Хоча правова культура юриста безпосередньо зумовлена позитивним правом, однак її джерелом є природні закони, вимоги суспільного життя. Кожен правник може обирати для себе джерело власної правової культури, що відповідно чинить вплив на якість, ступінь правової культури. Проте недоцільно вважати єдиним джерелом правової культури юриста правову догму, оскільки в цьому випадку матимемо юридичний позитивізм правової культури, який не завжди дає ефективні результати.
   Для духовно-філософського осмислення змісту позитивного права необхідне й розуміння юристом таких філософських категорій як частина і ціле у правовій культурі.
   Правова культура юриста виявляється як частина щодо правової культури суспільства (як цілого). Проте це зовсім не означає, що правова культура суспільства складається із суми правових культур всіх членів суспільства. Провідним тут є дух правової культури, джерела якого становлять духовні норми.
   Якщо виходити з того, що правова культура юриста - це смислова цілісність, то частинами виступатимуть окремі дії юриста та його невикористаний потенціал. Це означає, що правоохоронцеві важливо усвідомити власні вияви частин правової культури, зрозуміти, що осягнути правове буття можна за умови усвідомлення цілісності правової культури. Але таке усвідомлення передбачає правильність вибору методів правового пізнання. Одним із таких методів є самоорганізація юриста.
   Частина у правовій культурі може характеризуватися однією або декількома культурами. Юрист може вважати цю частину другорядною, малозначущою. Проте з філософського погляду, частини у цілому однаково важливі. У випадку, коли не повністю використовуються здобутки інших культур, деформується власне правова культура як ціле. Такий синергетичний різновид правової культури вимагає збереження цілого, його стабілізації, спрямованості у русло природно-духовного права.
   Таким чином, правова культура, її ідеї, духовні цінності стають для юриста відправною точкою вдосконалення його професійної майстерності (за умов сприйняття правової культури як цілого) або деформації правової діяльності (коли порушується взаємозв'язок цілого і частини, та ігнорується значення частини).
   Правова культура функціонує як єдність чуттєвого і раціонального у професійній діяльності юриста. Тобто чуттєве і раціональне визначає зміст і рівень правової культури юриста. Так, правове почуття є результатом правової свідомості або її дією, зовнішньою оболонкою. Адекватну правову орієнтацію юриста відмічає взаємозумовленість чуттєвого та раціонального.
   Раціональність права - це критерій, який дозволяє сформувати такі системи права, які були б самодостатніми і забезпечували функціонування суспільства на засадах правового почуття та правопорядку. Так чи інакше, раціональність залежить від правової культури.
   У правовій культурі юриста чуттєве і раціональне взаємодіють. Це пов'язане із формуванням поваги до права (позитивного), духовності і моральної відповідальності.
   По-перше, у юриста повага до права виявляється тоді, коли він усвідомлює його цінність. А перетворити позитивне право у цінність вдається не кожному законодавцю. Тому юристові доводиться зорієнтувати власні знання права та навички на справедливе розв'язання практичної правової проблеми, обрати раціональне рішення.
   По-друге, повага до права ще не означає пріоритет раціональності над чуттєвим у діяльності юриста. Тут головну роль відіграють совість юриста, його особистісні духовно-моральні якості.
   Важливим критерієм поваги до права виступає насамперед не правова, а більше моральна відповідальність.
   Визначення правової культури буде неповним, якщо не розглянути її принципів, які становлять вихідні концептуальні засади професіоналізму юриста.
   Основними принципами правової культури правника є: правовий історизм, загальнолюдські правові цінності, “національність” права, верховенство правової культури, безпека правової життєдіяльності, соціально-правова реабілітація, правовий менеджмент.
   Принцип правового історизму особливо важливий у формуванні професіоналізму юриста, оскільки правові явища на різних історичних етапах оцінюються по-різному. Це зумовлює зміну духовного світу юриста, що приводить до різного розуміння й призначення права. Адже в кожну історичну добу відбувається певна конкретизація правової культури, формується певне бачення ефективності правового регулювання суспільних відносин, незважаючи навіть на системність і наступність права. Зрозуміло, що історична відкритість правової культури може безпосередньо впливати (як негативно, так і позитивно) на об'єктивність правових рішень. Важливо при цьому зрозуміти сутність самої історичної доби, виявити закономірності розвитку правової культури. Ці закономірності мають враховуватись правником у професійній діяльності. Крім того, правовий історизм орієнтує спеціаліста на професійне сприйняття світового культурно-правового простору. Усвідомлення світового значення правової культури є ефективним засобом правового регулювання суспільних відносин.
   Активний вплив на правову культуру юриста чинять правові цінності. У тоталітарних суспільствах загальнолюдські правові вартості не знайшли свого застосування. У радянський час юристи були позбавлені права. Світові правові системи пішли далеко вперед, а в Україні все ще виявляється юридичний позитивізм, який гальмує утвердження загальноосвітніх правових цінностей. Ще часто юридична практика маневрує правовими нормами, що негативно впливає на загальний стан правопорядку. Відтак правова культура формується на основі визнаних загальнолюдських правових цінностях, доведених наукою й перевірених практикою.
