Захист права власності

з дисципліни «Правознавство» тема: Захист права власності Виконала ст. гр. 3598-2 Іванова А.П. Перевірив Мартинов М.П. Запоріжжя 2010 ЗМІСТ Вступ Розділ І. Поняття власності та права власності Розділ ІІ. Загальна характеристика захисту права власності
  • Розділ ІІІ. Засоби захисту права власності
  • 3.1 Витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов)
  • 3.2 Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння (негаторний позов)
  • 3.3 Позов про визнання права власності
  • Висновок
  • Перелік посилань
  • ВСТУП
  • Практика правовідносин у сучасному суспільстві пов'язана з постійним зіткненням його членів з відносинами власності. При цьому поведінка тих чи інших осіб може створювати загрозу для власності, суб'єктами якої вони не є. Це вимагає від держави брати на себе захист права власності, в тому числі й цивільно-правовими засобами.
  • Дана проблема виглядає особливо актуальною в зв'язку з процесами формування правової держави та багатоманіття форм власності в Україні. У статті 13 Конституції України записано: "Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом"[1, с.9].
  • Певною мірою захист права власності здійснюється за допомогою норм права, що належать до різних галузей законодавства. Скажімо, окремі види протиправної поведінки, що загрожує порушенню права власності, розглядаються кримінальним правом як злочини і передбачають застосування відповідних санкцій з боку правоохоронних органів.
  • В даній роботі ставиться мета визначити сутність та засоби цивільно-правового захисту права власності. Зокрема розглядаються такі засоби захисту як витребування майна з чужого незаконного володіння; захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння; позов про визнання права власності.
  • Розділ І. Поняття власності та права власності
  • власність право захист
  • Право власності - це міра можливої поведінки власника щодо належного йому майна, тобто це право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.316 ЦК).
  • Право власності закріплює приналежність речі певній особі - для власника річ завжди буде своєю, такою, що належить йому, а для інших суб'єктів - вона завжди виявлятиметься чужою, належною іншій особі.
  • Право власності є найширшим за змістом від інших майнових прав - власник має право здійснювати будь-які дії щодо власного майна, крім законодавчо заборонених.
  • Зміст права власності складають право володіння, користування та розпорядження майном (ст.317 ЦК).
  • Право володіння - це юридично забезпечена можливість власника панувати над майном (тримати річ на подвір'ї, в будинку, сховищі).
  • Право користування - це можливість власника здобувати з речі корисні властивості для задоволення майнових та немайнових потреб. Так, автомобіль може використовуватися для перевезення пасажирів та вантажів, будинок - для проживання, продукти харчування - для споживання, тощо.
  • Право розпорядження - це юридично забезпечена можливість визначати долю речі (продавати, обмінювати, дарувати, передавати в оренду, знищувати переробляти).
  • Статтею 321 ЦК закріплений один з найважливіших принципів - непорушність права власності, який означає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні, інакше як у випадку та порядку, встановлених законом. Примусове відчуження майна може застосовуватися лише як виняток з мотивів суспільної необхідності.
  • Суб'єктами права власності є Український народ, фізичні та юридичні особи, українська держава, територіальні громади, іноземні держави та інші учасники цивільних відносин (ст.318 ЦК).
  • Основним об'єктом права власності є річ (майно). Для того, щоб вважатися об'єктом права власності, майно повинне мати економічну цінність та бути товаром (предметом товарно-грошових відносин).
  • Крім речей, у власності можуть перебувати гроші, валютні цінності, цінні папери, земля, земельні ділянки та інші природні ресурси, а також особисті немайнові права.
  • Коло об'єктів права власності різниться в залежності від видів суб'єктів.
  • Так, відповідно до ст.324 ЦК власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, основні засоби виробництва, житловий фонд, будівлі, споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, національні культурні та історичні цінності.
  • До об'єктів права приватної власності належать жилі будинки, квартири, предмети особистого користування та предмети домашнього господарства, земельні ділянки, засоби виробництва, виготовлена продукція, грошові кошти, цінні папери, інше майно споживчого та виробничого призначення, а також твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи та інші результати інтелектуальної праці (ч.1 та 2 ст.13 Закону України „Про власність”).
  • Отже, фізичні та юридичні особи здатні виступати власниками будь-якого майна, за винятком окремих його видів, які відповідно до закону не можуть їм належати (вогнепальна зброя, вибухові речовини, наркотичні засоби). Склад, кількість та вартість майна, яке перебуває у власності юридичних та фізичних осіб, не обмежується (ч.2 та 3 ст.325 ЦК).
  • Право власності існує у наступних видах: право власності Українського народу, від імені якого воно здійснюється органами державної влади та місцевого самоврядування; право приватної власності, суб'єктами якого виступають фізичні та юридичні особи; право державної власності, яке від імені держави здійснюється органами державної влади та право комунальної власності, що реалізується територіальними громадами та утвореними ними органами місцевого самоврядування. Право власності виникає за наявності певних юридичних фактів.
