01 p., де зазначено, що суд призначає покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, якою передбачено відповідальність за вчинений злочин у точній відповідності з положеннями Загальної частини КК. При призначенні покарання суд на підставі норм враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особливого значення ці положення набувають при забезпеченні виховної та превентивної функції покарання, що є неодмінною умовою ефективної боротьби зі злочинністю, рівень якої в Україні залишається високим.Статистичні дані свідчать, що порівняно з 1990 р. злочинність за останні 11 років зросла майже вдвічі: у 1990 р. було зареєстровано 369,8 тис. злочинів, а в 2001 р. — 503,7 тис.Ріст злочинності не в останню чергу зумовлений несприятливими соціально-економічними умовами нашої країни, які й сьогодні залишаються досить складними. Низький рівень життя населення характеризується передусім невідповідністю між прожитковим мінімумом, який на сьогодні становить 342 грн на місяць на одну особу, та розміром мінімальної заробітної плати — відповідно 165 грн. Отже, бідність значної частини населення України є однією з причин зростання злочинності.Разом з тим у 2001 р. порівняно з 2000 р. кримінальна обстановка в країні в цілому дещо стабілізувалася. Знизилися загальна кількість зареєстрованих злочинів та рівень злочинності на 10 тис. населення. У 2001 р. було зареєстровано 503,7 тис. злочинів, що на 9 % менше, ніж у 2000 p., а рівень злочинності зменшився з 110,9 до 101,8 %. У загальному масиві злочинності питома вага зареєстрованих тяжких та особливо тяжких злочинів становить 41,7 % (209,8 тис).Проте позитивні зрушення в криміногенній обстановці не набули ще стійкого характеру. В окремих регіонах країни ситуація залишається напруженою.Із загальної кількості осіб, що вчинили злочини, 70,5 % становлять працездатні особи, які на момент вчинення злочину ніде не працювали і не навчалися (2000 р. - 67,3 %).У 2001 р. за вироками, що набрали та не набрали законної сили, засуджено 217 437 осіб, у тому числі за вироками, що набрали законної сили, — 162 860 (за тяжкі злочини — 67 441 особу).Дані судової статистики свідчать, що в Україні кількість засуджених за останні 11 років зросла зі 104 199 осіб у 1990 р. до 162 860 - у 2001 p., або на 56,3 %, у тому числі до позбавлення волі — з 35 947 до 60 576 осіб, або на 68,5 %. Загальна кількість засуджених у 2001 р. порівняно з 2000 р. (засуджено 230 903 особи) зменшилася на 29,5 %, як і кількість засуджених за тяжкі злочини, — з 95 160 осіб до 67 441 (на 29,1%).До позбавлення волі в 2001 р. було засуджено 60 576 осіб, що становить 37,2 % від загальної кількості засуджених.Хоча зі статистичних даних вбачається зменшення загальної кількості засуджених, рівень злочинності в Україні залишається досить високим. Нестабільна соціально-економічна ситуація в державі, велика диспропорція між розміром заробітної плати та цінами на продукти харчування, основні товари для населення, а також: велика кількість безробітних — усе це створює сприятливі умови для росту злочинності. Тому ефективність боротьби зі злочинністю залежить не тільки від роботи правоохоронних органів, а й від покращання соціально-економічного становища в державі.Практика призначення покарання у виді позбавлення воліСтатистичні дані свідчать, що такий вид покарання в Україні є найбільш поширеним у практиці призначення кримінальних покарань.Позбавлення волі полягає в примусовій ізоляції засудженого на визначений строк або довічно в спеціально призначених для цього установах. Воно поєднане з істотним обмеженням прав громадян — свободи пересування, вибору роботи і роду діяльності, спілкування із сім'єю та іншими особами, здійснення деяких цивільно-правових угод тощо. Ізоляція засудженого від суспільства та правові обмеження, які настають у зв'язку з цим, і визначають карну дію даного покарання. Міра покарання визначається тривалістю строку позбавлення волі, який призначається судом.