З Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — Конвенція) права не бути підданими нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.Європейський суд дійшов висновку, що, хоч Англія та Уельс і належать до нечисленної категорії європейських юрисдикцій, в яких зберігається низький віковий рівень настання кримінальної відповідальності, вік 10 років не можна вважати таким, що значно відрізняється від вікового критерію настання кримінальної відповідальності, який існує в інших європейських державах.У цьому рішенні Європейського суду також зазначено, що держави зобов'язані з урахуванням положень Конвенції вживати заходів щодо забезпечення захисту населення від насильницьких злочинів, і нормами останньої державам не заборонено дитину чи молоду особу, яку було засуджено за вчинення тяжкого злочину, піддавати ув'язненню на невизначений строк, який за необхідності може бути подовжено в інтересах захисту населення.Зазначені засуджені відбувають покарання вже протягом шести років — починаючи з листопада 1993 р. Враховуючи всі обставини справи, у тому числі вік заявників та умови ув'язнення, Європейський суд не вважає цю тривалість покарання такою, що являє собою нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження.Засудження на невизначений строк ув'язнення, «доти, доки забажає її величність», безперечно, відповідає англійському праву і не є свавільним.Відхилено було і ту частину скарги, де зазначалося, що судовий процес відбувався три тижні у відкритому режимі в Суді корони, тобто в суді для дорослих, із додержанням усіх формальностей.У нашій країні за вчинення злочину в такому віці неповнолітній взагалі не може бути притягнений до кримінальної відповідальності.Зі змісту ст. 102 КК 2001 р. випливає, що новим законодавством встановлено обмеження призначення покарання у виді позбавлення волі неповнолітнім, на відміну від КК 1960 p., що також свідчить про більш гуманний, ніж раніше, підхід закону до призначення мір кримінального покарання засудженим особам.Практика Європейського Суду з прав людини. Рішення. Коментарі. — 2000. — № С. 54-60Так, особам, які до вчинення злочину не досягли 18 років, призначене судом покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати строк більше 10 років, а у випадках засудження їх за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням людини життя, — позбавлення волі призначається на строк до 15 років.Встановлено обмеження й у призначенні позбавлення волі за злочини середньої тяжкості (не більше чотирьох років), за тяжкі злочини (не більше семи років).За вчинення злочину невеликої тяжкості вперше позбавлення волі неповнолітньому взагалі не може бути призначено. За злочин невеликої тяжкості, вчинений повторно, покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати двох років.Відповідно до ст. 64 КК 2001 p., довічне позбавлення волі до осіб, котрі вчинили злочини у віці до 18 років, не застосовується.Наведене свідчить про те, що суди в основному правильно призначають вид і міру кримінального покарання засудженим за тяжкі насильницькі злочини. Разом з тим трапляються випадки призначення судами необгрунтовано м'якого покарання.Суд, застосовуючи до С. ст. 44 КК, зазначив, що виключними обставинами є неповнолітній вік засудженого та сприяння в розкритті цього злочину.Відповідно до ст. 65 КК 2001 р. та ст. 39 КК 1960 p., якими передбачено загальні засади призначення покарання, суд визначає покарання в межах, установлених санкцією статті закону, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, та в точній відповідності з положеннями Загальної частини цього Кодексу.Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законодавством, умовне засудження, відстрочка виконання вироку мають застосовуватися за наявності виняткових обставин справи та з урахуванням особи винного. КК України 1960 р. містив значну кількість статей, санкції яких були занадто суворими: статті 86і, 164, 168 та ряд інших. Новий КК, який набрав чинності з 1 вересня 2001 p., певною мірою зняв зазначені проблеми.Саме цим зумовлювалося широке застосування судами норм законодавства, які давали можливість засудити людину умовно, надати їй відстрочку виконання вироку або призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено законом. Така тенденція зберігалась і в минулому році, хоч і мало місце незначне зменшення кількості осіб, до яких застосовувалися статті 44,45, 46і КК 1960 р. та статті 69, 75 КК 2001 р.Аналіз практики застосування судами статей 45, 46і КК 1960 р. та ст. 75 КК 2001 р. свідчить про досить широке їх застосування. У кожному конкретному випадку суди призначають покарання із застосуванням цих статей виходячи з обставин справи, а також враховуючи дані про особу винного, чи відшкодовано шкоду, заподіяну злочином, тощо. Разом з тим непоодинокими є випадки, коли суди, необгрунтовано застосовуючи статті 44,45,46і КК 1960 р. та статті 69,75 нового КК, призначають несправедливі покарання.