Досить показовою в цьому плані є судова практика Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ). Так, на розгляді ВАСУ перебувала справа № 800/644/16 за позовом фізичної особи до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) про визнання незаконним і скасування рішення, яким позивачу відмовлено в допуску до участі в конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

Позивач подав заяву про відвід суддів колегії ВАСУ, оскільки, на його думку, судді не мають право розглядати цю справу, з огляду на наявність конфлікту інтересів: судді, які визначені в складі колегії суддів, призначеної для розгляду цієї справи, також подали документи для участі в конкурсі до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду й допущені до участі в конкурсі.

Аналогічна ситуація мала місце у справі «Олександр Волков проти України», яка розглядалась Європейським судом з прав людини. У своєму рішення Європейський суд зауважив, що судовий перегляд справи заявника здійснювався суддями ВАСУ, які також перебували в межах дисциплінарної юрисдикції Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ). Це означає, що стосовно цих суддів також могло бути порушене дисциплінарне провадження у ВРЮ. З огляду на широкі повноваження ВРЮ стосовно професійних кар'єр суддів, а також на відсутність захисних механізмів незалежності й безсторонності ВРЮ, Суд не переконаний у тому, що судді ВАСУ під час розгляду справи заявника, в якій однією зі сторін була ВРЮ, могли забезпечувати «незалежність та безсторонність», які вимагаються ст. 6 Конвенції [7].

Посилаючись на це рішення, а також на положення ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції», колегія суддів у справі № 800/644/16 вирішила звернутися до Національного агентства з питань запобігання корупції за роз'ясненням щодо наявності конфлікту інтересів у суддів колегії під час розгляду цієї адміністративної справи [8].

Разом із тим суд, отримавши від Агентства лист від 27.01.2017 про відмову в наданні роз'яснення (наявна інформація не дає змогу встановити наявність чи відсутність приватного інтересу в колегії суддів ВАСУ під час розгляду справи), вирішив взяти відвід (ухвала ВАСУ від 23.03.2017 у справі № 800/644/16).

Таке рішення обґрунтовано тим, що, згідно із Законом України «Про запобігання корупції», якщо особа не отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона діє відповідно до вимог, передбачених Законом. У зв'язку з цим у суддів колегії залишається ризик бути притягнутими до відповідальності, оскільки Закон забороняє вчиняти дії та приймати рішення в умовах реального конфлікту інтересів. Тому колегія суддів позбавлена гарантії того, що результати вирішення справи не вплинуть на формування суб'єктивного фактору під час визначення оцінки успішності проходження ними конкурсу.

Однак не всі судді були одностайні в такому рішення: в Окремій думці один із суддів висловив позицію, що висновок ВАСУ є помилковим і таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки предметом спору в цій справі є рішення ВККС, яким позивачу персонально відмовлено в допуску до участі в конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду [10].

В Окремій думці також зазначено, що ж до суддів колегії, які розглядають адміністративну справи й у яких можливий сумнів наявного реального конфлікту інтересів, то такі на день вирішення справи допущені ВККС до участі в конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду; процедура добору на посаду суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду врегульована законом, а відтак ВККС у такому випадку не може вплинути на результати проходження кандидатом у судді.

Подібна думка була висловлена іншою колегією ВАСУ (ухвала від 06.03.2017 у справі № 800/485/16), яка відмовила позивачу в задоволенні клопотання про відвід суду в аналогічній справи, зазначивши, що в цьому випадку не вбачається підстав для висновку щодо наявності конфлікту інтересів, а здійснення розгляду цієї справи суддями ВАСУ, які беруть участь у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, саме по собі не може свідчити про їхню упередженість і не може бути підставою для відводу [11].

Суд виходив із такого: як потенційний, так і реальний конфлікт інтересів існує за умови наявності в особи, яка виконує свої службові повноваження, приватного інтересу, що може вплинути або впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень. За змістом ст. 35 Закону України «Про запобігання корупції», правила врегулювання конфлікту інтересів у діяльності, зокрема, суддів визначаються законами, які регулюють статус відповідних осіб і засади організації відповідних органів. Контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності в тому числі суддів, прийняття рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності зазначених осіб (якщо такий конфлікт не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом) здійснюється Радою суддів України (ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Разом із тим зазначені закони регулюють відносини, що виникають у сфері запобігання корупції; повноваження ж адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ визначаються Кодексом адміністративного судочинства України, відповідно до ст. 18 якого саме ВАСУ як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВККС.

Отже, натепер існують дві протилежні позиції (ухвали) ВАСУ в аналогічних справах стосовно наявності конфлікту інтересів під час розгляду справи, де відповідачем виступає ВККС, а предметом спору є недопуск позивача до участі в конкурсі на суддю Верховного Суду України, в якому беруть участь судді, що розглядають цей спір. Це свідчить про те, що на практиці ідентифікувати наявність або відсутність реального конфлікту інтересів виявляється іноді непростим завданням, оскільки існує досить тонка межа між потенційним і реальним конфліктом інтересів, а поведінку (дії) службової особи в умовах існування конфлікту інтересів, поки в ній відсутні ознаки правопорушення, складно передбачити.

