Італія. Музичне мистецтво. Опера в XIX ст. В Італії на початку XIX ст. найвидатнішим оперним композитором був Джоаккіно Россіні. Кращими його творами є опери «Севільський цирульник» і «Вільгельм Телль».
   Опера «Севільський цирульник», так само як і опера Моцарта «Весілля Фігаро», написана на сюжет Бомарше. В яскравих музичних образах в опері показано веселого, спритного, вдалого цирульника Фігаро. В опері гостро висміяно представника духовенства продажного Дона Базіліо. Музика опери сповнена гумору, життєрадісності. Уся опера відбувається в стрімкому темпі. «Севільський цирульник» є однією з найпопулярніших опер.
   Опера «Вільгельм Телль» написана на сюжет легенди епохи боротьби швейцарського народу за свою свободу. У ній багато жвавих народних сцен, картин природи, побуту, характерна народна мелодика.
   У другій половині XIX ст. провідну роль в оперному мистецтві Італії відіграє італійський композитор Джузеппе Верді, один із найулюбленіших і найпопулярніших оперних композиторів. Його музика мелодійна, доступна, щира. Сюжети Верді, як правило, брав з життя. Найпопулярнішими його операми є «Травіата», «Ріголетто» та «Аїда».
   По шляху Россіні й Верді пішли й інші представники оперного мистецтва Італії XIX — початку XX ст. Це, в першу чергу, композитори Пуччіні, автор опер «Мадам Батерфляй» («Чіо-Чіо-сан»), «Богема» і «Флорія Тоска», і Леонковалло, автор опери «Паяци».
   Інструментальна музика. У першій половині XIX ст. велику славу здобув італійський скрипаль-віртуоз і композитор Ніколо Паганіні. Його виконавська майстерність і творчість справили великий вплив на наступний розвиток інструментальної музики.
   Чехія. Музичне мистецтво. Опера. Кращий представник чеського оперного мистецтва XIX ст. Берджих Сметана також пішов по шляху, накресленому великими композиторами Россіні, Верді та Бізе. Найкращим твором Сметани є опера «Продана наречена».
   Польща. Музичне мистецтво. Опера. Кращим представником оперного мистецтва Польщі XIX — початку XX ст. був композитор Монюшко, автор опери «Галька».
   Інструментальна музика. Найвидатнішим майстром інструментального жанру у Польщі був Фрідерік Шопен. Більшу частину життя цей митець прожив у Франції, однак його серце завжди залишалося з батьківщиною. Творчість Шопена пов?язана переважно з фортепіано. Великий польський композитор змусив фортепіано звучати зовсім по-новому. Він розширив можливості фортепіанної техніки і збагатив її виражальні засоби. Видатний російський піаніст Антон Рубінштейн назвав Шопена «душею фортепіано».
   За порівняно коротке життя Шопен написав дуже багато. У творчості для фортепіано у нього було кілька улюблених жанрів, до яких він весь час звертався. Сюди належать 56 мазурок, 25 прелюдій, 27 етюдів, 15 вальсів, 12 полонезів, 20 ноктюрнів і т. ін. В основу творчості Шопена покладена польська народна музика, мелодійні і ритмічні особливості польських танців і пісень.
   Особливо яскраво виражена любов до свого народу, до польської народної музики в мазурках, які є немовби поетичними картинами рідної Польщі. Мазурки Шопена — елегантні, витончені, іноді блискучі.
   Порівняно з мазурками і вальсами полонези є великими творами, що змальовують картини здебільшого героїчного минулого Польщі. У більшості з них багато блиску, пишноти, урочистості.
   У часи Шопена вальс став одним із найпопулярніших танців, і хоч він є танцем не польського походження, проте вальси Шопена часто також пов?язані з польською національною музикою; у них використовуються інтонації і ритми польської народної музики, особливо мазурки. Вальси композитора різноманітні: поряд із спокійними, мрійними, зустрічаються в нього вальси блискучі, бравурні.