   Що стосується “національності” права, то провідну функцію в ній виконують національно-правові традиції, згідно з якими право відповідає духові нації, відображає її менталітет. Становлення професіоналізму юриста ґрунтується на пізнанні правового явища через національну культуру. Юрист передусім повинен бути знавцем свого національного права, незважаючи на те, що правові норми, як правило, інтернаціоналізуються. Соціокультурність правових явищ відображає національні інтереси, а, отже, згідно з цим формується професіоналізм юриста.
   У суспільстві поряд з верховенством права має існувати також верховенство правової культури суспільства. Це можливо за умови поширення духу правової культури, яке здійснює держава. Досягти такого стану суспільства вдається не кожній державі. Але там, де існує верховенство правової культури, відповідно формується і професійне почуття юриста.
   Безпека правової життєдіяльності юриста як умови його професіоналізму полягає у виробленні поваги до життя і здоров'я людини, які, безперечно, становлять найвищу соціальну цінність. Правова культура орієнтує правоохоронця на духовний вимір людського буття правовими нормами, отже, на відповідну організацію соціально-правового захисту населення. Йдеться про правове виховання, профілактичну роботу, яку повинні здійснювати кваліфіковані юристи з високою правовою культурою. Принцип безпеки правової життєдіяльності спрямований на громадян і на особу юриста.
   Безпека, як така, полягає у дотриманні юристом правового почуття, недопущенні ним самим порушень, встановленого правопорядку та правового режиму. Гарантом безпеки правової життєдіяльності виступають насамперед такі чинники як професіоналізм правника, його правовий вплив на громадян та духовні параметри юридичних дій.
   Професіоналізм юриста вміщує такий принцип, як соціально-правова реабілітація, тобто відновлення попереднього правового стану або здійснення перевиховання. У суспільствах з низьким рівнем цивілізованості побутує хибна думка, що місця позбавлення волі - це головний засіб перевиховання правопорушників. Проте соціально-правова реабілітація полягає не тільки в позбавленні волі, а й у тому, щоб через правову культуру суспільства впливати на свідомість осіб, схильних до правопорушень. Головну роль у цьому процесі покликані зіграти працівники судових та правоохоронних органів. Роз'яснюючи суть природного права, спираючись на нього, юрист може допомогти правопорушникові виправитися. Безперечно, це стає можливим за умови, коли правоохоронець володіє високою правовою культурою.
   Професіоналізм правника буде успішним за умови злагодженої діяльності юридичних установ. Тому принцип правового менеджменту можна розглядати як такий, що має локальний характер. У нього виражені два аспекти науковий та синергетичний, проте не останню роль відіграє економічний аспект правової культури (матеріально-побутові умови, належне фінансове забезпечення тощо).
   На порозі XXI ст. юристу важливо спрямувати правову культуру на розв'язання глобальних суспільних проблем - побудови правової держави України, утвердження верховенства права.
   Правова культура має такі риси, які вирізняють:
   - підвищення якості права та його сутності;
   - удосконалення пошуку істини в позитивному праві;
   - соціальне активна професійна поведінка юриста;
   - забезпечення дії свободи волевиявлення;
   - сприяння об'єктивному розв'язанню юридичних конфліктів;
   - запобігання діям правового свавілля;
   - збереження і примноження культурної цінності права;
   - недопущення правових аномалій;
   - сприяння набуттю державою правокультурних ознак;
   - всебічний розвиток фольклорного права;
   - виховання законослухняності у громадян.
   Зокрема, така риса правової культури юриста, як підвищення якості пізнання юристом сутності права, має першочергове значення. Методами пізнання сутності права, як відомо, є індукція, дедукція, юридична абстракція. Високий рівень правової культури, майстерність юриста дають змогу виявити системність у позитивному праві, виділити його структурні елементи, зіставивши їх з нормами природного права, врегулювати можливу невідповідність між ними із власними правовими почуттями. Підвищення якості права сприяє глибшому усвідомленню призначення права, пізнанню його сутності.
   Удосконалення пошуків істини у позитивному праві - суперечливий і відповідальний процес. Це, по суті, завдання філософії права, як методологічної основи дослідження професійної культури юриста. Йдеться про те, що у позитивному праві знайти істину можна, звернувшись до філософсько-гуманістичних підвалин національного розвитку. Приймаючи правове рішення, юрист може припуститися великої помилки, якщо керуватиметься лише буквою закону, нехтуючи національним духом права. У цьому випадку він може не побачити об'єктивної істини у праві, вдаватиметься до такого правового інструментарію, який не схвалюється суспільством. Тому становлення професіоналізму юриста - це процес постійного формування філософсько-методологічних основ права.
   Виховання соціальна активного кваліфікованого правника органічно пов'язане з формами діяльності (реалізації права). Виділяють чотири форми діяльності: дотримання, виконання, використання, застосування [50, с. 50]. Правова культура включає всі ці форми, причому у кожній з них своя специфіка, свій підхід. Проте для правової культури важливою є не лише правомірна професійна поведінка, тут потрібна ще й соціальна активність юриста. Адже пасивна правомірність аж ніяк не визначає культури професійних дій. Правоохоронець у ролі пасивного виконавця чи спостерігача часто завдає шкоди суспільству, а іноді навіть стає на шлях правопорушення.