309 Т.М. ДанилюкЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ УМИСЛУ ТА СТУПЕНЯ ЙОГО КОНКРЕТИЗАЦІЇ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ МОМЕНТУ ЗАКІНЧЕННЯ ЗЛОЧИНІВ З ФОРМАЛЬНИМ СКЛАДОМ

З’ясовується значення змісту умислу та ступеня його конкретизації для визначення моменту закінчення злочинів з формальним складом.

Ключові слова: умисел, злочин з формальним складом, момент закінчення злочину.

Постановка проблеми. Вина у КК України визначається як психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК України).

Правильне вирішення загального питання про вину має не лише теоретичне, а й практичне значення. Залежно від того, як диференційовано загальне поняття вини, здійснюється визначення її окремих форм, кожна з яких має містити загальні ознаки вини. Від з’ясування окремих форм вини знову ж таки залежить вирішення питання про наявність у конкретних діях обвинуваченого суб’єктивної підстави кримінальної відповідальності [1, с. 100].

Вина – центральне поняття кримінального права і кримінального процесу. Від правильного вирішення питання про вину перш за все залежить зміцнення законності у діяльності органів і посадових осіб, які ведуть боротьбу зі злочинністю.

Компоненти, що утворюють вину, – це різні поєднання стану свідомості та волі у ставленні до вчиненого діяння і його наслідків (форми вини). У складах злочинів, що насамперед є юридичною підставою кримінальної відповідальності, завжди зазначається або передбачається певна форма вини, необхідна для цього виду злочину. Тому форми вини у загальному вченні про склад злочину називаються обов’язковими ознаками складу [2, с. 17].

Стан дослідження. Пита

нням вини в кримінальному праві приділяли увагу – М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін, Ф.Г. Бурчак, Ю.А. Валова, Р.В. Вереші, П.А. Воробей, С.В. Гончаренко, В.П. Ємельянов, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, І.П. Лановенко, П.С. Матишевський, С.І. Нежурбіда, А.О. Пінаєв, О.Я. Светлов, В.В. Сташис, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, Н.Н. Ярмиш, С.С. Яценко та ін.

Та незважаючи на це, сьогодні все ще дискусійним є визначення вини у злочинах з формальним складом. Значною мірою це пов’язано з тим, що КК, який вперше дав законодавче визначення вини, визначає зміст умислу й необережності, по суті, лише щодо злочинів з матеріальним складом (до діяння та наслідків). Поза правовим регулюванням залишилося визначення змісту вини у злочинах з формальним складом, тобто в таких злочинах, де настання суспільно небезпечних наслідків лежить поза межами складу злочину. У зв’язку з цим виникають питання, що по-різному вирішуються науковцями та практиками: ставлення до яких ознак є змістом вини у злочинах з формальним складом; чи можна визначати вину в таких злочинах лише до діяння, чи до діяння й до наслідків, що лежать поза межами складу злочину, чи до діяння й до інших ознак об’єктивної сторони складу злочину; з якою формою вини та при якому виді умислу чи необережності можуть бути вчиненими злочини з формальним складом.

Думки вчених та практиків, що стосуються відповідей на зазначені питання, можна поділити на три групи:

злочини з формальним складом можуть бути вчиненими як з прямим та непрямим умислом, так і при злочинній недбалості та злочинній самовпевненості; при цьому зміст вини визначається як до діяння, так і до наслідків, що є поза межами складу злочину, а також до інших ознак об’єктивної сторони злочину;

злочини з формальним складом можуть бути вчинені або з прямим умислом, або при злочинній недбалості; при цьому унеможливлюється вчинення таких злочинів з непрямим умислом або при злочинній самовпевненості; ставлення у таких злочинах переноситься винятково на діяння, через що видозмінюється зміст прямого умислу, яким є таке ставлення, коли особа «усвідомлювала суспільну небезпеку діяння та бажала його вчинити» та злочинної недбалості, якою є таке ставлення, коли особа «не усвідомлювала суспільної небезпеки свого діяння, хоча повинна була і могла її усвідомлювати»;

злочини з формальним складом можуть бути вчиненими тільки з прямим умислом, унеможливлюється вчинення таких злочинів з непрямим умислом або із необережності; ставлення у таких злочинах переноситься винятково на діяння; на відміну від попередньої позиції, такі злочини можуть вчинятися через злочинну недбалість, оскільки вважається, що особа не може не усвідомлювати суспільної небезпеки свого діяння.

Виклад основних положень. На думку науковців, прихильників першої та другої позицій, у злочинах з формальним складом вина являє собою по суті теж психічне ставлення не тільки до дій, а й до суспільно небезпечних наслідків. Г.А. Кригер підкреслює, що форму і вид вини слід визначати, виходячи з психічного ставлення до прямих наслідків, описаних (матеріальні склади) чи не описаних (формальні склади) у диспозиції кримінально-правової норми [3, с. 6]. Аналогічну точку зору висловив і Б.С. Нікіфоров, відзначивши, що «у формальних злочинах суспільно небезпечний результат органічно включається в дію. У цих випадках здійснення дії є разом з тим і заподіяння результату, і передбачати результат окремо від дії тут не можна. Навпаки, свідомість у цих випадках цілком охоплює всю «суспільно небезпечну ситуацію» [4, с. 27]. Це є підставою вважати, що «...прямий умисел, як і непрямий, є форма ставлення не до дії, а до наслідку», що «умисел у всіх випадках є ставлення не до самої дії, а до її соціального характеру» [5, с. 188].