   Танцювальні твори Шопена — мазурки, вальси, полонези — це не просто музика для танців, а п?єси для концертного виконання.
   Прелюдії композитора є самостійними короткими творами. За своїм змістом вони контрастні — бурхливо схвильовані або тихі й задумливі, похмурі та життєрадісні, поривчасті та суворо стримані.
   А його ноктюрни дуже поетичні. У прелюдіях виражено здебільшого один певний настрій. А для ноктюрнів характерна зміна різноманітних почуттів, образів. Ноктюрни Шопена написані в трьохчастинній формі. Усі вони співучі, мелодійні, сповнені глибокого почуття. Середні частини в них більш схвильовані, поривчасті.
   Етюди композитора дуже важкі для виконання. У кожному з них Шопен ставить певне технічне завдання, розвиток певного технічного прийому. Але кожний етюд перетворюється у нього в художній твір, де техніка є не метою, а засобом для виявлення художнього образу.
   З великих творів Шопена найзначнішими є два фортепіанні концерти, чотири скерцо, друга і третя фортепіанні сонати, чотири балади і близька до них фантазія фа-мінор.
   Балади композитора — глибоко національні твори, пов?язані з історичним минулим Польщі. Написані вони під враженням поем знаменитого польського поета Адама Міцкевича.
   У Шопена є 17 пісень, близьких до народної пісні. Вони відзначаються задушевністю, витонченістю. Особливо відомі його пісні «Бажання» і «Литовська пісня».
   Твори Фрідеріка Шопена відрізняються великою глибиною змісту і поетичністю. Його лірика багата і різноманітна. Поряд з мрійно-задумливими, смутними, іноді трагічними переживаннями в його творчості звучать життєрадісні і героїчні мотиви. Задушевність, натхненність і щирість творів Шопена створили йому велику популярність і славу. Музика Шопена дуже складна, вона вимагає вдумливого і осмисленого виконання, співучого, м?якого, глибокого, виразного звука і великої майстерності. Технічні труднощі, віртуозність виступають у Шопена тільки засобом для вираження змісту твору.
   Угорщина. Музичне мистецтво. Інструментальна музика. У музичній культурі Угорщини XIX ст. вирізняється постать піаніста-віртуоза й видатного композитора-романтика Ференца Ліста. Він був також видатним педагогом, громадським діячем, музичним критиком і письменником.
   Ліст написав великі твори програмного змісту для оркестру і особливо багато п?єс для фортепіано. Він переклав для фортепіано твори Баха, Шуберта, Бетховена. Широко відомі його фантазії на музику різних опер, а також рапсодії, в основі яких лежать угорські мелодії. Цікаві також програмні твори Ліста, пов?язані з враженнями від подорожі по Італії та Швейцарії і об?єднані в три зошити під загальною назвою «Роки мандрувань». Особливо популярні п?єси з першого зошита, пов?язані з картинами природи або народними легендами Швейцарії (наприклад, «Капела Вільгельма Телля»), і з другого зошита, написані під враженням знаменитих творів італійського мистецтва, зокрема картин Рафаеля «Заручення» і сонетів Петрарки. Чудові етюди Ліста на теми природи або на фантастичні сюжети.
   Ліст працював також у жанрі вокальної музики. Йому належать чудові пісні.
   Норвегія. Для Норвегії, що здобула свою державну незалежність лише у 1814 p., XIX ст. було добою інтенсивного розвитку в усіх галузях життя, у тому числі й художній. Ця країна дала європейському мистецтву таких майстрів, як живописець Е. Мунк, письменник Г. Ібсен, композитор Е. Гріг.
   Музичне мистецтво. У музичній культурі Норвегії XIX ст. одним із провідних жанрів стають порівняно невеликі твори ліричного, а іноді й танцювального характеру. Ці твори нерідко об?єднуються спільною ідеєю і становлять цикл. Такими, зокрема, є фортепіанні цикли найвидатнішого митця цієї доби Едварда Гріга «Поетичні картинки» (шість фортепіанних п?єс).
   Великого поширення у норвезькій музиці XIX ст. набули і невеликі вокальні твори, тобто пісні і романси. Чудовими є пісні того самого Едварда Гріга.
   Росія. Образотворче мистецтво. У живописі російського романтизму провідна роль належала портрету і пейзажу. Найвидатніші представники портретного жанру цього напряму — Орест Кипренський («Автопортрет», «Портрет батька») і Карл Брюллов («Вершниця», портрети графині Самойлової). У пейзажному жанрі найпоказовішими є італійські краєвиди Сильвестра Щедріна.
   Музичне мистецтво. Вокальна музика. На початку XIX ст. у російській музиці з?являється група обдарованих композиторів — О. Л. Гурільов, О. Г. Варламов, О. О. Аляб?єв та О. М. Верстовський. Головне місце в їхній творчості займали романси і пісні, найбільш відомими з яких є «Матушка-голубушка», «Не шуми ты, рожь», «Однозвучно гремит колокольчик» Гурільова; «Что мне жить и тужить», «На заре ты ее не буди» Варламова; «Соловей» Аляб?єва та ін.
   Основне значення цих композиторів, попередників і сучасників корифея російської музики Михайла Глінки полягає в тому, що в їхній творчості значно розширено тематику, поглиблено лірику, використано багато текстів Пушкіна і Лєрмонтова («Я вас любил» Аляб?єва, «Белеет парус одинокий» Варламова та ін.). Поряд з лірично-побутовою тематикою з?являється тематика, пов?язана з мотивами любові до вітчизни, туги за батьківщиною («Иртыш», «Вечерний звон» Аляб?єва), соціального протесту («Кабак», «Нища» Аляб?єва). У той час співаються пісні, близькі до типу балади («Песня разбойника», «Песня Офелии» Варламова).
   У зв?язку з розширенням тематики збагачуються та поглиблюються й засоби виразності у вокальній і в фортепіанній партіях, ускладнюється гармонія. Дедалі ширше використовуються елементи російської народної пісні як селянської, так і міської. В окремих випадках це настільки яскраво виявлено, що деякі пісні, складені цими композиторами, довгий час вважались народними. Це було, наприклад, з піснею «Красный сарафан» Варламова.
   Опера. О. М. Верстовський. У творчості цього митця опери посідають основне місце. Серед них найвідомішою є опера «Аскольдова могила», що написана на давньоруський сюжет. У цьому творі композитор використав елементи російських і польських народних пісень. Опера складається з багатьох арій, пісень і хорів, проте в ній немає ще достатньої зв?язності й цільності, музично-драматичного розвитку, мало єдності як у сюжеті, так і в музиці.
   Російська музика кінця XVIII — початку XIX ст. була основою для розвитку російської національної музичної школи. Російські композитори-романтики виступили проти прагнень вищого суспільства насаджувати західну музику, особливо італійську і французьку опери.
   М. І. Глінка. У творчості цього митця остаточно формується національна опера. Тільки Глінка зумів поєднати самобутність, народний характер музики з високою майстерністю, зумів вкласти в свої твори глибокий ідейний зміст. Композиторові належить перша в російській музиці народно-героїчна опера «Іван Сусанін». Цей твір надовго став зразком для багатьох народно-героїчних монументальних опер і ораторій, в яких широко показані почуття і переживання народу, пов?язані з різними драматичними або трагічними подіями його життя. Такими є, наприклад, опери «Псковитянка» Римського-Корсакова, «Борис Годунов» Мусоргського, «Князь Ігор» Бородіна.
   Друга опера Глінки — «Руслан і Людмила» — відкрила шлях епічно-казковим російським операм, таким як «Садко» Римського-Корсакова та ін. У той же час вона справила вплив і на такі опери, як «Князь Ігор» Бородіна. В опері багато розгорнутих арій-портретів, є елементи східної музики.