Має тисячолітню історію, значення якої важко переоцінити: латинська мова справила значний вплив на розвиток цілої групи європейських мов, що стали називатися романськими, ще два-три століття тому вона була мовою філософії, науки, медицини, юриспруденції, релігії і літератури багатьох народів. Дотепер більшість наукових, медичних, юридичних термінів — латинського походження. Таке ж значення мають досягнення римлян в архітектурі, образотворчому мистецтві, в системі державного й приватного права, адміністративного управління та форм організації суспільного життя. Вивчення античної, зокрема римської культури, дає змогу зрозуміти закономірності розвитку багатьох соціальних та культурних феноменів, робить можливим більш ґрунтовне вивчення сьогоднішніх соціальних та культурних процесів.
   Давньоримська культура утворилася шляхом злиття культур багатьох народів: етрусків, сабінів, еквів, вольсків, на основі яких формувався римський народ — POPULUS ROMANUS.
   У своєму політичному, соціально-економічному й культурному розвитку Стародавній Рим пройшов три періоди:
   1. 754 (753) — 510 (509) до н. є. — царський період. У цей час правили сім царів: Ромул, Нума Помлілій, Тулл Гостілій, Анк Марций, Тарквіній Приск, Сервій Тулій, Тарквіній Гордий. Повноправних громадян, що складали родову організацію, називали патриції, тих, що знаходилися поза нею, — плебеї. За переказами, Ромул започаткував сенат — головну державну раду, що обмежувала владу царя й складалася із старійшин роду, а Сервій Тулій включив до римського народу плебеїв. Після вигнання останнього царя Тарквінія Гордого в країні була встановлена республіка.
   2. 510 (509) — 30 (27) до н. є. — республіка. Прерогативи царської влади в цей період були розділені між консулами, які обиралися на один рік. У боротьбі між патриціями й плебеями останні добилися утворення посади народного трибуна — спеціального представника, що захищав права плебеїв, допущення плебеїв на посаду консула й відміни боргової кабали. Підкоривши усю територію Італії, Рим перетворився на велику державу, що добилася гегемонії в усьому Середземномор?ї. У результаті громадянських війн та соціальних конфліктів велику роль починає відігравати армія та її вожді. У ході громадянської війни 49—45 pp. до н. є. необмеженим правителем країни стає Гай Юлій Цезар, а після його смерті — Октавіан Август, що у 27 р. до н. є. отримав від сенату необмежені повноваження. Республіка перетворилася на Імперію.
   3. 30 (27) до н. є. — 476 — імперія. Спочатку титул імператора був лише почесним військовим титулом, яким солдати нагороджували свого полководця після крупної перемоги, але Юлій Цезар перший почав користуватися ним як постійним, у його ж наступника — Августа цей титул вже набуває монархічного значення. Імператори мали довічну владу народного трибуна, звання верховного понтифіката (жерця), за бажанням обіймали посаду консула, проконсула, цензора, вільно розпоряджалися скарбницею. УII ст. до н. е., за часів імператора Траяна, країна досягла максимальних розмірів, але повстання місцевого населення, які супроводжувалися нашестям варварів, призвели до відпадіння ряду провінцій й розділенню у 395 р. до н. є. Римської імперії на Східну й Західну. За цей час монархія в Римі зазнає численних змін:
   а) принципат, 30 (27) до н. є. — 193 pp. У цей час ще формально зберігаються такі республіканські установи, як сенат, народні збори, магістратури, але фактично уся повнота влади знаходилася у руках принципса — імператора;
   б) криза, 193—284 рр.;
   в) домінант, 284—476 pp. Необмежена монархія, встановлена за часів імператора Діоклетіана.
   За переказами, Рим було засновано у 754 або 753 р. до н. є. братами Ромулом і Ремом, відбувається формування класового суспільства й державного апарату. Взагалі життя етрусків — попередників римлян — мало вивчене. Про нього можна довідатися лише з розписів гробниць, стіни яких прикрашають сцени заупокійного культу — це зображення полювань, бенкетів, змагань, битв, сюжетів міфології. Скульптурне мистецтво етрусків представлено також фігурами на поховальних урнах для попелу померлих. їхні очі широко відкриті, а на обличчях радісна посмішка. Такими ж радісними були й Ромул з Ремом — родоначальники етруської династії, що започаткувала так званий царський період (754—510 до н. е.), під час якого з?явилися перші етруські боги. Статую вовчиці — емблему Риму, також створили етруски.
   Ромул, лат. — міфічний засновник і перший цар (реке) Риму, син Ре і Сільвії та Марса, брат-близнюк Рема. Амулій, що захопив, трон Альби Лонги, скинув свого брата, Нумитора — діда братів — і повелів кинути дітей у Тибр. Ріка винесла дітей на берег, а вовчиця, послана Марсом, вигодувала їх. Потім хлопчиків виховали пастух Фавстулі його дружина Акка Ларенція. Коли брати підросли, вони вбили Амулія, повернули владу дідові й заснували нове місто там, де їх знайшла вовчиця. При зведенні стін нового міста (названого згодом по імені Ромула Римом) між братами спалахнула сварка, і Ромул убив Рема. Ставши царем Рима, Ромул, щоб збільшити населення міста, запросив на свято сусідів-сабинян; під час бенкету римські юнаки викрали сабинських дівчат. Виникла війна між сабинянами й римлянами була припинена завдяки втручанню викрадених жінок, що не бажали допустити загибелі чоловіків і братів. За легендою, Ромул живим був вознесений на небо й шанувався римлянами під ім?ям бога Квіріна. У римському мистецтві часто зображувалися епізоди життя Ромула (вовчиця, викрадення сабінянок, апофеоз Ромула й ін.).
