Творчість майстра вважалася вершиною французького класицизму і в майбутньому вплинула на багатьох митців. Однак мистецтво класицизму виробило свої канони, засновані на художньо-естетичних традиціях Н. Пуссена, потребувало їх обов?язкового дотримання. Тому рівень мистецтва класицизму під впливом жорсткої системи вимог почав знижуватись, оскільки творчий процес перетворився на просте наслідування. Цьому мистецтву відповідає і певна мова: міра і порядок, композиційна врівноваженість, плавний, чіткий лінійний ритм чудово передають сувору величність ідей та характерів. Найкраще у Пуссена — його пейзажі. Пуссен — творець класичного ідеального пейзажу в його героїчному вигляді. Чотири пейзажі, написані для герцога Рішельє, завершують творчий шлях митця. У серії «Пори року» художник ніби проходить усі вікові періоди людини на основі біблійних сцен.
   Мистецтво Пуссена — це мистецтво значної думки та яскравого духу. Митець обирає такі сюжети, які надають йому можливість показати героїчні та зразкові характери.
   Він не мав багато учнів, проте йому вдалося створити власну школу живопису.
   Представником класицизму в живопису був Клод Лоррен (1600—1662). Головна тема його творів — це велич природи. Він малював море, античні руїни, краєвиди з постаттями людей. Клод, як і Пуссен, зобразив чотири пори року. Це був неперевершений колорист свого часу.
   Продовжувачем класицизму був знаменитий французький художник Жак Луї Давід (1748—1825). Доля художника, якого сучасники вважали першим художником Франції, тісно пов?язана з великими подіями, що переживала в ту епоху його рідна батьківщина — Французька революція і правління Наполеона Бонапарта.
   Рідні Луї в майбутньому хотіли бачити комерсантом. Однак з раннього дитинства він не хотів нічому навчатися, окрім живопису. Будучи від природи наполегливим і впертим, юнак добивається дозволу відвідувати академію Сен-Люк, де навчається малювати з натури, а з 1764 р. продовжує вчитися у прославленого Буше і у В?єна, професора Королівської академії.
   Перша робота, написана Луї Давідом, «Бій Марса з Мінервою», принесла йому великий успіх.
   У 1775 р. Давід разом із В?єном відправляється в Італію, де вивчає шедеври світового мистецтва. 1780 р. повертається в Париж і пише картини: «Велізарій», «Портрет графа Потоцького», «Святим Роком».
   У наступні роки художник багато пише, створює такі полотна, як «Андромаха», «Смерть Сократа», «Паріс і Єлена», «Вид Люксембургського саду», «Сабінянки».
   Луї Давід тісно пов?язує своє творче життя з політичним. Він стає активним учасником подій Французької революції, членом Якобінського клубу, його виби-рають в національний комітет. 1793 р. разом з іншими депутатами Конвента Луї Давід проголосував за смерть короля Людовика, якого пізніше стратили. Відгуком на ці події стали роботи «Брут», «Клятва в залі для гри в м?яч», «Ле Пеллетьє», «Смерть Марата».
   Останній період життя Давіда був непростим. Наполеон, якого Давід завжди вважав своїм героєм і кумиром, то зрікався від престолу, то знову повертався до влади. Наполеон нагородив Луї командорським хрестом Почесного легіона, а сини і обидва зяті отримали підвищення по службі. З остаточним падінням влади Бонапарта в житті художника наступають чорні дні. Його засуджують і назавжди видво-рюють за межі Франції за те, що він голосував за страту короля. Разом із сім?єю живописець виїжджає в Брюссель.
   Для сучасників у картинах Жака Луї Давіда звучали думки майбутнього, а для потомків цей художник став єдиним майстром, що доніс до них дух своєї суворої епохи.
   Нові великі завдання, пошуки героїчних образів, що втілювали громадянські доблесті, були вирішені художниками іншого типу, майстрами, що створили свій новий художній стиль. Це були Жак Луї Давід у живописі й Жан Антуан Гудон — у скульптурі.
