• Забезпечення інтересів трудового колективу. Згідно з абз.1 ч.1 ст.34 ЗУ Про АТ на загальних зборах АТ за запрошенням особи, яка скликає загальні збори, також можуть бути присутнім представник органу, який відповідно до статуту представляє права та інтереси трудового колективу. Однак така диспозитивність у питанні представництва інтересів трудового колективу не відповідає сучасному рівню корпоративного управління у світі. Так, у Німеччині, в країні з традиційно сильним корпоративних захистом інтересів робітників, у 2004 р. було прийнято Закон Про одну третину представництва робітників у наглядовій раді, згідно з ст.1 якого у всіх товариствах, де працюють більше 500 робітників та в АТ, що створені до 10 серпня 1994 р., обов'язковим є представництво робітників у одній третині спостережної ради [17].

• Інститут пов'язаних осіб. Інститут пов'язаних осіб є важливим засобом для задоволення практично всіх потреб учасників корпоративних відносин. З одного боку - він покликаний захистити інтереси кредиторів, а тому практично у всіх економічно розвинутих країнах є інститут відповідальності головної компанії за боргами її дочірнього підприємства у випадках, передбачених законом, статутами документами чи договорами. В Україні, на сьогодні, відповідальність головної компанії передбачено лише щодо холдингових компаній та виключено щодо процедури банкрутства (ч.6 ст.126 ГК), що не відповідає сучасній практиці корпоративного управління (Детальніше про це див. [18; С.132-144]). З іншого боку, законодавче регулювання придбання значного та контрольного пакету акцій (Розділ 11 ЗУ Про АТ) захищає інтереси як міноритаріїв (ч.1 ст.65 ЗУ Про АТ Зобов'язує особу, яка внаслідок придбання акцій товариства з урахуванням кількості акцій, які належать їй та її афілійованим особам, стала власником контрольного пакета акцій товариства, протягом 20 днів з дати придбання запропонувати всім акціонерам придбати у них прості акції товариства), так і інтереси товариства та публічні інтереси держави (ч.2 вказані статті зобов'язує зазначену особу надсилати до товариства публічну безвідкличну пропозицію (оферту) для всіх акціонерів - власників простих акцій товариства про придбання акцій на адресу місцезнаходження товариства на ім'я наглядової ради або виконавчого органу (якщо утворення наглядової ради не передбачено статутом товариства) та повідомляє про це Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку і кожну фондову біржу (біржі), на якій товариство пройшло процедуру лістингу). На жаль, українська конструкція тОв на сьогодні не знає інституту пов'язаних осіб, тоді як в зарубіжній практиці корпоративного управління ТОВ він активно застосовується.

Щодо зовнішніх засобів впливу держави на суб'єктів корпоративного права, то нами були виокремленні ті, що застосовує держава в сферах діяльності корпорацій, що становлять особливий публічний інтерес, а учасниками таких правовідносин є корпорація та відповідні органи державної влади. До таких засобів відносяться: державна реєстрація, засоби з захисту економічної конкуренції захист економічної конкуренції, державне замовлення (державні закупівлі), емісія акцій, ліцензування деяких видів підприємницької діяльності, державні програми з корпоративного розвитку.

На сьогодні ЗУ "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" не передбачає специфіки щодо держзамовлення у державних підприємств (унітарних чи корпоративних), тому ми не будемо його аналізувати. Проте, ч.3 ст.2 зазначеного закону робить застереження, що державні замовники (крім випадків, передбачених законом) здійснюють, виходячи з інтересів держави, вибір виконавців державного замовлення у порядку, встановленому Законом України "Про здійснення державних закупівель" (далі - ЗУ Про державні закупівлі). Тому звернемося до цього акту.

Зазначимо, що п.21 ч.1 ст.1 ЗУ Про державні закупівлі серед інших підприємств згадує такі корпоративні утворення:

1) господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків,

2) їх дочірні підприємства,

3) об'єднання таких господарських товариств.

Абз.2 ч.1 ст.2 уточнює, що дія цього Закону поширюється на підприємства, визначені у п.21 ч.1 ст.1 цього Закону, лише у разі здійснення ними закупівель за рахунок державних коштів, визначених у пункті 4 частини першої статті 1 цього Закону, де дано визначення та перелік державних коштів.

До цього закону було введено такий засіб корпоративного регулювання як обмеження діяльності пов'язаних осіб, що відповідають одній з ознак, що перелічена в п.22 ч.1 ст.1 ЗУ Про державні закупівлі. Закон виводить 3 випадки заборони дій пов'язаним особам. Зокрема, згідно з абз.3 ч.3 ст.8 член постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України, який є пов'язаною особою з суб'єктом оскарження або замовником, не може брати участь у розгляді та прийнятті рішень щодо такої скарги і повинен бути замінений на час розгляду і прийняття рішення щодо такої скарги іншим державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, що визначається Головою Антимонопольного комітету України. П.6 ч.1ст.17 передбачено, що у випадкуподання пропозиції конкурсних торгів (кваліфікаційної, цінової пропозиції) учасником процедури закупівлі, який є пов'язаною особою з іншими учасниками процедури закупівлі, Замовник приймає рішення про відмову такому учаснику, учаснику та зобов'язаний відхилити пропозицію конкурсних торгів (кваліфікаційну, цінову пропозицію) учасника (учасника попередньої кваліфікації). Абз.26 ч.4 ст.18 забороняє органу оскарження залучати для отримання консультацій та експертних висновків експертів та спеціалістів, які є пов'язаними особами.

