У європейському живописі XIX ст. продовжують розвиватися великі традиції портретного мистецтва. У цій галузі мистецтво XIX ст. зробило свій внесок у розуміння світу особистості, виявило свій особливий підхід до моделі. Зазначимо, що на початку століття портретному мистецтву були притаманні здатність до втілення гармонійної краси душі й тіла людини, що поєднувалося з розкриттям індивідуальних рис портретованого. Ці якості, зокрема, виявляються у ранніх портретах французького живописця Енгра. Однак для основної лінії розвитку реалістичного портрета XIX ст. типовим є відчуття гострої аналітичної характерності образу, органічна єдність психологічно індивідуальної неповторності особистості і соціально-психологічної сторони образу. У Німеччині ці риси по-своєму виявилися у портретах Рунге. В Іспанії Гойя підкреслював у портреті інтенсивність пристрастей своїх героїв, у Франції Енгр створив об?єктивний і аналітичний образ ділка Бертена, розумного, огрядного, майже значного у своїй банальній самовпевненості, — персонажа, що ніби зійшов зі сторінок романів Бальзака. У цілому ж єдність особистого й загального у розкритті моральності особистості — дорогоцінна якість по-справжньому гуманістичного портрета XIX ст. У певних випадках соціально-психологічна характеристика переростає у розкриття моральної відповідальності особистості перед тим світом, у якому вона живе й бореться (деякі портрети Давида, Рунге, Перова).
   У живописі XIX ст. особливе місце займає пейзаж. «Чистий» пейзаж як самостійний жанр мистецтва сформувався ще у XVII ст. і не тільки отримав поширення, але й втратив героїзовано-узагальнені риси. З образу світу він перетворився на своєрідний «портрет» даної місцевості. Разом з тим у кращих майстрів це зовсім не описово-інформативний краєвид. У англійця Констебла, француза Коро, німця Каспара Давида Фрідріха, у кращих майстрів російського краєвиду він втілює в образах природи складний духовний світ особистості в усьому його інтимному зв?язку зі світом природи. Образ рідної землі, ліричне, інтимне переживання природи, живий особистісний психологізм — характерна риса пейзажу нового часу. Починаючи з 60-х pp. XIX ст., пейзажисти оволодівають пленером, передачею чарівності «пульсації» природного середовища, тонким і гострим втіленням миттєвих відтінків почуттів, що виникають при сприйнятті природи. Усе більшу роль із зростанням міського життя починає відігравати міський пейзаж.
   Найбільш розвинуті європейські країни у XIX ст. проходили через два великих історичних етапи еволюції мистецтва. Перший — від Великої Французької революції 1689 р. до Паризької комуни (1871) і другий етап — з 1871 р. до початку XX ст. Після 1871 р. поступово з?являються ознаки глибоких змін у самому характері мистецтва. Тип реалізму, характерний для попередньої епохи, поступово трансформується. Виникають нові художні тенденції, що досягають свого послідовного розвитку уже в XX ст. Різко зростає питома вага напрямків, що більш відкрито поривають із засадами реалістичного мистецтва. Одночасно у художньому житті Європи й світу після 1871 р. починають відігравати деякі національні художні школи, що раніше не мали помітного впливу на еволюцію світового мистецтва.