  • Юридичні факти, з настанням яких пов'язується виникнення права власності, в цивільному праві отримали назву способів набуття права власності.
  • Способи набуття права власності можуть бути первісними та похідними.
  • Первісними вважаються способи, за яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від волі попереднього власника. До них належать: створення нової речі, її переробка, привласнення загальнодоступних дарів природи, привласнення безхазяйного майна, привласнення знахідки, бездоглядних домашніх тварин та скарбу, а також реквізиція та конфіскація.
  • За похідних способів набуття права власності право власності виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника. Дану групу складають правочини, спрямовані на передачу майна у власність (купівля-продаж, дарування, міна, поставка), приватизація державного чи комунального майна та спадкування.
  • Майно може перебувати у власності не лише в однієї, але й декількох осіб одночасно. У такому разі йдеться про існування режиму спільної власності.
  • На підставі ч.1 ст.355 ЦК майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Отже, право спільної власності - це право двох або більш осіб спільно, на власний розсуд володіти, користуватися, розпоряджатися належним їм майном, що становить єдине ціле.
  • Характерними ознаками права спільної власності є, насамперед, єдність об'єкту та множинність суб'єктів (співвласників) даного права. Відносини спільної власності можуть виникати між фізичними, юридичними особами, державою або територіальним громадами, причому в будь-яких сполученнях.
  • Законом України „Про власність” передбачено існування двох видів спільної власності - права спільної часткової власності та права спільної сумісної власності.
  • Згідно ч.1 ст.356 ЦК, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Вона виникає, зокрема, при укладанні декількома особами договору купівлі-продажу майна, договору про спільну діяльність, виготовлені чи спадкуванні неподільної речі. Кожен з співвласників має певну, наперед визначену частку у праві власності на спільний об'єкт в цілому (наприклад, дві третини, двадцять відсотків), а не конкретну частину майна. Частки учасників можуть бути рівними або різними, але завжди вони точно визначені. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, в порядку, визначеному самими співвласниками, а при не досягненні згоди між ними - в порядку, встановленому судом. Кожен із співвласників має право на отримання частини спільного майна в натурі, в розмірі, що відповідає його частці. а при неможливості цього - вправі вимагати від інших учасників відповідної компенсації.
  • Спільною сумісною власністю визнається власність двох або більше осіб без визначення часток кожної з них у праві власності (ч.1 ст.368 ЦК). Отже, це право декількох осіб на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном, в якому частки заздалегідь не визначені. Воно виникає за загальним правилом, зокрема, у подружжя на майно, набуте протягом перебування у шлюбі; при створенні майна спільною працею членів сім'ї чи його придбанні за спільні кошти; при створенні майна спільною працею громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, а також у разі приватизації квартири чи будинку та їх передачі за згодою усіх членів сім'ї наймача у сумісну власність. Якщо інше не передбачене домовленістю, співвласники володіють та користуються майном спільно, розпорядження ж ним здійснюється за згодою усіх учасників права спільної сумісної власності [2, с. 254-258].
  • РОЗДІЛ ІІ. Загальна характеристика захисту права власності
  • Розглядаючи питання захисту права власності, насамперед необхідно звернути увагу на те, що в літературі йдеться як про захист права власності, так і про його охорону.
  • При визначенні співвідношення цих понять, очевидно, доцільно виходити з того, що "охорона права власності" є поняттям більш широким і охоплює усю сукупність норм права, які передбачають підстави набуття права власності та його припинення, обсяг правоможностей власника, порядок та межі здійснення права, правовий режим окремих видів об'єктів права власності, а також сукупність організаційних і правових заходів, спрямованих на забезпечення реалізації і відновлення порушеного права власності. Загалом, цілком припустимим є визначення охорони права власності як "захист права власності у широкому сенсі".
  • З урахуванням значення права власності, воно охороняється нормами цивільного, кримінального, адміністративного, конституційного та інших галузей законодавства. При цьому норми права, спрямовані на охорону права власності, створюють передумови для забезпечення захисту права власності у спеціальному (вузькому) значенні цього поняття.
  • Поняття "захист права власності" у спеціальному значенні охоплює комплекс правових засобів, які застосовуються судом, уповноваженими на те органами держави або самим власником для забезпечення реалізації і відновлення порушеного суб'єктивного права власності. За своєю суттю захист права власності забезпечується нормами саме цивільного права і саме тими, які спеціально призначені для цього.
  • У зв'язку з цим слід зазначити, що чільне місце серед інших актів законодавства, котрі визначають засади, підстави та порядок захисту права власності, належить Конституції. Відповідно до ст. 13 Конституції держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Це означає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції).
  • Однак з точки зору практичного забезпечення здійснення права власності та його захисту головна роль відводиться цивільному праву та цивільно-правовим засобам захисту права власності.