку. Культурні процеси переймають не лише зовнішній, а й внутрішній світ людини. Такими процесами характеризуються духовні та моральні засади, що повинні служувати взірцем для правових норм.
   З культурними процесами обопільне пов'язана культурна політика, різновидом якої є правова політика.
   Правової політики як основи законності мають беззастережно дотримуватись усі члени суспільства, а метою її є утвердження цивілізованого правопорядку.
   Для дослідження правових явищ велике значення набуває така категорія, як культурна подія. Це очікуване або неочікуване суспільне явище, яке внесло певні зміни у матеріальний чи духовний розвиток людства. Очікуваність підкреслює саме якість сподівання результатів фізичних чи інтелектуальних зусиль окремих осіб або групи осіб. Нвочікуваність підкреслює певну стихійність, хоча відображає цілковиту закономірність, яку, на перший погляд, начебто важко помітити. Культурна подія —різновид широкого кола діянь, у тому числі правових. Підтвердженням цього є існування правових і неправових явищ (подій). Так чи інакше кожна чинність у правовому полі залишає свій відбиток у суспільних відносинах. У такому разі зі сторони права повинна бути своєрідна реакція. Саме культурологічні події завжди вимагають правового регулювання, оскільки виникають нові, неповторні прецеденти, які завершуються змінами (доповненнями) правових норм. Це і є визначальною рисою постійної недовершеності права.
   Право має одержувати схвалення в культурному середовищі, що означає об'єднання однодумців, які визначають культурну політику, домагаючись певних результатів фізичної чи інтелектуальної діяльності. Прикладом можуть бути творчі спілки юристів, які прагнуть максимально врегулювати суспільні відносини ефективними правовими нормами. Здобутки культурного середовища правників рано чи пізно знаходять своє відображення на практиці, адже результат є підсумком поміркованої, виваженої, погодженої творчої співпраці юристів.
   У культурології часто вживається термін “культурний контекст”. Ця категорія означає розуміння єдності усіх напрямів розвитку (формування) культури, характеризується множиною культур. По суті, культурний контекст визначає зміст загальної культурології, її ідеальний взаємозв'язок. Оскільки кожна галузь домагається власних результатів, норм, культурний контекст допомагає зрозуміти єдність всіх соціальних норм. Неможливо правові норми відокремити від інших, бо це будуть штучні, “мертві” норми. А за допомогою так званого “культурного” кута зору людина може усвідомити природу, розвиток й цінність права.
   Така категорія культурології права, як культурний потенціал, означає ще не досліджений, не врахований запас можливих досягнень культури, її здатностей. Іншими словами, культурний потенціал визначає здатність людини осмислити створені нею цінності і використати їх для регулювання суспільних відносин. Саме в цьому й полягає головна причина недовершеності правових норм, якщо не враховується повністю культурний потенціал суспільства, нації та держави в усіх напрямах їх розвитку. А зразком може слугувати, наприклад, культурна модель права, де зосереджені здобутки усіх видів культур, що дало підстави створити міцні чинні норми.
   Кожна наука має свої парадигми, під якими розуміємо визнані світовою практикою взірці, здобутки матеріальної чи інтелектуальної праці. Тобто це ті культурні ідеали, яких необхідно прагнути досягти. Так, у праві культурною парадигмою може бути римське приватне право, яке найбільш наближене до досконалості. Воно вивчається і сьогодні в університетах, а рецепція римського права поширена досі в деяких країнах.
   Важливим у культурології права є бачення культурних тенденцій, які дають змогу простежити напрям розвитку надбань людства, його основні ідеї, які ведуть до конкретної мети. Хоча на перший погляд здається, що культурні тенденції ніби виникають стихійно, але це далеко не так. Справа в тому, що їх генератором є інтелект нації, який формується не стихійно, а завдяки цілеспрямованим зусиллям (прикладом може бути Японія). У праві культурні тенденції часто мають вияв у формуванні конституції як Основного закону. До речі, Конституція України, прийнята 28 червня 1996р., відображає основні культурні тенденції українського народу й передових держав світу, оскільки враховує реально існуючі здобутки людства у сфері права.
   Культурологія права активно оперує і такими поняттями, як “контркультура”, “антикультурна підміна”, “окультурення права”.
   Так, під контркультурою слід розуміти “культуру у відповідь на культуру”. Тобто проти одного досягнення суспільства спрямовується інше. Тут можливі два випадки: 1) якщо спочатку культура (або її окремий вид) розвивається за природними законами Всесвіту, то часто знаходяться сили, які це заперечують, і спрямовують розвиток в інше, протилежне, русло; 2) якщо розвиток культури відбувається всупереч природних чинників, то, рано чи пізно, це все одно призведе до руйнування законів природи. Тобто культурні надбання відбуваються: природно (стихійно), еволюційно або штучно (революційне). У першому випадку це здійснюється за законами Всесвіту, у другому - за людськими законами. Тому у першому випадку контркультура недопустима, а у другому - просто необхідна. Звідси випливає потреба у своєрідній контркультурі, так званій культурній революції в українському праві, у наближенні його до духовного та міжнародного права.
   Окультурення права — це максимальне використання результатів, історичних здобутків інтелектуальної праці людства при формуванні правових норм.
   Взагалі, будь-яке право є результатом культури. Але йдеться саме про культуру, а не антикультурну підміну. У противному разі це не буде окультурення права, а фальшиве (некультурне) право, яке не має ніякої цінності і не є справжнім, ефективним регулятором суспільних відносин. Тобто неокультурене право шкідливе для суспільства вже тим, що воно позбавлене етики ненасильства, і призведе до жорстокого невиправданого примусу.
   Відомо, що до культурології права належать культуро-валентні об'єкти та культурологічна проблематизація. Під культуровалентними об'єктами слід розуміти ті об'єкти дослідження, які визначають міру здатності культури творити правові норми. Це, свого роду, визначення право-творчості культури. Такими культуровалентними об'єктами у праві є природні і моральні норми, практично всі види культури та ін. У цілому використанню цих об'єктів сприяє правильно створена культурологічна проблематизація, іцо залежить від глибинного бачення проблем права.
   Право є наслідком нематеріальної культури, її результатом, одним із критеріїв цивілізації, і, загалом унікальним, неповторним витвором людського розуму (шедевром людської думки і мудрості). Через право практично виражаються загальнолюдські інтереси та цінності, національна мораль, що є важливими елементами людської культури. Для прикладу можна згадати хоча б перше писане право нашої держави - “Руську Правду”, яке виникло як синтез на грунті звичаєвого права й християнської моралі.
   Зрозуміло, що формуванню права повинні сприяти відповідні інститути, які покликані забезпечити найефективніший вплив у регулюванні складних суспільних відносин. Тобто право мусить увібрати у себе всі досягнення людства. Ці надбання мають бути всебічними, коли враховуються всі, без винятку, галузі людської діяльності. І чим скрупульозніше добирати досягнення кожного напряму суспільного розвитку, тим міцнішим стає право, тим більшу соціальну цінність воно має. Таким чином, право включає компоненти національної культури, без яких воно не існує.