д) інші заходи, які визначаються — за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи — державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпе­чення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Упродовж одного місяця з дня одержання повідомлення про набуття Рішен­ням статусу остаточного Орган представництва готує та надсилає до Кабінету Міністрів України подання щодо вжиття заходів загального характеру. Подання включає пропозиції щодо вирішення зазначеної в Рішенні системної проблеми та усунення її першопричини, зокрема:

а) аналіз обставин, що призвели до порушення Конвенції;

б) пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства;

в) пропозиції щодо внесення змін до адміністративної практики;

г) пропозиції для врахування під час підготовки законопроектів;

д) пропозиції щодо забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Європейського суду з прав людини для суддів, прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи;

є) пропозиції щодо здійснення інших заходів загального характеру, спрямова­них на усунення недоліків системного характеру, припинення спричиненого ци­ми недоліками порушення Конвенції та забезпечення максимального відшкоду­вання наслідків цих порушень;

є) перелік центральних органів виконавчої влади, які є відповідальними за вжиття кожного з пропонованих у поданні заходів.

Одночасно з поданням Орган представництва готує аналітичний огляд для Верховного Суду України, який включає:

а) аналіз обставин, що спричинили порушення Конвенції;

б) пропозиції щодо приведення судової практики у відповідність з вимогами Конвенції.

Одночасно з поданням Орган представництва готує та надсилає до Апарату Верховної Ради України пропозиції для врахування під час підготовки законо­проектів.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джере­ло права. Для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою. Для цілей посилання на Рішення та ухвали Суду та на ухвали Комісії суди використовують переклади текстів рішень Суду та ухвал Комісії. У разі відсутності перекладу Рішення та ух­вали Суду чи ухвали Комісії суд користується оригінальним текстом. У разі вияв­лення мовної розбіжності між перекладом та оригінальним текстом суд корис­тується оригінальним текстом. У разі виявлення мовної розбіжності між оригіна­льними текстами та (або) в разі потреби мовного тлумачення оригінального тексту використовується відповідна практика Суду.

При відповіді на питання необхідно зазначити, що міжнародні механізми захисту прав людини не вичерпуються Європейським судом з прав людини. Міжнародні процедури подання індивідуальних скарг передбачені також у межах правозахисного механізму ООН, а саме:

Першим Факультативним протоколом до Міжнародного пакту про грома­дянські та політичні права;

Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ст. 14 Конвенції);

Конвенцією про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що при­нижує гідність, поводженню чи покаранню (ст. 22 Конвенції);

Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок;

Міжнародною конвенцією про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей (ст. 77 Конвенції, ще не набула чинності).

На сьогодні ведеться активна міжнародна кампанія з прийняття Факультатив­ного протоколу до Міжнародного пакту про економічні, соціальні права і права в галузі культури, який наділяв би Комітет ООН з економічних, соціальних і куль­турних прав повноваженнями щодо розгляду індивідуальних скарг на порушення державами-учасницями прав, передбачених у зазначеному Пакті. Проте наразі ця пропозиція залишається лише проектом і предметом активної лобістської кампанії міжнародного громадянського суспільства.

В усіх перерахованих міжнародних договорах передбачено створення відповідного міжнародного органу, який приймає і розглядає індивідуальні повідомлення. Повідомлення можуть направлятися особами або групами осіб, або від їх імені, які підпадають під юрисдикцію держави-учасниці і стверджують, що вони є жертвами порушення цією державою-учасницею будь-якого з прав, викла­дених у відповідному міжнародно-правовому договорі. Якщо повідомлення на­правлено від імені окремих осіб або групи осіб, це робиться з їх згоди, за винятком тих випадків, коли автор може обґрунтувати свої дії від їх імені без такої згоди. Повідомлення подаються в письмовому вигляді і не повинні бути анонімними. Скаржник подає повідомлення до секретаріату Комітету, при цьому будь-якої конкретної форми не вимагається, хоча Комітет сформулював керівні вказівки для осіб, які подають повідомлення.

Розгляд відповідним органом міжнародної установи (відповідним Комітетом) повідомлень проходить два основні етапи: прийнятності і розгляду справи по суті. Прийнятність повідомлення пов'язана з офіційними вимогами, яким повинна відповідати індивідуальна скарга, перш ніж відповідний Комітет може перейти до її розгляду по суті. На стадії розгляду справи по суті Комітет ухвалює ріїпення про порушення прав, передбачених міжнародним договором.

Вимоги щодо прийнятності повідомлень у всіх Комітетах ООН, уповноваже­них розглядати індивідуальні скарги, багато в чому збігаються. Крім того, більшість цих вимог співпадають з тими критеріями, які висуває Європейський суд з прав людини при вирішенні питання про прийнятність одержаних повідо­млень. У систематизованому вигляді чинники, які враховуються уповноважени­ми Комітетами ООН при вирішенні питання про прийнятність повідомлень, можна сформулювати так:

Якщо скаржник діє від імені іншої особи, чи має він необхідний дозвіл або у нього є інші підстави для того, щоб діяти таким чином;

