Конституційні відносини є результатом дії конституційно-правових норм, хоча це не означає, що такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність суб'єктів конституційного права. Правовідносини є головним засобом, з допомогою якого вимоги юридичних норм втілюються в поведінці людей. Юридичні норми реально виявляють свої регулятивні властивості тільки тоді, коли вони починають функціонувати у правовідносинах. Конституційно-правові відносини забезпечують зв'язок Основного Закону з найважливішими соціальними процесами і є результатом дії норм конституційного права. Вони виникають із практичної діяльності суб'єктів державно - правових зв'язків.

Конституційно-правовими називають суспільні відносини, що регулюються конституційно-правовими нормами. Суб'єкти таких відносин наділяються взаємними правами і обов'язками згідно з приписом конституційно-правової норми [10].

Найхарактернішими є такі ознаки конституційно-правових відносин:

- це найсуттєвіші суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом України (усі інші суспільні відносини підпорядковуються конституційним відносинам);

- це різновид політико-правових відносин, основним предметом регулювання яких є політика, тобто сфера життєдіяльності суспільства, пов'язана з державною владою й боротьбою різних політичних партій і соціальних груп за завоювання та здійснення влади. Звідси випливає особливий імперативний характер цих відносин, їх провідна роль у системі правових відносин. Вони визначають зміст інших відносин, функціональне призначення яких полягає в забезпеченні суверенітету народу України;

- вони мають особливе коло суб'єктів, основною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень здебільшого шляхом нав'язування своєї волі. Це, однак, не виключає можливості існування суб'єктів, які діють на паритетних засадах;

- для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов'язків учасників відносин. В одних випадках відповідні права і обов'язки реалізуються безпосередньо в цих відносинах, в інших -- через норми інших галузей права, які їх конкретизують. Такі норми характерні як для Конституції України, так і для інших джерел конституційного права;

- вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності. Така діяльність є основною формою вияву повновладдя народу України, що органічно поєднує інститути безпосередньої демократії і діяльності представницьких органів влади. Конституційно-правові відносини класифікують за суб'єктами. Розрізняють суб'єктів конституційного права і конституційно-правових відносин [2, с. 15-16].

У системі правовідносин конституційно-правовим відносинам належить провідна роль, оскільки вони визначають зміст багатьох правовідносин, що регламентуються іншими галузями права. Наприклад, правовідносинам громадянства притаманний постійний політико-правовий зв'язок громадянина і держави, вони визначають широкий спектр правовідносин громадянина в різних сферах суспільного життя, в тому числі трудових, цивільно-правових та ін. Правовідносини громадянства є підставою для участі громадянина в політичному житті країни, виборчому процесі тощо.

Конституційно-правовим відносинам властивий особливий суб'єктний склад, їх учасниками є і суб'єкти, які не можуть бути учасниками інших видів правовідносин, наприклад, народ України, населення Автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальної одиниці у зв'язку з проведенням референдумів та ін.

Специфіка конституційно-правових відносин виявляється в особливості механізму реалізації їх суб'єктами своїх прав і обов'язків. Одні з них безпосередньо втілюються в цих правовідносинах, другі - через інші правовідносини. Так, положення Конституції України про те, що влада в Україні належить народові, реалізується через норми закону про всеукраїнський та місцеві референдуми, про вибори, про місцеве самоврядування, про органи місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти.

Особливим видом конституційно-правових відносин є так званий правовий статус. Його характерна риса -- чітка визначеність суб'єктів правовідносин. Однак зміст взаємних прав і обов'язків суб'єктів конкретно не вказується, а визначається в інших конституційно-правових нормах, кількість яких може бути значною. До такого виду відносин належать статус громадянства, який розкривається в значній кількості правових норм.

Конституційно-правові відносини мають різний строк дії. Одні з них - постійні, інші -- тимчасові. До постійних, наприклад, належать норми, що регулюють відносини громадянства, які припиняються зі смертю громадянина або його виходом з громадянства. До тимчасових Конституційне право України насамперед належать державно-правові відносини, пов'язані з організацією і проведенням референдумів, виборів, формуванням дільничних та окружних виборчих комісій тощо.

У системі конституційно-правових відносин слід виокремити матеріальні і процесуальні. До перших належать власне права і обов'язки суб'єктів правовідносин, до других -- процедура реалізації матеріальних норм.

За цільовим призначенням розрізняють правоустановчі і правоохоронні конституційно-правові відносини [3, с.19].

Конституційно-правові відносини характеризуються рисами як спільними для всіх видів правовідносин, так і специфічними, притаманними лише цьому виду правовідносин.