При вирішенні питання про призначення покарання у виді позбавлення волі суди повинні виходити з того, що головною метою при цьому є не покарання за вчинений злочин, а виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів і засудженими, й іншими особами.Вивчення практики призначення покарань показало, що суди, призначаючи засудженим вид і міру кримінального покарання, в основному додержують принцип індивідуалізації покарання та враховують тяжкість вчинених злочинів. Про це свідчить і той факт, що, за даними статистики, за тяжкі злочини в 2001 р. було засуджено 67 441 особу, а до позбавлення волі із загальної кількості засуджених — 60 576 осіб, що становить 90,1 %.У структурі кримінальних покарань частка осіб, яким було призначено покарання у виді позбавлення волі, становить 37,2 % — позбавлено волі понад 60 тис. засуджених.Державний департамент України з питань виконання покарань наголошує, що Україна є державою, де найбільше серед країн Європи застосовується покарання у виді позбавлення волі. Тому виправно-трудові установи переповнені, не вистачає коштів, які асигнуються державою на харчування та утримання ув'язнених.Для порівняння можна констатувати, що у ФРН майже до 80 % засуджених застосовуються такі покарання, як майнові стягнення. Однак у Німеччині немає інституту адміністративної відповідальності за правопорушення. Там правопорушення, які законами України визнаються адміністративними, підпадають під ознаки кримінальних діянь. Законодавством Німеччини за такі діяння, що не становлять великої суспільної небезпечності, передбачена і в багатьох випадках застосовується відповідальність у виді майнових стягнень.Якщо врахувати, що в Україні (поряд із 162 860 засуджених у 2001 р. за вчинення злочинів) 1018 822 особи були притягнені до адміністративної відповідальності, то частка засуджених до позбавлення волі становитиме 5,1 % від загальної кількості осіб, до яких були застосовані кримінальні покарання та адміністративні стягнення.У цьому контексті доцільним буде навести аналіз стану злочинності в Німеччині (інформацію одержано з Посольства України у ФРН).Кількість зареєстрованих у Німеччині в 2001 р. злочинів (враховуючи і діяння, за які в Україні передбачено адміністративну відповідальність) становила 6 363 865. При цьому їх кількість порівняно з 2000 р. збільшилась на 1,6 %.Спостерігається значне зростання економічної злочинності. Зокрема, «біло-краваткова» злочинність збільшилася за один рік на 23 % і в 2001 р. становила 111 627 випадків. Набула поширення і комп'ютерна злочинність: 2001 р. зареєстровано 79 283 таких злочинів (на 39,9 % більше).У структурі злочинності в 2001 p., як і в минулі роки, переважали крадіжки: зареєстровано 2 971 727 таких злочинів, або 46,7 % від їх загальної кількості. При цьому крадіжок з обтяжуючими обставинами було зареєстровано 1 457 375 (23,2 %), а крадіжок без таких обставин — 1 496 352 (23,5 %).Кількість злочинів, пов'язаних із корупцією, становить майже 4 тис. випадків, 745 з яких зареєстровано за фактом одержання хабара.Зросла також кількість злочинів, пов'язаних із наркотиками. Всього в 2001 р. зареєстровано 246 518 злочинів, що на 0,9 % більше, ніж у 2000 р. Однак і в 2000 р. кількість таких злочинів зросла на 7,8 % порівняно з 1999 р.Збільшилася (на 2,9 %) кількість випадків заподіяння небезпечних та тяжких для життя тілесних ушкоджень, які становлять 2/3 злочинності, пов'язаної з насильством. У 2001 р. поліція Німеччини розслідувала 120 тис. таких злочинів.Зростає злочинність, пов'язана із сексуальними зловживаннями щодо дітей. У 2001 р. таким чином було використано 15 117 дітей. На 5,2 % збільшилася кількість зґвалтувань та інших тяжких сексуальних злочинів (усього 15 400 злочинів, з яких 34 — зі смертельними наслідками).