ЗМІ та влада Питання до обговорення: 1. Правові засади взаємодії влади і ЗМІ. 2. Організаційна структура влади в Україні. 3. Процес одержання інформації від державних структур. 4. Написання запиту. 5. Правила акредитації журналістів. Правові засади взаємодії влади і ЗМІ. Свобода слова та право на отримання інформації - фундаментальні норми демократичного суспільства. Вони закріплені в багатьох конвенціях, які ратифіковані й українським урядом. Це, зокрема, Загальна декларація прав людини й Міжнародний пакт про громадянські й політичні права. Стосунки між ЗМІ та владою регулюються також великою кількістю українських законів. Законодавче поле в цій сфері почало формуватися із здобуттям Україною незалежності, але його вдосконалення ще триває. Розібратися в усіх тонкощах медійного законодавства нелегко. Назвемо лише найголовніші з цих законів: Ю "Про інформацію" Ю "Про доступ до публічної інформації" Ю "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"; Ю "Про телебачення та радіомовлення" Ю "Про інформаційні агентства" Ю "Про власність" Ю "Про рекламу" Ю "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" Ю "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів". Тексти вищезазначених законів можна знайти в Інтернеті, на сторінці ВР України - www.rada.gov.ua. Уся ця законодавча база покликана забезпечити в країні свободу слова. Про це йдеться і в Статті 34 Конституції України. А в Статті 15 Основного закону держави забороняється цензура. Законами визначаються і органи, які регулюють діяльність ЗМІ. До них належать: Ю ВР України, що має Комітет з питань свободи слова та інформації; Ю Держкомітет з питань телебачення та радіомовлення; Ю Національна рада з питань телебачення та радіомовлення. В Україні діє декілька неурядових організацій, які допомагають журналістам розібратися в законах, що регулюють інформаційну сферу. Деякі з них надають експертні послуги, допомагаючи знизити ризик судової відповідально за критичні публікації. Час від часу вони проводять семінари для журналістів, пояснюючи їм їхні права та обов'язки. Іноді такі організації надають допомогу кваліфікованих юристів для захисту журналістів та ЗМІ від судових позовів. Це, зокрема такі організації, як Національна спілка журналістів України, Незалежна медіа профспілка, ІМІ, Інститут медіа права, Академія української преси, Національна асоціація мовників, Інтерньюз-Україна тощо. Загальні засади організації системи органів влади України. У розділі І Конституції "Загальні засади" є низка важливих положень, які стосуються характеру і статусу організації державної влади. В ч.1 ст.5 Конституції встановлено: "Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". Таким чином, у цій статті визначено три основних форми реалізації народовладдя: а) у формі безпосередньої (прямої) демократії; б) через органи державної влади; в) через органи місцевого самоврядування. Для журналіста ніколи не зайвим буде знання про те, яким чином організовано апарат нашої держави та яким чином він формується. Основним принципом організації влади у нашій державі є принцип поділу влади. Так, у ст.6 Конституції України вказано: "Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову". Цей принцип передбачає, що владу в державі здійснюють три незалежні гілки (виконавча, законодавча й судова), які врівноважують одна одну. Теорія поділу влади, вперше висунута Джоном Локком та розвинена Шарлем Монтеск'є, згодом відіграла значну роль у боротьбі проти абсолютизму. Поділ влади - один з важливих елементів правової держави та демократії. Згідно зі ст.7 Конституції в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування - гарантоване державою право жителів села, селища чи міста самостійно вирішувати питання місцевого значення. Таке самоврядування в межах визначених повноважень є самостійним. Органи місцевого самоврядування не входять у систему органів державної влади. Але це не означає, що місцеве самоврядування як демократичний феномен, один з проявів народовладдя, "відірване" від державної влади. Таким чином, окрім поділу за гілками, органи влади у нашій державі поділяються на дві великі групи - органи державної влади та органи місцевого самоврядування. І ті й інші володіють владними повноваженнями, які гарантуються і забезпечуються силою державного примусу. Основна ж відмінність полягає у тому, що органи державної влади виражають волю усього народу України, в той час як місцеве самоврядування - лише волю певної територіальної громади. Усі органи державної влади можна поділити на центральні та місцеві. До центральних державних органів відносяться такі, які поширюють свою дію на територію всієї держави. Місцеві ж мають повноваження тільки в межах відповідної області або району. Місцеві державні органи влади є "представництвами" центральних органів у регіонах, у зв'язку з чим їх не можна плутати з органами місцевого самоврядування, які нікого, окрім громади, не представляють. Наочно систему органів державної влади та місцевого самоврядування України можна подати у вигляді такої схеми: Офіційна Україна сьогодні