Так, конституційно-правові відносини мають єдину для всіх правовідносин структуру - об'єкт, суб'єкт і зміст (суб'єктивні права та юридичні обов'язки), а їхня специфіка пов'язана:

· по-перше, з їх змістом - вони виникають в особливій сфері суспільних відносин (відносини владарювання), які є предметом конституційного права й пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини;

· по-друге, з особливостями об'єкта, суб'єкта та характером юридичних зв'язків між суб'єктами цих відносин.

Об'єкт конституційно-правового відношення - це явище, матеріальна чи нематеріальна (духовна) реальність, із приводу якої виникає суспільний стосунок, що регулюється конституційно-правовою нормою.

Об'єкти конституційно-правових відносин виступають їх необхідним структуротвірним елементом, вони забезпечують зв'язок між суб'єктами і ними можуть виступати різноманітні явища - дії, матеріальні та нематеріальні блага. Наприклад, Конституція України до їх переліку відносить: народний і державний суверенітет, державну територію, державну символіку, українську мову, політичну та ідеологічну багатоманітність, землю, державний бюджет тощо.

Специфічним об'єктом конституційно-правових відносин є публічна влада. Питання влади (застосування влади чи захисту від влади) тією чи іншою мірою зачіпають інтереси практично всіх суб'єктів конституційно-правових відносин. Об'єктом конкретних конституційно-правових відносин частіше всього виступають певні дії, що набувають відповідного оформлення. Наприклад, згідно зі ст. 88 Конституції України Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України, і відповідні дії Верховної Ради України оформлюються постановами.

Суб'єкти конституційно-правових відносин - це особи, спільноти людей, органи, організації тощо, які згідно з приписами конституційно-правових норм є носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Суб'єктами конституційного права зазначені особи, організації тощо можуть стати лише за умови їхньої правосуб'єктності, яка містить правоздатність і дієздатність.

Коло суб'єктів конституційно-правових відносин є досить специфічним і характеризує особливість таких відносин щодо інших видів правовідносин.

Суб'єктами конституційно-правових відносин є: народ України, Верховна Рада України; Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Президент України; парламентські комітети; постійні комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим; народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад; Кабінет Міністрів України; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування; політичні партії та їх виборчі блоки; громадяни України; суди; прокуратура; Конституційний Суд України та ін.

Об'єктами конституційно-правових відносин є: суверенітет народу; державний і національний суверенітет; територія; конституційний лад та його захист; людина, її права, свободи та обов'язки; влада; волевиявлення народу, волевиявлення населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці; дії державних органів і органів місцевого самоврядування; розподіл компетенції між владними інституціями, між центром і регіонами; власність; громадянство; формування і діяльність політичних партій, громадських об'єднань, масових політичних рухів, інших суб'єктів політичного процесу тощо.

Виникненню конкретних конституційно-правових відносин передує юридичний факт. З нього починається реалізація конституційно-правових норм, і завдяки юридичному факту конкретний суб'єкт стає учасником цих правовідносин, має відповідні права та обов'язки.

Таким чином, конституційно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаємними правами і обов'язками згідно з приписами конституційно-правових норм. За змістом це найважливіші для забезпечення життєдіяльності суспільства відносини, спрямовані на здійснення народовладдя, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, які після врегулювання їх нормами конституційного права набувають характеру конституційно-правових. Саме в рамках конституційно-правових відносин приписи конституційно-правових норм втілюються у поведінку суб'єктів конституційного права.

Висновки

Конституційне право як галузь права в будь-якій державі є основною складовою її національної правової системи. Ця галузь права, як і інші, охоплює сукупність правових норм, що встановлюються й охороняються державою. Проте конституційне право вирізняється серед інших галузей права специфічною сферою суспільних відносин, що регулюються його нормами.

Тенденція щодо розширення предмета науки конституційного права залишається стійкою в усі часи -- з кожним роком система явищ, які досліджуються відповідною юридичною наукою, невпинно зростає. Так, у середині 90-х років XX ст. вітчизняні вчені почали схилялися до думки, що до предмета науки конституційного права належать не лише норми та інститути цієї галузі права, а й аналіз великого кола державно-правових відносин, їх специфіка, основи їх виникнення, розвитку та припинення. Нині ж ці новації є аксіоматичними і беззастережно належать до предмета конституційно-правових досліджень

Предмет науки конституційного права є однією з ключових категорій відповідної юридичної науки, яка дає, власне, відповідь на запитання про те, які саме явища правового буття досліджує конституційно-правова наука. В умовах сьогодення поряд із системою конституційного права, його джерелами та функціями, конституційно-правовими відносинами і конституційною відповідальністю предметом науки є також історія цієї галузі права, законодавства, науки і навчальної дисципліни; доктрина конституційного права; методологічний і науково-категоріальний апарат тощо. До того ж нині формуються й нові перспективні напрями конституційно-правових досліджень, пов'язані з актуальними проблемами теорії відповідної юридичної науки і навіть реформою конституційно-правової освіти в Україні.