Право тісно пов'язане з такими видами культури, як духовна. моральна, національна, державна, суспільна, політична, економічна, психологічна, інтелектуальна, педагогічна, наукова, інформаційна, управлінська, парламентська, законодавча, професійна, побутова та ін. Наголосимо, що окремі елементи цих видів культури активно формують правову культуру суспільства.
   Відтак виникає питання, чи пролягає шлях до формування права тільки через види культури, чи існують інші визначальні чинники, які перебувають за межами культури? На перший погляд, самої лише культури для цього недостатньо, оскільки існують вимоги часу і конкретної ситуації, волюнтаристські вказівки високих державних чиновників. 1 всі ці чинники також є наслідком певної культури. Тобто є підстави вважати, що так чи інакше множина культур є необхідною і самодостатньою умовою для формування права.
   Таким чином, у праві відображаються лише культурні тенденції, які формують дух права. У кожному структурному елементі права культурні тенденції дають можливість накреслити перспективу розвитку права, визначити закономірності розвитку культури суспільства, які слід врегулювати правовими нормами. Іншими словами, для права, особливо для духу права, важливу роль відіграє культурологічна концепція, своєрідна позиція і вироблена лінія дії культури у праві, що дає змогу обґрунтувати мораль як критерій права.
   Зміст культурології права полягає також у дослідженні такого явища, як спектр культуру праві. Справа в тому, що кожен із видів культури не впливає на право самостійно, ізольовано. Тут спостерігається явище дифузії (змішування) культур. Адже між усіма видами культури існують і спільні структурні елементи. Ці елементи у кожній культурі відіграють належну роль зі своїм відтінком, виконують певну функцію. Внаслідок цього вірогідне виникнення культурних конфліктів у праві, які можна вирішити методом врівноваження (згладжування). Суть цього методу полягає в тому, щоб у конкретній ситуації надати перевагу якомусь одному, більш сприятливому для неї елементу культури, нехтуючи іншими. Це означає, що вимушено створюються культурні східці, які ще називають ієрархією культур. Така ієрархія залежить від ступеня важливості кожного структурного елемента конкретного виду культури для певної норми права.
   Отже, предметом культурології права є вивчення загальних і спеціальних законів розвитку культури та права; система знань про сутність, суспільне призначення культури та права, їх зв'язки з іншими соціальними явищами; загальні закономірності виникнення і розвитку права, вплив різних видів цінностей (множини культур) на право, його формування та реалізацію, утворення культурно-правової реальності.
   Предмет культурології права дає відповідь на питання, які закономірності досліджуваних явищ вивчає наука, який зміст і призначення цих явищ. Тобто культурологія права -проблемна, суспільна, філософсько-юридична, теоретична наука, яка має власний предмет. Загалом культурологія права - це вступ до права. Вона впливає на юридичну думку особи, формує її мислення і стимулює справжню правотворчість. Культурологія права характеризується нескінченним процесом розвитку думки у пізнання явищ, тобто ірраціональністю. Для цього потрібні високий рівень абстрактності, творче теоретичне мислення, уміння досліджувати релігійні та моральні норми. Завданням культурології права є створення теорії “мирного співіснування” всіх видів культури з метою блокування, гальмування і протиріч їх складових елементів, які формують національне право.
   Кожна наука ґрунтується на відповідних теоретичних засадах, у тому числі принципах, які допомагають кращому розумінню її змісту, визначають конкретні тенденції розвитку тощо. Особливо це стосується культурології права як нової науки, що розвивається.
   Культурологія права ґрунтується на основних спеціальних і загальних принципах. Основним спеціальним. принципом с єдність права, культури і моралі (узгоджена з природними нормами) та необхідність (оскільки наявні постійні вимоги суспільства) регулювання правовідносин.
   Оскільки норми культури стосовно правових норм мають первинний характер, тобто наявна ознака дочірності права щодо культури, то правові норми повинні постійно зазнавати своєрідної культурної кореляції. У цій ролі виступають, як відомо, природні та узгоджені з ними моральні норми.
   Суть принципу єдності права, культури і моралі полягає у формуванні правових норм. Тобто законодавча влада має постійно враховувати цю єдність у процесі складання законопроектів, їх обговорення та прийняття законів. Треба намагатися, щоб мораль (особливо загальнолюдські цінності) безпосередньо впливала на формування правових норм. У той же час право не повинно бути наслідком псевдокультури, культурною підміною, фальшивуванням тощо. Така єдність найбільшою мірою забезпечує ефективність правового регулювання суспільних відносин і сприяє систематичному оновленню права з урахуванням новітніх надбань духовної культури.