   Формування майстерності видатного французького скульптора, одного з найбільших майстрів скульптурного портрета, створення галереї яскравих образів представників епохи Просвітництва — Гудона (1741—1828). Слава неперевершеного майстра скульптурного портрета, яку Гудон завоював ще за життя, незаперечна і по цей день. Це зв?язано з особистостями його моделей — великих людей XVIII ст.: Вольтера, Ж. Ж. Руссо, Д. Дідро, Б. Франкліна, Дж. Вашінгтона.
   Гудон виконав декілька скульптур на міфологічні сюжети. Кульмінацією творчості майстра в цьому плані було створення статуї Діани.
   Французька революція позбавила Гудона не тільки основної маси замовників, а й творчих сил. З середини 1790-х pp. його мистецтво почало різко занепадати. Він продовжує працювати, але в значно менших об?ємах, виконує портрети членів імператорської сім?ї, маршалів і генералів. Останнім твором старого майстра був бюст Олександра І, виставлений в Салоні у 1814 р.
   Гудон залишив надзвичайно велику творчу спадщину: портрети жінок і дітей, учених і філософів, людей мистецтва і видатних державних діячів.
   До видатних митців Франції у XVIII ст. належить яскравий талант скульптора-монументаліста, майстра малої пластики і декоратора, автора композицій в стилі рококо і раннього класицизму — Фальконе Етьєн Моріс (1716—1791).
   Багаторічне наполегливе навчання і праця, помножені на природне обдарування, принесли майбутньому майстрові великі результати. Перша самостійна робота Фальконе «Мілон Кротонський» зробила його ім?я популярним у французьких художніх колах.
   У 1753 р. Фальконе виконує ансамбль з двох фігур «Благовіщення» і «Розп?яття» для церкви Св. Роха.
   Покровителькою і основним замовником стала маркіза Помпадур — фаворитка Людовика XV. Для оздоблення її палацу він створив велику кількість робіт, а також мармурову фігуру «Музика». Його професійний рівень підтверджують скульптура «Садівниця» і барельєф «Полювання на качок». Принесли успіх скульптору прекрасні творіння малої пластики «Купальниця», «Амур» та інші.
   У 1765 р. Фальконе отримав через князя Д. Голіцина запрошення Катерини II створити в Петербурзі пам?ятник Петру І. 1766 р. скульптор з готовими ескізами монумента приїхав у Росію. Творча робота принесла Фальконе славу геніального скульптора-монументаліста. Після відливки кінної скульптури в 1778 р. він покинув Росію. У 1782 р. в центрі Сенатської площі був відкритий монумент Петру І «Мідний вершник»
   Найплідніші роки життя і тріумф творчого генія французький скульптор присвятив Росії.
   В архітектурі найяскравішим зразком класицизму залишається ансамбль Версальського палацу, збудований в 1668—1689 pp. за наказом французького короля Людовіка XIV. Архітектори цієї пам?ятки — Жюль Ардуен-Мансар та майстер садово-паркового мистецтва Андре Ленотр. Основні споруди Версаля нагадували своїми формами давньоримські будівлі з величезними колонами, портиками, скульптурами. Версальський парк, як і весь ансамбль, — це програмний твір. Це регулярний парк: у ньому все вивірено, розкреслено на алеї, визначено місця для фонтанів та скульптур. Загальна його довжина — близько трьох кілометрів.
   У стилі класицизму було зведено Будинок та Собор Інвалідів, Вандомську площу та Площу Перемог у Парижі, відновлюються роботи в Луврі.
   У голландській архітектурі, починаючи із середини XVII ст. відбувається крутий поворот до класицизму. Найбільша будова в Республіці Об?єднаних Провінцій — монументальна ратуша в Амстердамі — виконана в стилі класицизму. Започаткована в 1648 р. ця велична споруда, розкішно прикрашена всередині, була покликана втілити ідею могутності буржуазної держави. Будівничим її був видатний голландський архітектор Якоб ван Кампен (1595—1657). Голландські зодчі другої половини XVII ст. створили новий тип патриціанського житлового будинку з фасадом, прикрашеним строгими пілястрами і фронтоном. Цей тип будови залишався зразком для подібних споруд протягом всього XVII ст. і початку XVIII ст.