Однак у цій конкретній ситуації (щодо наявності конфлікту інтересів у колегії суддів ВАСУ) більш правильним видається висновок, зроблений в Ухвалі ВАСУ від 23.03.2017 у справі № 800/644/16 щодо задоволення заяви про відвід суддів. В обґрунтування такого твердження можна навести п. п. 2 і 4 ст. 27 Кодексу адміністративного судочинства України, в яких визначені такі підстави відводу (самовідводу): якщо суддя прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи; за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді [12]. Як убачалось із матеріалів справи, колегія суддів мала сумніви щодо наявності або відсутності конфлікту інтересів, а сумніви вже є підставою для відводу.

Отже, конфлікт інтересів має різні вияви та форми вираження, а також причини й наслідки. Найчастіше він виявляється під час розподілу посад, виділення земельних ділянок, надання преференції бізнесу і прийняття інших юридично значимих рішень. Це, у свою чергу, підриває довіру громади до влади, стає потенційним джерелом для корупцій- них дій [13]. При цьому корупція є крайнім і найбільш небезпечним наслідком виникнення конфлікту інтересів.

У більшості країн світу корупція належить до кримінальних злочинів. До найрезонансніших таких фактів можна зарахувати такі: у Канаді суд не тільки усуває з посади, а й накладає грошове стягнення (як приклад можна навести випадок припинення діяльності мера Торонто Р. Форта й накладення штрафу на суму 3 150 канадських доларів, якому у 2012 році інкримінували конфлікт інтересів, що переплітався з громадською діяльністю: будучи тренером футбольної команди, він як депутат міського зібрання протизаконно укладав угоди щодо фінансування цієї футбольної команди); у Німеччині було запідозрено в конфлікті інтересів Президента К. Вульфа, який полягав у тому, що йому було надано кредит за заниженою ставкою від банку, який належав його другові [14].

Отже, деякі приклади іноземного досвіду свідчать про те, що конфлікт інтересів призводить до покарання осіб, що обіймають посади в органах влади. Також позитивним є те, що в зарубіжних країнах високопосадовці дійсно сприймають такі діяння як порушення та, як правило, одразу подають у відставку.

Проте й в Україні є позитивні приклади, особливо після того як було створено Національне агентство з питань запобігання корупції, також активно в процеси боротьби з корупцією включилася громадськість. Серед виявлених порушень можна навести такий факт: на Вінниччині у 2016 році депутати обласної ради проголосували за присвоєння собі почесної відзнаки «За заслуги перед Вінниччиною», що передбачає отримання 5 тис грн. із бюджету та є прямим порушення анти- корупційного законодавства в частині запобігання конфлікту інтересів [15].

Різноманітність форм вираження конфлікту інтересів і причин його виникнення унеможливлює визначення в законодавстві всіх його ознак і виявів. У зв'язку з цим можна запропонувати в Методичних рекомендаціях з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів [4] розробити критерії оцінювання ризиків виникнення реального конфлікту інтересів, як, наприклад, це зроблено щодо оцінювання корупційних ризиків [16].

Висновки з проведеного дослідження

На підставі проведеного в статті дослідження можна зробити такі висновки:

1. Юридичними характеристиками конфлікту інтересів є такі: 1) може виникати як у діяльності посадових і службових осіб, які мають публічно-владні повноваження, так і в приватному секторі за наявності відповідних підстав та умов; 2) юридичне значення має розмежування потенційного й реального конфлікту інтересів: потенційний конфлікт інтересів виражається тільки в наявності приватного інтересу, який може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень; реальний конфлікт інтересів виникає тоді, коли приватний інтерес вступає в суперечність зі службовими повноваженнями, що може стати передумовою вчинення корупцій- них або інших службових правопорушень; 3) повністю усунути можливість виникнення конфлікту інтересів у службовій діяльності практично неможливо через специфіку повноважень, якими наділяються посадові та службові особи; 4) існування конфлікту інтересів ще не є правопорушенням, однак є підставою для вжиття заходів щодо його усунення або врегулювання; 5) юридичне значення виявлення конфлікту інтересів полягає в тому, що це є превентивним заходом щодо запобігання вчиненню корупційних або інших службових правопорушень.

2. Причиною виникнення конфлікту інтересів є наявність в особи публічно-владних повноважень або інших можливостей у певній сфері, що наділяє правом приймати юридично значущі рішення у своїх інтересах або інтересах інших осіб. Наслідки виникнення конфлікту інтересів залежать від поведінки особи: у разі правомірної поведінки можливі наслідки у формі відводу (самовідводу) або іншого тимчасового усунення від прийняття рішень, подання у відставку та інших способів урегулювання конфлікту інтересів; у протилежному випадку може мати місце вчинення корупційних або інших службових правопорушень.

3. З метою вирішення проблем, що виникають під час ідентифікації реального конфлікту інтересів як підстави для усунення службової особи від прийняття рішень, необхідно в Методичних рекомендаціях з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів визначити критерії оцінювання ризиків виникнення реального конфлікту інтересів.

Перспективою подальших наукових досліджень у цій сфері може стати визначення шляхів удосконалення механізму запобігання виникненню й урегулювання конфлікту інтересів у тому числі на основі вивчення зарубіжного досвіду.

Література