Чи є скаржник (або особа, від імені якої подана скарга) жертвою передбачу­ваного порушення відповідного права? Необхідно проілюструвати, що скаржник особисто безпосередньо постраждав від законодавства, політики, практики загалом, будь-якої дії або бездіяльності держави-учасниці, яка, за твердженням скаржника, порушила або порушує його права. Недостатньо лише абстрактно ос­каржувати законодавство, державну політику або практику (т. зв. action popularis), не демонструючи при цьому, яким чином саме скаржник особисто є їх жертвою;

Чи відповідає скарга положенням договору, на який робиться посилання? Передбачуване порушення повинне стосуватися права, на яке фактично розпов­сюджується захист даного договору. Якщо, наприклад, подано скаргу відповідно до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, не можна заявляти про порушення права власності, оскільки да­ний Пакт не охороняє це право. У подібному випадку позов буде визнаний не­прийнятним ratione materiae;

Чи є скарга достатньо обґрунтованою? Якщо відповідний Комітет у світлі поданої йому всіма сторонами інформації вважає, що скаржник недостатньо по­вно виклав факти у своїй скарзі або аргументи, що стосуються порушення міжна­родно-правового договору, він може відхилити цю скаргу як недостатньо обґрун­товану з погляду прийнятності. Подібна підстава аналогічна неприйняттю справи до розгляду іншими судами — міжнародними або національними — як «явно не­достатньо обґрунтованої»;

— Чи пов'язана скарга з подіями, які відбулися до набуття чинності ме­ханізмом подання і розгляду скарг для відповідної держави? Як правило, Комітет не розглядає скарги, датовані періодом, що передує цій даті, і скарга вважається неприйнятною гаііопе іетрогіз. Проте є і винятки, зокрема наслідки події мають вплив у період, коли механізм подання і розгляду скарг вже був визнаний державою-учасницею, відповідний Комітет може взяти до уваги ці обставини та прийняти скаргу;

Чи були вичерпані всі внутрішні засоби правового захисту? Ключовий принцип, який регулює прийнятність скарги, полягає в тому, що необхідно ви­черпати всі національні засоби правового захисту, перед тим як передати повідо­млення до відповідного Комітету. Цей процес, як правило, включає розгляд спра­ви національною судовою системою. Необхідно мати на увазі, що звичайні сумніви щодо ефективності подібних заходів не звільняють від виконання цієї вимоги. У той же час існують обмежені винятки з цього правила. Якщо період вичерпання засобів правового захисту продовжений на нерозумний термін або якщо ці засоби є очевидно неефективними (якщо, наприклад, відповідне законо­давче положення є абсолютно чітким щодо цього питання), або якщо ці засоби є недоступними (у зв'язку, наприклад, з відсутністю можливості отримати правову допомогу в кримінальній справі), скаржник може бути звільнений від необ­хідності виконання умови про вичерпання внутрішніх засобів правового захисту. У такому разі необхідно детально пояснити причини, з яких не слід застосовува­ти це загальне правило;

Чи є повідомлення зловживанням процедурою подання і розгляду скарг? В окремих випадках Комітет може дійти висновку, що справа є несерйозною, но­сить сутяжницький характер або використання процедури подання і розгляду скарг є очевидно невиправданим, і відхилити його як неприйнятне (наприклад, у разі подачі неодноразових позовів до того чи іншого Комітету з одного і того ж питання, незважаючи на те, що вони вже були відхилені);

Чи розглядається скарга в межах іншого механізму міжнародного врегу­лювання або була предметом його розгляду? Якщо одну й ту ж скаргу було по­дано до іншої міжнародної установи або організації, юрисдикція якої виз­нається Україною, наприклад, Європейського суду з прав людини, Комітети ООН не можуть розглядати таку скаргу. Ця вимога в окремих випадках може ма­ти і деякі винятки. Так, якщо скарга була розглянута Європейським судом з прав людини і визнана ним неприйнятною у зв'язку з пропущенням шестимісячного терміну подання повідомлення до Європейського суду, то така скарга може бути визнана Комітетами прийнятною у зв'язку з відсутністю такої вимоги з боку Комітетів;

Чи перешкоджає розгляду вашої скарги зроблене державою застереження до Факультативного протоколу? У надзвичайних випадках Комітет може виріши­ти, що конкретне застереження є неприпустимим, і розглядати повідомлення, незважаючи на заявлене застереження1.

На окрему увагу заслуговує питання про те, стосовно кого можуть подаватися індивідуальні скарги. Відповідні міжнародні органи не приймають повідомлень, якщо вони стосуються держави, яка не є учасницею відповідного міжнародно-правового договору. Отже, індивідуальна скарга може стосуватися лише держави-учасниці. При цьому відповідачем за справою є держава в цілому (наприклад, Україна), а не будь-який посадовець, орган державної влади, юридична або фізична особа. Передбачувані ж порушення міжнародно-правового договору можуть бути пов'язані як з діями або бездіяльністю державних службовців при виконанні ними своїх посадових обов'язків, так і мати відношення до дій окре­мих осіб або установ. В останньому випадку саме держава-учасниця є відповіда­чем за справою у зв'язку з тим, що вона не зуміла на виконання зобов'язань, викладених у міжнародно-правовому договорі, вжити належних превентивних заходів, заходів правового захисту, заходів з покарання правопорушників і заходів щодо відшкодування збитків.