Аналіз даних щодо стану злочинності у Німеччині та в Україні дає змогу відзначити, що в обох країнах, незважаючи нарізне соціально-економічне становище, рівень злочинності є досить високим. У структурі злочинності двох держав переважають корисливі злочини.Деякі види злочинів, зокрема у сфері використання комп'ютерів, є для України порівняно новим явищем, тоді як у Німеччині комп'ютерна злочинність набуває загрозливого характеру.Статистика Німеччини відображає також дані щодо вчинення злочинів на її території громадянами інших країн. Зокрема, у 2001 р. в цій країні вчинили злочини 17 210 громадян України (за такими показниками Україна займає п'яте місце), а найбільше злочинців було серед громадян Туреччини — 116 791 особа.Розкриття злочинів у Німеччині в 2001 р. було на рівні 53,1 % і залишилося сталим порівняно з минулими роками. Усього було розкрито 3 379 618 злочинів із 6 363 865 зареєстрованих. Такі дані об'єктивно характеризують можливості правоохоронних органів цієї країни, нормально сприймаються німецьким суспільством і не є підставою для критики з боку ЗМІ.Одним з аспектів, який, зокрема, впливає на структуру та обсяги злочинності, є вік, з якого можливе настання кримінальної відповідальності. У розвинених країнах світу немає єдиного критерію визначення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. Є країни, де зазначений вік осіб є набагато меншим, ніж у нашій країні. Про гуманний підхід до призначення покарань в Україні свідчить встановлений законодавством, зокрема ст. 22 КК 2001 p., вік, з якого можливе притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Згідно з цією нормою, такій відповідальності підлягають лише особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років.Особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності тільки за деякі види злочинів, визначені в ч. 2 ст. 22 КК, що становлять особливу суспільну небезпечність, а саме — за умисне вбивство, умисне тяжке та середньої тяжкості тілесні ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт тощо.Якщо протиправне діяння вчинено неповнолітнім у віці до 14 років, до нього застосовуються примусові заходи виховного характеру на підставі ч. 2 ст. 97 КК 2001 p., найсуворішим з яких є направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи на строк, що не перевищує трьох років (ст. 105 КК).У деяких країнах, на відміну від України, встановлено інший, набагато менший вік, з якого можливе не лише притягнення до кримінальної відповідальності, а й призначення покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк.У законодавстві країн — членів Ради Європи чіткої загальної норми стосовно мінімального віку кримінальної відповідальності немає. Наприклад, законодавством Англії та Уельсу передбачено низький віковий рівень настання кримінальної відповідальності — вісім років. А в таких державах, як Кіпр, Ірландія, Ліхтенштейн і Швейцарія, кримінальна відповідальність настає ще з більш молодого віку, і це не суперечить відповідним міжнародним документам, у тому числі Конвенції про права дитини (ратифікована Україною 27 лютого 1991 p.).Прикладом призначення неповнолітнім суворого покарання у виді позбавлення волі є рішення Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд) у справах «Т. проти Сполученого Королівства» і «V. проти Сполученого Королівства» від 16 грудня 1999 р.* У цих справах було установлено, що громадяни Великої Британії, що народилися в 1982 p., були засуджені в листопаді 1993 р. за викрадення і вбивство дворічного хлопчика. На час вчинення злочину їм було по 10 років і 11 — на час відкритого розгляду справи, який відбувався в Суді корони і привернув до себе велику увагу преси та громадськості. Після засудження винних було ув'язнено на невизначений строк — «доти, доки забажає її величність».У поданій до Європейського суду скарзі засуджені (заявники) зазначали, що з огляду на їх неповнолітній вік відкритий судовий процес над ними в Суді корони і каральний характер їх засудження становили порушення гарантованого ст.