Якщо брати досвід США у регулюванні державних закупівель, то цікавим нормативний актом є Правила федеральних закупівель затверджені Урядом США (остання редакція). Коротко характеризуючи це джерело, хотілося б зазначити, що ним дуже детально регулюються всі деталі контракту федеральних закупівель

- для порівняння ЗУ про державні закупівлі налічує 43 ст., а Правила - 2011с. (традиційно, статті в американських нормативних актах складаються з численних абзаців) [19]. Правила присвячені врегулювати уклден - ня контракту, в них детально прописані його умови. У цьому зв'язку м'яко кажучи виглядає бідним типовий договір про закупівлю товарів за державні кошти, в якому крім звичайних істотних умов договору та деяких прав та обов'язків сторін нічого немає [20]. Основою Правил став федеральний закон США Про федеральну власність та адміністративні послуги. Ст.101 цього Акту встановлює головним виконавцем Акту агенцію знану як Адміністрація загальних служб, складовою якої є

Федеральна служба з закупівель, що є єдиною організацією, що здійснює закупівлі для потреб уряду [21]. Зазначимо, що Правила закупівель стосуються не тільки цієї адміністрації, але і інших державних агенцій.

Повертаючись до теми нашого дослідження зазначимо щодо правового становища асоційованих осіб в Правилах. На відміну від ЗУ про державні закупівлі, в якому є лише обмеження на врегулювання асоційованих осіб, в Правилах є ряд положень, що дають змогу асоційованим особам замовника активно вступати в договір ні відносини. Наприклад, ЗУ про держзакупівлі замовчує правове регулювання субконтракту з державним замовленням. ЗУ Про державні закупівлі не передбачає таку форму як субконтракт. Форма рамкової закупівлі, що передбачена ст.13 закону, відрізняється від субконтракту тим, що рамкова угода, по-суті є багатосторонньою угодою, до того ж згідно з ч.3 ст13 передбачає, що рамкова угода вкладається не менше як з 3 учасниками, а субконтракт є договором між виконавцем та третьою особою. Проблема відсутності конструкції субконтракту за договором державного замовлення пов'язана з наступними причинами. По-перше, спеціалісти з державного управління вважають,що на сьогодні в Україні є недостатня кількість учасників держзакупівель, а за договором субконтракту підприємства малого бізнесу могли би отримати доступ до державного замовлення [22; с.138]. По-друге, відсутність в законодавстві конструкції субконтрактів у сфері держзакупівель приводить до утворення великого ланцюга фактичних субвиконавців, діяльність яких не може контролювати держава. До того ж виконавець за ЗУ Про державні закупівлі не обмежений укладанням договору на виробництво продукції з іншими особами. За такого розвитку подій страждає не лише держава, яка фактично платить кошти з держбюджету виконавцю, який фактично не виробляє продукцію чи виконує роботу, а замовляє в іншого виконавця і заробляє на різниці, а і треті особи, що брали участь в конкурсі і могли б на більш вигідних умовах заробити кошти. Разом з тим, договір на поставку продукції, що вироблена не власне замовником, може і має бути укладено з іншими особами, оскільки він передбачає поставку продукції, вироблену третіми особами (наприклад, якщо така продукція виробляється за кордоном економічно вигідніше її купити у підприєм - ства-постачальника, аніж зарубіжний виробник буде брати участь в конкурсі).

З огляду на це, потрібно звернути увагу на такі норми Правил, як ст.12.001: "субконтракт, включає, але не обмежується, передачею комерційних об'єктів між підрозділами, дочірніми або афілійованими особами підрядника або субпідрядника. При цьому, виконання договору за субконтрактом можливе лише за умови включення умов про це в договорі, а субвиконавець є стороною такого договору (ст27.302 (і) 1)".

З огляду на сказане вище, пропонуємо ЗУ Про державні закупівлі доповнити статтею: "Порядок укладення субдоговорів.

Укладання субдоговорів на виробництво продукції та виконання робіт дозволяється лише з афілійованими особами, за умови надання згоди замовником щодо конкретних осіб.

Положення ч.1 не застосовуються до поставки продукції, що не виробляється виконавцем, якщо інше не передбачено законом або договором".

Ліцензування в Україні регулюється ЗУ " Про ліцензування певних видів господарської діяльності". В ст.9 перераховано види діяльності, що підлягають ліцензуванню. Зрозуміло, що будь-яке корпоративне підприємство може здійснювати діяльність, що потребує ліцензування. Однак, узагальнивши положення ст.9 можна вивести види діяльності, що найбільш наближені до виникнення, здійснення чи припинення корпоративних прав чи діяльність, яка передбачає обов'язкові Корпоративна організаційно-господарське форму, а також зазначимо уповноважений ліцензій них орган:

• банківська діяльність (п.1 ч.1 ст.9): згідно з ч.1 ст.6 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. Ч 2 зазначає, що особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом. Зазначимо, що згідно з Офіційного списку банків України включених до Державного реєстру банків за станом на 1 січня 2012 р. серед 198 зареєстрованих банків немає жодного кооперативного банку [23]. Згідно з ч.1 ст. 19 банківська ліцензія видається Національним банком України;

• професійна діяльність на ринку цінних паперів (п.2 ч.1 ст.9): згідно з ч.2 ст.9 ЗУ "Про цінні папери та фондовий ринок" акція є цінним папером, а професійні учасники на ринку цінних паперів. Згідно з ч.2 ст.2 Учасниками фондового ринку Є емітенти, інвестори, саморегулівні організації та професійні учасники фондового ринку. Емітент - юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками. Тобто, емітентом є і власне акціонерне товариство. Згідно з ч.3 ст.16 Зазначеного закону професійна діяльність на фондовому ринку здійснюється виключно на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку;