При поглибленні реформ необхідно враховувати особливості економічної кризи в нашій країні в порівнянні з циклічними кризами надвиробництва в західних країнах, що були виявлені в процесі дослідження. Перша особливість полягає у тому, що криза в Україні була обумовлена не надвиробництвом товару, як при циклічних кризах, а значною мірою тим, що реформи намічалися і проводилися без належного теоретичного і методичного обґрунтування і було завищено оцінку ефективності ринкової системи. Реформи поглибили структурні диспропорції в економіці, збільшили дефіцит вітчизняних споживчих товарів, що стали імпортуватися з-за кордону, що вплинуло на руйнування вітчизняного виробництва, зростання безробіття, підвищення цін, зниження середньої зарплати і рівня життя населення. Друга особливість вітчизняної кризи в тому, що її формування і поглиблення носило однобокий характер, тому що вона розвивалася в основному в реальному секторі економіки (у промисловості і сільському господарстві), у соціальній сфері, в охороні здоров'я, освіті, культурі. Але при цьому прискореними темпами формувалася приватна власність і інфраструктура ринку, гіпертрофічними темпами підвищувалися ціни і доходи в комерційних структурах.

Третя особливість кризи в тому, що вона в Україні не була неминучою усупереч твердженням риночників-реформаторів, а формувалася через недостатнє наукове обґрунтування предмета і термінів реформування, допущених помилок і прорахунків у процесі проведення реформ. Це підтверджується метою і змістом економічних реформ; високим економічним, технічним, науковим і соціальним потенціалом України до реформ; успішним досвідом проведення реформ у таких країнах, як Німеччина, Південна Корея, Китай, яким довелося спочатку відновлювати за допомогою реформ зруйновану війною і внутрішнім безладдям економіку, а потім за десятилітній період здійснити підйом економіки і досягти високого рівня соціального розвитку.

Четверта особливість полягає в масштабному поширенні в країні корупції, тінізації й олігархізації економіки і вивозу капіталу за рубіж. Це позбавляє країну можливостей відновлення економіки за рахунок власних коштів і підвищення добробуту народу. Виявлені особливості переконують у тому, що економіка не зможе самостійно вийти з кризи на основі конструктивної ролі циклічних криз і вимагає реформування продуктивних сил і державного втручання.

Розроблено пропозиції щодо удосконалення управління реформами в сучасних умовах економічного зростання, для виходу країни з кризи і підвищення рівня життя населення на базі розвитку продуктивних сил і посилення державного регулювання економіки.

Для виходу економіки України з кризи пропонується переорієнтація економічних реформ на радикальні в продуктивних силах. Для цього матеріальні і фінансові ресурси (інвестиції) рекомендується направляти на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств на основі принципово нової техніки і технології. Першочерговими об'єктами технічного переозброєння і реконструкції повинні бути підприємства тих галузей, що є життєзабезпечуючими для країни, формують і розширюють внутрішній ринок і забезпечують населення споживчими товарами вітчизняного виробництва. До таких галузей віднесено: вугільну, електроенергетику, сільське господарство, харчову, фармацевтичну і легку промисловість із забезпеченням цих галузей технікою вітчизняного виробництва.

Важливе значення для прискорення розвитку продуктивних сил має підвищення рівня організації виробництва і праці як на діючих підприємствах, так і у нових виробництвах, уведених в експлуатацію шляхом технічного переозброєння, реконструкції і нового будівництва за рахунок інвестицій, і особливо іноземних. Удосконалення організації виробництва і праці повинно бути спрямовано на зниження витрат матеріальних, енергетичних і трудових ресурсів. Розроблено пропозиції щодо удосконалення організації комерційної реалізації іноземних інвестицій.

Запропоновано заходи для удосконалення організації контрактів із зарубіжними фірмами, здійснення пусконалагоджувальних робіт і освоєння нових потужностей, що вводяться в експлуатацію за рахунок інвестицій.

Обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення у взаємозв'язку пенсійного забезпечення, тарифів на житлово-комунальні послуги, електроенергію, транспорт, зв'язок з одночасною ліквідацією всіх пільг і привілеїв. Розроблено пропозиції щодо формування єдиної системи пенсійного забезпечення всіх верств населення у всіх сферах діяльності в залежності від стажу і рівня заробітної плати в період трудової діяльності. Доведено необхідність наукового обґрунтування тарифів на житлово-комунальні послуги, електроенергію, теплопостачання, транспорт, зв'язок у залежності від рівня витрат на зазначені послуги й оплати всіма громадянами країни цих послуг без пільг і привілеїв.

Отже:

1. Економічні реформи за змістом, цільовою спрямованістю, прогнозами реформаторів і зарубіжним досвідом повинні були привести до прогресивних змін у сфері, яка реформувалася, тобто до прискорення науково-технічного прогресу, економічного зростання і підвищення добробуту народу.

2. Радикальні ринкові реформи в Україні протягом десяти років призвели до негативних наслідків і формування глибокої, затяжної і виснажливої економічної кризи. Вона характеризується недозавантаженням потужностей, зупинкою підприємств, закриттям шахт, безпрецедентним спадом промислового і сільськогосподарського виробництва, поглибленням структурних диспропорцій в економіці, зростанням безробіття і цін, зниженням заробітної плати і купівельної спроможності населення, розквітом корупції і формуванням тіньового сектора економіки.

3. Економічна криза в Україні не була неминучою, а виникла і поглиблювалася через науково необґрунтований вибір предмета і термінів реформування, прорахунки і помилки при формуванні ринкової економічної системи та інфраструктури ринку, у тому числі при проведенні приватизації і лібералізації, у розвитку посередницького підприємництва, а також усунення держави від регулюючих функцій в економіці.

4. Економіка України може вийти з кризи в найближчі роки при удосконаленні управління економічними реформами. Для цього доцільно:

4.1. Переорієнтувати економічні реформи з формування ринкової економічної системи й інфраструктури ринку на радикальні реформи в продуктивних силах шляхом технічного переозброєння і реконструкції підприємств.

Для цього необхідно зосередити фінансові, матеріальні і людські ресурси на технічному переозброєнні на основі впровадження принципово нової техніки і технології.

4.2. Особливу увагу зосередити на підвищенні рівня організації виробництва і праці як на діючих підприємствах, так і в нових виробництвах у період комерційної реалізації інвестицій, особливо іноземних.

4.3. Як об'єкти реформування у першу чергу повинні бути обрані ті галузі, що забезпечують розвиток внутрішнього ринку і задовольняють попит населення на товари вітчизняного виробництва (вугільна, електроенергетика, сільське господарство, харчова, фармацевтична і легка промисловість).

4.4. Подальше реформування економічної системи й інфраструктури ринку доцільно направити на стимулювання розвитку продуктивних сил.

4.5. Відновити регулюючу роль держави в управлінні економікою шляхом державного контролю за цінами і тарифами у виробника, і особливо у посередницьких структурах.

Здійснити державне регулювання оплати праці. Для цього доцільно сформувати єдину тарифну систему із установленням єдиних для всіх галузей і сфер діяльності тарифних ставок у залежності від важливості галузі для економіки, складності, умов, небезпеки і результатів праці.

4.7. Перегляд цін, тарифів, оплати праці і пенсій здійснювати у взаємозв'язку й одночасно з ліквідацією всіх пільг і привілеїв при дотриманні відповідності мінімальної заробітної плати, пенсій і середнього доходу на душу населення прожитковому рівню.

4.8. Для ефективного управління реформами і виходу з кризи пропонується розробка науково обґрунтованої, ретельно продуманої єдиної довгострокової національної програми проведення економічних реформ. Програма повинна вибиратися з ряду альтернативних на конкурсній основі, пройти експертну оцінку і широке обговорення.

4.9. Для реалізації програми й успішного проведення реформ необхідне формування спеціальної державної команди (комісії) реформаторів із фахівців високого професійного рівня, яка б зосередила свою діяльність тільки на реформах в економіці і несла б відповідальність за якість програми та її ефективну реалізацію.

РОЗДІЛ 3. Державне управління в сфері вищої освіти в зарубіжних країнах (Канада, США, Японія)

Америка

Сьогодні американську систему освіти вважають найбільш досконалою, доступною для всіх та лідером на світовому ринку освітніх послуг. Країни-учасниці Болонського процесу, до якого приєдналася Україна у травні 2005 р., поставили собі за мету створити єдину європейську модель освіти, яка б мала здатність конкурувати з американською за такими показниками, як кількість фахівців з вищою освітою, рівень освітянських послуг, тобто залучення іноземних студентів, розвиток науки.

Сучасна система освіти в Америці суттєво відрізняється від європейської. Однією з її особливостей є відсутність загальної державної системи освіти. Кожен штат самостійно визначає її структуру, кількість років навчання, джерела та обсяги фінансування.

Згідно з Конституцією Сполучених Штатів Америки управління системою середньої освіти здійснюють уряди штатів, їх органи та відомства (рис. 1). Кожен штат несе відповідальність за функціонування власної системи освіти. Виходячи з потреб штату розробляється політика у сфері освіти та напрями її реалізації, які можуть відрізнятися від освітніх заходів у інших штатах. Центральна влада у цій галузі представлена Департаментом освіти, освітньою радою та уповноваженою особою (адміністратор освітньої ради), що відповідає за шкільну освіту. Прийняттям та впровадженням у дію законів для державних і приватних шкіл займається законодавчий орган штату.

У відповідності із законами штату освітня рада, члени якої обираються населенням чи призначаються губернатором на строк від 2 до 6 років, займаються питаннями освітньої політики, зокрема, розподілом шкільних фондів, веденням документації, атестацією вчителів, вибором навчальних посібників та забезпеченням учнів і шкіл підручниками тощо.

Рис. 1. Структура управління шкільною освітою в США

Адміністратор освітньої ради чи уповноважений штатом з питань освіти може обиратися населенням, призначатися губернатором або освітньою радою штату, яка і визначає термін перебування офіційної особи на цій посаді (від 1 до 6 років). До обов'язків адміністратора входить управління шкільною системою штату, контроль за виконанням інструкцій, формування разом з радою шкільного бюджету, визначення розміру місцевих податків для фінансування шкільних програм, здійснення закупівлі необхідного обладнання та ремонту школи, формування викладацького штату та іншого шкільного персоналу тощо.

До управління шкільними закладами освіти в США широко залучена місцева адміністрація та рада громадян, яка складається з 5-7 чоловік. Шкільна адміністрація на місцях визначає основні напрями діяльності школи, займається впровадженням шкільних програм з урахуванням потреб штату, може підвищувати заробітну плату вчителям за проведення додаткової наукової роботи тощо. Рада контролює шкільні райони, має право збирати податки, обирати та затверджувати методи навчання, займатися працевлаштуванням вчителів, здійснювати загальний контроль за роботою шкіл.

Як правило, за рахунок коштів штатів та місцевої влади відбувається фінансування діяльності державних шкіл. Фінансування та управління приватними школами здійснюють приватні організації та окремі особи. Релігійні школи в Америці знаходяться на утриманні католицької церкви чи інших релігійних організацій.