Спершу, звернемося до визначення волі особи, що охороняється кримінально-правовими засобами. В одному зі словників української мови її трактують як:

1) здатність людини свідомо керувати своїми діями заради досягнення мети; наполегливість у досягненні чогось;

2) бажання, наказ;

3) право розпоряджатися на свій розсуд; влада;

4) відсутність обмежень, привілля;

5) свобода, незалежність (прот. неволя, рабство) [10, с. 162].

Таке тлумачення цього поняття знайшло підтримку в спеціальній літературі [11, с. 22].

Деякі фахівці в галузі кримінального права (зокрема, В.В. Кузнєцов В.В. та А.В. Савченко) волю окреслюють як право людини ніким не бути примушеною робити те, що не передбачено законодавством, право бути незалежною при обранні своєї поведінки та здійснювати вільний розвиток власної особистості (за умови не порушення прав і свобод людей), а також гарантована можливість реалізації передбачених конституційних прав і свобод [12, c. 164].

Зазначимо, що вперше категорії честі та гідності особи розроблялися представниками стоїцизму (Сенека, Епіктет та Марк Аврелій), які обстоювали позицію про те, що честь та гідність є найвищими людськими цінностями, без яких життя не має сенсу; для них життя без честі та гідності було страшніше, ніж самогубство. Так, Епіктет говорив, що «не того шкода, що людина народилася або померла, що вона втратила свої гроші, оселю, саме це не належить людині. А те шкода, коли людина губить свою істинну власність - свою людську гідність» [13, с. 252].

Ґрунтовніше трактування цих категорій було здійснено в епоху Відродження в роботах Піко делла Мірандола, Лоренцо Валла, Еразма Роттердамського, Колюччо Саллютаті та інших. Колюччо Салютатті говорив про те, що деякі люди бажають отримати пошану, визнаватись такими, що мають честь, за всяку ціну. «Існують деякі люди, які бажають пошани більше ніж вони цього заслуговують. Таких ми називаємо честолюбними. Вони, як правило, вчиняють для досягнення почестей те, що скупі люди заради отримання грошей» [14, с. 162].

Досить багато уваги дослідженню категорій честі та гідності приділяв Артур Шопенгауер. На думку цього німецького філософа, людина стосовно інших може знаходитися у різних відносинах, чим і обумовлюється довіра, добра думка про неї інших людей; честь об'єктивно є думка інших про нашу гідність, а суб'єктивно наш страх перед цією думкою [15, с. 951]. Він підкреслював, що людина сама по собі може небагато. Тільки у суспільстві вона щось значить та може. Як тільки у людини починається розвиватись свідомість, тоді у неї виникає бажання бути гідним членом суспільства, тобто таким, що має свою честь. Такою людиною вона стає внаслідок того, що виконує та дає те, що від неї очікують. І людина починає розуміти те, що головним є не те, якою вона є на власну думку, як про неї думають інші. Думка інших про людину і висока цінність, такої думки для неї і складає почуття честі.

У подальшому у філософії та етиці, за висновками О.М. Храмцова, «йшов розвиток понять честі та гідності»; проте, це питання досі викликає певний інтерес, тому що ані філософи, ані юристи не дійшли до єдиної думки щодо того, що ж треба розуміти під честю та гідністю [16, с. 207], з чим украй складно не погодитися. Про невизначеність категорій честі та гідності вказується і в інших працях, приміром, у статті О. І. Анісімова [17, c. 55].

Вітчизняні мовознавці гідність розглядають у таких значеннях:

1) сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості;

2) усвідомлення людиною своєї значущості як джерела прав людини, своєї громадянської ваги [10, c. 192].

У науці не досягнуто єдності думок щодо співвідношення понять честі та гідності: одні вчені їх ототожнюють [18; 19; 20], тоді як інші - розмежовують [5; 21; 22; 23].

Прибічники першого підходу стверджують, що честю є гідність особи [18, с. 5-6]. У свою чергу, честь розглядають як моральну самооцінку людини та її оцінку іншими людьми, а гідність - як наявність моральних якостей, та самооцінка і оцінка суспільством. Так, В. І. Осадчий, вважаючи ці поняття ідентичними, радить уживати лише одне з цих понять [19, c. 126-129]. І. Р. Стремякова стверджує, що гідність виступає невід'ємною стороною честі як суспільного визнання, а усвідомлення індивідом своєї моральної цінності (усвідомлення власної гідності) є стороною особистої честі як самооцінки [20, c. 94-189].

Однак, переконливішою видається позиція опонентів, на чию думку, кожне з понять, попри їх тісний зв'язок, має самостійне значення. Приміром, О.А. Церковна визначила, що основним критерієм розмежування понять «честь» і «гідність» є спрямованість змісту цих цінностей, тобто в честі це диференціація людей у суспільстві в зв'язку з належністю до тієї чи іншої кокретної соціальної групи, а у гідності - цінність індивіда як представника людства незалежно від його заслуг та становища у суспільстві [24, с. 100].

Відповідно до абз. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 р. №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» гідністю є визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихологічної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка грунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло [25].