   Царська епоха в історії Риму позначена розпадом первіснообщинних відносин і зародженням класів й держави в римському суспільстві. Вона закінчується вигнанням царів і переходом влади до обраних посадових осіб. У VI—III ст. до н. є. Рим поширив своє панування на весь Апеннінський півострів, а з кінця III ст. до н. є. він стає великою рабовласницькою державою, до складу якої з II ст. до н. є. увійшли території Західної та Південно-Східної Європи, Північної Африки, Малої Азії, Переднього Сходу.
   У царську епоху римляни досягли значних успіхів у багатьох напрямах культури. Перш за все вони, завдячуючи етрускам та грекам, засвоїли поліпшені методи обробітку землі, почали культивувати виноград, перейняли алфавіт і полісну форму державного устрою. Етрускам вони також зобов?язані побудовою підземного каналу — Великої клоаки (cloaca maxima), а також поширенням особливого типу житла з центральною залою, що має отвір у даху — атрію.
   Первісна релігія у римлян була анімістичною зі значними пережитками тотемізму, на що вказує легенда про вовчицю, яка вигодувала Ромула та Рема. Поступово римляни перейшли до землеробського культу, заселивши світ численними божествами, що опікувалися силами природи та усіма видами робіт. Стародавній римлянин ввіряв безпеку і добробут свого дому численним божествам: Пари і Пенати опікували житло, двері охороняв Янус, домашнє вогнище — богиня Веста. Крім того, кожна людина мала особистого духа-покровителя — генія. Але свої божества римляни ще не уявляли у людській подобі, не ставили їм статуй, не будували храмів, проте, серед них уже виділялися такі головні боги: Юпітер — загально-італійське божество неба; Марс — спочатку покровитель рослин, а пізніше — бог війни; Квірін — близьке до Марса божество.
   Вирішальний крок до антропоморфізму римських культів було зроблено також в часи правління етруської династії, оскільки саме у етрусків боги виступали у людській подобі. Так, на Капітолійському пагорбі виник перший храм вищих етруських божеств Тіна, Уни і Мнерви, яких латиняни ототожнювали зі своїми богами Юпітером, Юноною і Мінервою. З?являються і боги, запозичені у греків: грецька Деметра ототожнювалася з італійським божеством Церерою, покровителькою хлібних злаків, Афродігпа — з іта-лійською покровителькою овочів Венерою, Посейдон — із Нептуном, який спочатку не мав ніякого відношення до моря. Таким чином латинські й загальноіталійські божества дістали в Римі антропологічні риси, їх стали зображувати у вигляді прекрасних чоловіків і жінок. Рим починає поступово прикрашатися храмами і статуями.
   Після вигнання царя Тарквінія Гордого в Римі почав формуватися республіканський лад. Політична влада фактично перебувала в руках патриціїв, народні збори, що вважалися вищим органом влади, мали обмежені можливості. Ситуація політичної нерівності патриціїв і плебеїв поставила питання про гарантії правового захисту останніх від сваволі патриціанської влади. Такою гарантією стала кодифікація римського права.
   Фіксація законів стає важливим елементом переходу від родового суспільства до класового і становлення римського полісу. Зведення законів, що отримало назву «Закони дванадцяти таблиць», було записано на мідних пластинах і виставлено для загального користування на Форумі, а також на ринках у римських колонія. Так в Римі було започатковано полісну республіку. Але, на відміну від Афін, римський поліс не створив високої культури. Ця епоха культурного розвитку відома переважно з повідомлень пізніших авторів, які вивчали і описували минуле рідного міста, прагнучи довести, що Рим добився панування над іншими народами завдяки винятковим моральним якостям своїх громадян: мужності, дисциплінованості, стриманості, волелюбності, високому розумінню обов?язку, поважанню законів, а головне — відданості батьківщині, для якої громадяни не шкодували ні праці, ні життя, ні дітей. Ранню римську історію прикрашала ціла галерея образів: засновник республіки Юній Брут, котрий засудив на смерть своїх синів — учасників змови на користь вигнаного царя Тарквінія Гордого; Муцій Сцевола, що пробрався в табір етруського царя Порсни з метою вбити його і, спійманий, спалив на вогнищі свою руку на доказ стійкості римлян і т. ін.
   Завдяки грецькому культурному впливу в Римі починають споруджувати базиліки — великі криті зали для зборів купців, судових засідань, коміцій. Форум з портиками, колонадами, галереями стає загальновизнаним центром не лише політичного, а й усього громадського життя у місті. Уже в середині II ст. до н. е. в Римі зникають будівлі, криті соломою. З?являється бруківка, в будівництві громадських споруд замість туфу починають застосовувати вапняк і мармур.
   Від періоду становлення словесності латинською мовою до III ст. до н. є. з писемних пам?яток не збереглося майже нічого. Римська словесність розвивалася лише на основі фольклору. Це релігійні гімни (carmen), пісні на честь померлих — елегії, погребальні пісні плакальниць. Сільські свята супроводжувалися народною драмою, різновидом якої були ателлани — веселі п?єси з сільського побуту. Характерними героями ателлани були: дурень-ненажера Макк, пихатий хвалько Буккон, недолугий дідусь Папп, вчений-шарлатан — злий горбань Досенн.