На нашу думку, це було зумовлено недостатністю альтернативних видів покарань у КК 1960 р. У зв'язку з цим часто виникали ситуації, коли за злочин невеликої або середньої тяжкості з урахуванням даних про особу засудженого застосування позбавлення волі було недоцільним.Додержання судами вимог статей 42, 43 КК 1960р. та статей 70, 71 КК 2001 р.Відповідно до ст. 71 КК 2001 p., якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбування покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.Суди в основному додержують вимоги законодавства. Разом з тим трапляються випадки порушення цих вимог.Виконання судами вимог ст. 65 КК2001 р. та ст. 39 КК 1960р.Аналіз судової практики показав, що суди в основному додержують вимоги ст. 39 КК 1960 р. та ст. 65 КК 2001 р. Проте іноді мають місце випадки порушення цих вимог. Суди не завжди враховують обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, іноді у вироку не дано належної юридичної оцінки цих обставин, внаслідок чого призначаються необгрунтовано м'які або занадто суворі міри кримінального покарання.Іноді суди призначають невиправдано суворі міри покарання.Змінюючи вирок суду і застосовуючи до засудженої ст. 45 КК, судова палата з кримінальних справ апеляційного суду Донецької області обгрунтовано послалась на те, що суд, призначаючи покарання, не врахував розміру викраденого, наявність на утриманні засудженої неповнолітньої дитини, а також каяття засудженої у вчиненому і відшкодування заподіяної шкоди.Трапляються казуси, коли суди всупереч ч. З ст. 67 КК 2001 р. визнають такими, що обтяжують покарання, обставини, які не зазначені в ч. 1 ст. 67 КК.Оскільки ст. 67 КК 2001 р. не містить саме таких обставин, що обтяжують покарання, Судова палата з кримінальних справ Верховного Суду України ухвалою від 23 січня 2001 р. змінила цей вирок, виключивши з нього посилання на згадані обставини як на такі, що обтяжують покарання.Проблемні питання призначення кримінального покаранняСтатистичні дані Мін'юсту та матеріали, що надійшли від апеляційних судів, показали, що суди в основному виважено підходять до питання призначення засудженим виду й міри кримінального покарання. З прийняттям нового КК та набранням ним чинності суди одержали можливість більш диференційовано підходити до питання призначення покарання.Разом з тим є чимало проблем у застосуванні судами деяких видів покарань, визначених новим КК. Статтею 51 КК 2001 р. передбачено такі принципово нові види покарань, як обмеження волі та арешт. Крім того, ст. 75 КК 2001 р. передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, засуджених до обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років та інші покарання, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.Деякі суди вважають за необхідне підвищити максимальну межу санкції ч. 2 ст. 115 КК до 25 років позбавлення волі, оскільки трапляються випадки, коли позбавлення волі на строк до 15 років є необгрунтовано м'яким покаранням, а довічне позбавлення волі — занадто суворим. Зокрема, цієї позиції додержуються судді апеляційних судів Вінницької та Запорізької областей.Деякі суди ставлять такі запитання: про які обставини, що пом'якшують покарання, йдеться у ст. 69 КК 2001 р. і чи необхідно посилатись у вироку на те, що ці обста­вини визнаються судом винятковими, тобто такими, які дають право на призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої відповідною статтею КК?На нашу думку, оскільки ст. 69 КК не містить посилань на винятковість обставин, які мають враховуватись при призначенні покарання нижче від найнижчої межі, питання про їх винятковість втратило свою актуальність. Разом з тим умовами застосування положень цієї статті є наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.Узагальнення показало, що суди в основному призначають засудженим законні, обгрунтовані та справедливі покарання. Випадки призначення необґрунтовано м'яких або занадто суворих мір покарання є наслідком насамперед недбалого ставлення деяких судців до питань розгляду кримінальних справ. Проблеми, які постають перед судами з приводу призначення таких альтернативних покарань, як обмеження волі та арешт, більшою мірою зумовлені відсутністю реального механізму їх виконання. Проблематичним, з огляду на соціально-економічне становище держави, є й реальне виконання таких покарань, як штраф та виправні роботи.Суди, призначаючи засудженим покарання у виді позбавлення волі, мають належним чином мотивувати висновок про необхідність застосування до засуджених осіб саме позбавлення волі. Особливо де стосується справ про злочини, санкція за вчинення яких є альтернативною і передбачає, крім позбавлення волі, й інші види покарань.Таким чином, підводячи підсумок, слід зазначити, що ефективність кримінального покарання та диференційований підхід до його призначення залежать як від правильного застосування судами норм законодавства, усвідомлення суддями необхідності нових підходів у питаннях призначення покарання, так і від покращання соціально-економічного становища у державі. < Попередня