Однак така конструкція умислу в формальних складах не одержала визнання, що обумовлено наявністю низки уразливих місць: по-перше, у ній змішуються два різні питання: про те, що не буває злочинів безнаслідкових, тобто таких, що не заподіюють шкоди суспільним відносинам, і про те, що є цілий ряд злочинів, котрі виражаються в заподіянні цілком конкретних наслідків, прямо передбачених законом; по-друге, ігнорується об’єктивне розходження між матеріальними і формальними складами, обумовлене їх законодавчою конструкцією; по-третє, прагнучи довести можливість непрямого умислу в формальних складах, відступається від законодавчого опису умислу і робляться предметом бажання не наслідки, а соціальні властивості діяння (особа свідомо допускає суспільно небезпечний характер дії); по-четверте, суперечачи законодавчому опису умислу, ігнорується вольовий чинник, без якого взагалі неможливо оцінювати ту чи іншу поведінку [6, с. 37–38].

Справедливо піддаючи критиці таку позицію П.С. Дагель, І.Г. Філановський, А.І. Рарог, В.А. Ломако обґрунтовано вважають, що воля суб’єкта спрямована на саме діяння, тобто вольовий момент при вчиненні злочинів з формальним складом переміщається з наслідків на діяння. Так, на думку І.Г. Філановського, «при вчиненні формальних злочинів усвідомлення вчинюваної дії чи бездіяльності означає також бажання здійснення цих дій. За таких обставин особа повинна бути визнана такою, що діяла з прямим умислом» [7, с. 148]. Подібну позицію відстоює й П.С. Дагель [8, с. 74]. А В.Д. Меньшагін писав, що непрямий умисел неможливий «при таких злочинах, де саме суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність) утворює закінчений склад злочину і де до складу злочину не включається настання певних суспільно небезпечних наслідків» [9, с. 157]. Підтримуючи цю точку зору, А.І. Рарог переконливо стверджує, що при вчиненні злочину з формальним складом зміст умислу завжди полягає в усвідомленні суспільно небезпечного характеру вчинюваної дії й у бажанні вчинити цю дію. Такий умисел є прямим і тільки він притаманний умисним злочинам, що мають формальний склад. Такі злочини не можуть вчинятися з непрямим умислом, вольовий зміст якого у вигляді свідомого припущення законом пов’язаний винятково із суспільно небезпечними наслідками, що входять в об’єктивну сторону тільки матеріальних складів [6, с. 39].

Отже, з огляду на законодавче формулювання злочин з формальним складом може бути вчинений лише з прямим умислом, тобто належить до числа злочинів, «прямоумисний» характер яких випливає з їх опису в законі [5, с. 47].

У ст. 24 чинного КК України не визначається збірне поняття умислу. Тут лише констатується, що умисел поділяється на прямий та непрямий, дає їх визначення понять. Склавши такі поняття, можна отримати загальне поняття умислу, як воно визначалося у КК 1960 р., а саме: злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки i бажала або свідомо припускала їх настання.

Як правильно зазначають П.С. Дагель та Д.П. Котов, реально не існує «умислу взагалі», а є умисел на вчинення певного злочину [10, с. 73], тобто при вчиненні конкретного злочину умисел має певний вид та зміст. У КК виділена два види умислу: прямий та непрямий.

Відповідно до закону злочин визнається вчиненим з прямим умислом, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Проте, як вже зазначалося, коли йдеться про злочин з формальним складом, зміст умислу полягає в усвідомленні суспільно небезпечного характеру вчинюваної дії й у бажанні вчинити цю дію. Такий умисел є прямим, і тільки він притаманний умисним злочинам, що мають формальний склад [6, с. 39].

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчинюваного діяння визначають процеси, що протікають у сфері свідомості, тому вони становлять інтелектуальний елемент прямого умислу. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння містить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об’єктивні ознаки складу злочину, в тому числі значущість об’єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості [11, с. 97–99]. Предметом свідомості як елементу умислу є перш за все ті фактичні обставини, з яких складається суспільно небезпечне діяння. Але в той же час «умисел – поняття з соціальним змістом, зважаючи на ц, усвідомлення одних тільки фактичних елементів не може обґрунтувати відповідальності особи за умисний злочин» [4, с. 28].

Другою інтелектуальною ознакою прямого умислу, за загальним правилом, є передбачення суспільно небезпечних наслідків вчинюваного діяння. Під передбаченням мається на увазі віддзеркалення в свідомості тих подій, які відбудуться, повинні або можуть відбутися в майбутньому. При прямому умислі передбачення включає уявлення про фактичний зміст майбутніх змін в об’єкті злочину, розуміння їх соціального значення тощо

Проте, зміст вини у злочинах з формальним складом складає ставлення виключно до суспільно небезпечного діяння. Не включаючи наслідки в коло ознак складу злочину, законодавець тим самим, на нашу думку, не вимагає встановлення характеру їх передбачення. Якщо особа в злочинах із формальним складом усвідомлює фактичну сторону свого діяння та усі його ознаки, то вона визначає, що тим самим порушуються охоронювані цим законом суспільні відносини, а отже, що існує суспільна небезпека цього злочину. Осудна особа, яка досягла встановленого віку, завжди розуміє суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності).

Виходячи з того, що, на нашу думку, більш правильною вважати, що злочини з формальним складом можуть вчинятися лише з прямим умислом, слід підкреслити, що чітке встановлення його змісту має надзвичайно важливе значення для встановлення моменту закінчення злочину. Ще М.Д. Дурманов вважає за необхідне уточнити визначення закінченого злочину, підкресливши спрямування умислу: «Закінченим злочин буде тоді, коли у вчиненому діянні є усі ознаки складу того злочину, на вчинення якого був спрямований умисел винного» [12, с. 53].