   У XVIII ст. в європейському мистецтві зароджується неокласицизм. Неокласицизм — течія в літературі та мистецтві XVIII — початку XX ст., що базувалася на стилізації зовнішніх форм античного мистецтва, італійського Відродження і частково класицизму.
   У мистецтві неокласицизм пов?язаний із англійським живописцем, графіком і теоретиком мистецтва Уільямом Хогартом (1679—1764). Основоположник просвітницького соціально-критичного напрямку в європейському мистецтві, майстер сатиричного побутового жанру.
   Навчався в художній школі, Академії Вандербенка. У 1720-х pp. Хогарт заявив про себе як ілюстратор. Ілюстрував твори Мільтона, Шекспіра, Свіфта, Сервантеса. Коли вперше були написані живописні твори, невідомо. Але уже в 1728—1729 pp. виступив як досвідчений живописець («Політик», «Прихожани, що сплять», «Жінка, що вказує на батька своєї дитини» тощо).
   Часто живописні роботи відтворював у гравюрах. Розмножені в серіях естампів, твори Хогарта мали великий успіх. Він створив цикли: «Кар?єра повії», «Модний шлюб», «Кар?єра марнотрата» з шести, восьми композицій, пов?язаних загальним сюжетом, які висміювали вади суспільства. Прийоми Хогарта сценічні. Він і відчував себе драматургом: складав словесні коментарі (ремарки) до своїх картин і гравюр, характеризував героїв і навіть давав їм імена. Хогарт писав не тільки побут, а й був прекрасним портретистом («Портрет місіс Елізабет Солтер», «Автопортрет з собакою», «Портрет Мері Едвардс», «Портрет Л. Фентон», «Портрет капітана Томаса Корема»), зберігаючи в портретах свій талант соціального психолога і майстерність в передачі миттєвого стану. Його портрети-етюди живі, свіжі, наприклад, портрет жвавої, рожевощокої «Дівчини з креветками».
   Уільям Хогарт залишив декілька сотень творів живопису і графіки. Це був єдиний художник англійського Просвітництва й перший живописець-просвітитель у Європі.
   Одним із найвидатніших англійських художників другої половини XVIII ст. був Джошуа Рейнольде (1723—1792). Це широко освічена людина, добре знайома із мистецтвом старих майстрів, зокрема італійських живописців епохи Відродження і пізнішого часу.
   Серед колосальної кількості портретів (понад дві тисячі) Рейнольдса, які знайомлять нас з англійською інтелігенцією того часу, представниками національної культури — письменниками, ученими, акторами, а також державними діячами, військовими, знаттю — «Портрет письменника Стерна», «Портрет Неллі О?Брайен», «Портрет Річарда Берка», «Портрет графа Фредеріка Бейсборо», «Портрет Пенелопи Бусбі», «Портрет адмірала Хітфілда», «Портрет герцогині Девонширської», «Портрет хлопчика» та інші.
   Широка ерудиція Джошуа Рейнольдса, його великі знання в галузі техніки жи-вопису, а також енергійний і товариський характер дозволили художнику стати визначним діячем англійського художнього життя свого часу. Він прославився не тільки як великий художник, а й як теоретик живопису, виступав із статтями про мистецтво, був організатором і першим президентом лондонської Академії мистецтв.
   Творчість і просвітницька діяльність Рейнольдса вплинули на англійську школу живопису кінця XVIII — початку XIX ст.
   У мистецтві цього напряму переважали прості, лаконічні, правильні форми, простежувався зв?язок з реалізмом, що найсильніше виявилося в творчості французького живописця, майстра жанрових картин, натюрмортів і портретів, автора понад 1000 полотен — Жана Батіста Сімеона Шардена (1699—1779). Свідок розквіту французького Просвітництва, сучасник видатних мислителів — Вольтера, Ж. Ж. Руссо, Ш. Монтеск?є і Д. Дідро. Освіту спочатку здобув у художника П?єра Жака, а згодом у відомого живописця і скульптора Ноеля Ніколи Куапеля, який високо оцінив здібності учня.