Влада

Законодавча / представницька

Виконавча

Судова

Центральна

Президент

Конституційний Суд

Верховний Суд

Вищий господарський Суд

Верховна Рада

Кабінет Міністрів

Міністерства

Державні комітети

Інші відомства

Регіональна

Обласні ради

Обласні державні адміністрації

Обласні управління міністерств та відомств

Обласні апеляційні та господарські суди

Місцева

Міські та районні ради

Районні державні адміністрації

Міські та районні суди

Таким чином, органи влади України можна поділити на:

1) законодавчі (Верховна Рада України);

2) виконавчі (Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства, місцеві державні адміністрації);

3) судові (Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції);

4) контрольні (Прокуратура України);

5) органи місцевого самоврядування (районні та обласні ради, місцеві ради тощо). Як бачимо, насправді поділ влади у нашій державі не обмежується трьома гілками, а є набагато розвиненішим, що свідчить про демократизм такої системи органів. Окрім того, Президент України є главою держави і не репрезентує жодну з гілок влади.

Президент, Верховна Рада, обласні, міські та районні ради, міські голови обираються шляхом голосування громадян України.

Президент України за Конституцією є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Інститут глави держави, зокрема Президента України, є порівняно новим явищем у політичному житті України, оскільки був заснований законом лише у 1991 році.

Президент України безпосередньо обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх років перед днем виборів та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

На час виконання повноважень Президент України користується правом недоторканності. Звання Президента України зберігається за ним довічно, якщо тільки він не був усунутий з поста в порядку імпічменту.

Як глава держави Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави. Він звертається з посланнями до народу та зі щорічними й позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України.

Окрім повноважень глави держави, Президент виконує велике коло функцій, які подібні до функцій парламенту. Загалом він реалізує представницьку (представлення держави в міжнародних відносинах, керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави тощо), нормотворчу (видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України), установчу (бере участь у формуванні органів державної влади) та контрольну функції (припиняє повноваження Верховної Ради, зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України, має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд парламенту).

Оскільки Президент України є одноосібним органом, він не має розгалуженої системи підпорядкованих відомств. Проте на допомогу у виконанні повноважень Президента при ньому створюється Секретаріат. Окрім того, Президент є Головою Ради національної безпеки і оборони України - координаційного органу з питань національної безпеки і оборони.

Офіційний сайт Президента http://www.president.gov.ua/

Правовий статус Верховної Ради. Пріоритетним видом державної влади є законодавча влада. Вона здійснюється єдиним органом законодавчої влади України - Верховною Радою України, яку ще називають парламентом.

Верховна Рада України є однопалатним, представницьким, постійно діючим органом законодавчої влади України. Парламент України обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Структура парламенту України досить складна, разом з тим важливо розрізняти органи, які діють як структурні елементи парламенту, та органи, які діють як додаткові до парламенту утворення.

Так, у структуру парламенту входять 450 народних депутатів України, які зі свого числа обирають Голову Верховної Ради, першого заступника і заступника Голови.

Отримуючи в результаті виборів довір'я громадян України, народний депутат України стає виразником волі народу, особою, уповноваженою народом на здійснення законодавчої влади. Депутат - це представник народу в парламенті.

Перед вступом на посаду депутати складають присягу. Відмова скласти її має наслідком втрату депутатського мандату. Повноваження депутата починаються з моменту складення присяги. З цього часу він зобов'язаний брати участь у засіданнях Верховної Ради та її органів.

Під час такої роботи народний депутат має право ухвального голосу в питаннях, що розглядаються Верховною Радою та її органами. Він має право законодавчої ініціативи, може вносити пропозиції і поправки до проектів законів, звертатися із запитами, брати участь у дебатах, порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій.

Голова Верховної Ради та його заступники, окрім депутатських повноважень, мають право вести засідання парламенту та представляти його у зносинах з іншими органами та державами. Проте у самому парламенті щодо інших депутатів вони є рівними серед рівних.

Структурними елементами парламенту також виступають депутатські групи та фракції, комітети та комісії Верховної Ради.

Депутатська група чи фракція - це об'єднання депутатів, членів однієї або декількох політичних партій чи рухів, що відстоюють у парламенті певну позицію. Об'єдання таких груп може створити коаліцію (або парламентську більшість), яка фактично формує виконавчу владу та забезпечує її діяльність. Групи та фракції, що не увійшли до коаліції, становлять опозицію.