   Таким чином, даний принцип культурології права висвітлює втілення загальних норм культури (норми практично кожного виду культури) у правові норми, забезпечують збереження культурного потенціалу і культурних тенденцій у праві. Крім того, вони зберігають дух культури у праві. Тобто ідеї, досягнення кожного виду культури панують (і повинні панувати) у всіх правових нормах як діюча сила, що відповідає змістові окультурення права.
   Загалом принципи культурології права допомагають повно, цілісно і всебічно втілювати досягнення культури у право, визначають співрозмірність культури та права, що наближає позитивне право до природного (хоча, зрозуміло, остаточний їх збіг неможливий), робить його виваженим регулятором суспільних відносин.
   Традиційними принципами позитивного права є такі, як нормативність, демократизм, гуманізм, справедливість, рівність усіх перед законом, науковість, законність і т. ін. Однак у культурології права ці принципи слід розглядати у культурному контексті з урахуванням досягнень народу в кожному напрямі діяльності.
   Зрозуміло, що культурологія права виконує певні функції. серед яких найвагоміші такі: відображення культурних тенденцій у праві; перетворення стихійного у правові норми; втілення національних ідей у право: правове регулювання соціокультурною ситуацією; формування у громадян ціннісної правової орієнтації.
   У тих правових явищах, в яких право має культурну цінність, відображаються ідеї всіх видів культури. Якщо ж тенденція нематеріальної культури полягає у творчому розвиткові розумових здібностей людини з метою систематичного оздоровлення духовності членів суспільства, то ця ж тенденція відображається й у праві. Ця основна функція культурології права дозволяє виявити шляхи підвищення якості права. Адже зневага до держави виявляється, перш за все, через неоприроднене право, через те, що право не вважається суперкультурним здобутком. Саме культурне розмаїття вагомо впливає на формування юридичних норм, і право стає регулятором духовного оздоровлення народу.
   Культурологія виконує також пояснювальну функцію щодо перетворення стихійного у правові норми. Стихійність у думках і поведінці людей може мати, як відомо, велику руйнівну силу, якщо її не розуміти і не розмістити у природному правовому просторі. Культорологія допомагає наблизити правові норми до вищих законів Всесвіту, під якими розуміємо передусім закони Краси і Гармонії.
   Зміст позитивних законів відображає рівень культури суспільства, в якому вони приймаються, оскільки національна культура, в тому числі ідея, вбирає у себе потреби ? нації у самоствердженні. Тому однією з функцій культурології права є втілення національних ідей у право.
   Адже національна ідея - це рушійна сила народу, перспективна стратегія розвитку нації. Вона формує українську національну реальність, відображає мету існування нації.
   Недарма вважається, що знищення національної ідеї призводить до знищення самого народу (наприклад, руйнівний вплив ідей більшовизму в історії України).
   Національне відродження покликане збагачувати національну культуру з тим, щоб не відривати від неї людину, не змінювати її психіку.
   Саме тому українська національна ідея повинна реалізовуватись через право.
   В результаті своєрідної насиченості права національною ідеєю позитивні юридичні норми формуватимуть у населення національні правові почуття.
   Наступна функція культурології права - соціокультурна ситуація, яка характеризується станом досягнення культури людства, її рівнем та оцінкою в конкретний історичний період. Тут велику роль відіграє вплив різних суспільних чинників на культуру, зокрема історико-національних, внутрішніх та зовнішніх. Визначають соціокультурну ситуацію конкретні процеси, тенденції та різні соціокультурні феномени (наприклад, традиції). Головна функція культурології права полягає в тому, щоб визначення і регулювання соціокультурною ситуацією відбувалось у правовому полі. Тим самим культурологія права здійснює нормативні відносини зі світом й утворює двосторонній зв'язок культури та права, забезпечує соціокультурність правових явищ. Оскільки культура існує незалежно від соціального середовища, то кожна ситуація (зокрема, поведінка людей) потребує правового регулювання. Це означає, що правове регулювання соціокультурною ситуацією допомагає культурі згуртувати, інтегрувати людей, врегулювати їхню поведінку.
   Культурологія права сприяє формуванню ціннісної правової орієнтації членів суспільства. Зміст цієї функції полягає саме в тому, що культурологія права допомагає людині обрати необхідне їй ставлення до духовно-правових вартостей, яке забезпечить правомірну поведінку. Така система установок та переконань людини “окультурює” її правосвідомість, формує власну, індивідуальну правову культуру. Звичайно, культурологія права в даному випадку скеровує процес соціалізації людини у правове поле, виробляє почуття законності, формує в цілому цивілізований правопорядок.
   Отже, мета культурології права полягає у виявленні правових аспектів усіх видів культури з метою формування цінних позитивних юридичних норм.. Ця мета завжди актуальна, оскільки будь-яка діяльність неможлива без культури, а точніше, без єдності її видів. У цьому і виявляється універсальне значення культурології права.