Представники юридичної науки по-різному окреслюють визначення поняття гідності. Так, В.Ф. Погорілко та В.Л. Федоренко окреслюють її як невід'ємне внутрішнє ставлення людини до себе як до унікальної цілісної особи [26, c. 126].

За визначенням Б.В. Здравомислова, гідністю є повага високих моральних якостей в самому собі [27, с. 74].

В.А. Бортник пояснює її як невід'ємну цінність самої людини з моменту її народження, усвідомлення своїх кращих якостей і свого суспільного і правового стану [28, с. 58]. І. І. Качала визначає гідність як усвідомлення людиною як носієм сукупності певних моральних, професійних світоглядних та інших якостей своєї суспільної цінності, що дає їй підстави для самоповаги [22, с. 250].

На думку О.С. Субботенка, гідністю є найвища соціальну цінність, невід'ємна складова духовних потреб людини, що полягає у власному оцінюванні особистих рис та якостей, що потребує визнання і поваги з боку інших осіб [5, с. 31].

Таким, що потребує з'ясування є питання про визначення поняття честі. Так, в одному зі словникових джерел її витлумачено як:

1) сукупність вищих моральних принципів, котрими людина керується в своєму особистому житті та громадській, професійній діяльності;

2) повага, пошана, визнання кого-небудь;

3) те, що дає право на шану, повагу, визнання [10, c. 957].

В одному з новітніх джерел поняття честі визначено як найвищу соціальну цінність, невід'ємну складову духовних потреб особи, що полягає в оцінюванні суспільством рис та якостей особи, що прагне підтримати своє позитивне реноме [5, c. 31].

Враховуючи викладене, можемо дійти висновку, що поняття честі та гідності є тісно пов'язаними, але кожне з них має власний зміст. Честю є сукупністю рис, які характеризують позитивні якості, якими керується особа в своїй поведінці. Гідністю є усвідомлення особою як носієм сукупності певних моральних, світоглядних, професійних та інших ознак своєї суспільної цінності, що створює в неї підстави для самоповаги.

КК України передбачає відповідальність за вчинення таких злочинів проти волі, честі та гідності особи:

1) незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146);

2) захоплення заручників (ст. 147);

3) підміна дитини (ст. 148);

4) торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149);

5) експлуатація дітей (ст. 150);

6) використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1);

7) незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151).

У межах цього розділу нашого дослідження лише зазначимо, що з об'єктивної сторони злочини проти волі, честі та гідності особи за загальним правилом можуть бути вчинені шляхом активної поведінки - дії. Для деяких із них обов'язковою ознакою вчинення злочину є спосіб (використання обману, шантажу чи уразливого стану потерпілої особи - ст. 149 КК України) або місце (психіатричний заклад - ст. 151 КК України).

Із суб'єктивної сторони зазначена група злочинів може бути вчинена лише з прямим умислом. Певні з них обов'язковою ознакою вчинення злочину передбачають мотив (корисливий або інший особистий мотив - ст. 148 КК України) чи мету (отримання прибутку - ст. 150 КК України).

За загальним правилом суб'єктом злочинів проти волі, честі та гідності особи є фізична особа, осудна, яка досягла 16-річного віку. За вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК України (захоплення заручників), відповідальність настає з 14 років. Деякі із групи злочинів, що розглядаються, можуть бути вчинені лише спеціальним суб'єктом (ст. ст. 150-1, 151 КК України).

У спеціальній літературі злочини проти волі, честі та гідності особи визначають як передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні умисні діяння, що посягають на особисту волю, честь та гідність особи [29, с. 78].

У науковій літературі не існує єдиної чіткої класифікації злочинів проти волі, честі та гідності особи, передбачених III розділом Особливої частини КК України. Так, О.В. Корнієнко, класифікуючи відповідні діяння, до злочинів проти волі відносить ті, які передбачені ст. ст. 147-149 та 151 КК України. Діяння, передбачене ст. 150 КК України, не обґрунтовуючи своєї позиції відносить до злочинів проти волі, честі та гідності особи [30, c. 51]. М. І. Хавронюк у підручнику з кримінального права не здійснює їх класифікації, а лише розглядає вказані злочини в межах параграфу «Окремі види злочинів проти волі, честі та гідності особи» [31, c. 80]. Ураховуючи специфіку безпосередніх об'єктів, у підручнику з кримінального права за редакцією В.В. Сташиса, В.Я. Тація виокремлено такі групи злочинів проти волі, честі та гідності особи: 1) незаконне позбавлення волі або викрадення людини, захоплення заручників, підміна дитини та незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. ст. 146-148, 151 КК України); 2) торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини, експлуатація дітей та використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. ст. 149, 150, 150-1 КК України) [29, с. 78]. Остання класифікація знайшла опонентів через відсутність у ній якогось чіткого критерію [32, c. 171].

У цьому ж аспекті деякі вчені скептично запитують, чи відповідає назва III розділу Особливої частини КК України його змісту? На їх думку, вона неповною мірою відповідає, оскільки честь та гідність особи не є безпосередніми об'єктами жодного із злочинів, передбачених цим розділом [33, c. 597].

На нашу думку, злочини проти волі, честі та гідності особи доцільно умовно поділити на такі групи:

1) злочини проти волі, честі та гідності повнолітньої особи;