Кримінально-правове закріплення помилки у обставині, що виключає злочинність діяння

Орловський Б.М., к.ю.н., доцент

кафедри адміністративного та господарського права

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Анотація

У статті проводиться дослідження раціональності кримінально-правового закріплення норм про помилку в обставині, що виключає злочинність діяння. Автором обґрунтовується доцільність визначення такої загальної помилки в діючому Кримінальному кодексі України та розробляється найбільш досконала модель її законодавчої конструкції.

Ключові слова: помилка у обставині, що виключає злочинність діяння, уявна оборона, уявна загроза, помилкове припущення, оточуюча обстановка.

В статье проводится исследование рациональности уголовно-правового закрепления норм об ошибке в обстоятельстве, исключающем преступность деяния. Автором обосновывается целесообразность определения такой общей ошибки в действующем Уголовном кодексе Украины и разрабатывается наиболее совершенная модель ее законодательной конструкции.

Ключевые слова: ошибка в обстоятельстве, исключающем преступность деяния, мнимая оборона, мнимая угроза, ошибочное предположение, окружающая обстановка.

помилка злочинність діяння кримінальний

Orlovskiy B.M. THE CRIMINAL-LEGAL FIXING OF THE ERROR IN THE CIRCUMSTANCES, WHICH PRECLUDING CRIMINALITY OF ACT

The article investigates the rationality of the criminal-legal fixing of the error in the circumstances, which precluding criminality of act. The author justifies the expediency of determining such a common error in the current Criminal Code of Ukraine and develops the most perfect model of its legislative design.

Key words: error in the circumstances, which precluding criminality of the act, imaginary defense, imaginary threat, erroneous assumption, surrounding situation.

Постановка проблеми

Юридична та фактична помилка, що існують в теорії кримінально-правової науки, не знайшли свого законодавчого закріплення в діючому Кримінальному кодексі (далі - КК) України. В той же час у зарубіжному кримінальному законодавстві вони є розповсюдженими правовими категоріями і мають досить широке законодавче тлумачення, виступаючи обставинами, що у загальному контексті виключають чи звільняють від кримінальної відповідальності або, за певних обставин, суттєво пом'якшують її. На рівні обставин, що виключають злочинність діяння у розділі VIII КК України такі помилки визначені лише в межах уявної оборони, яка має обмежену сферу застосування щодо захисту від уявного суспільно небезпечного посягання. Тому дослідження раціональності їх більш широкого (узагальненого) визначення та нормативного закріплення у діючій системі обставин, які виключають злочинність діяння є важливим та актуальним питанням для української кримінально-правової науки.

Актуальність розглядуваної теми обумовлена також відсутністю належно проведеного порівняльно-правового аналізу норм про помилку в кримінальному законодавстві зарубіжних країн й відсутністю досліджень щодо можливості кримінально-правового закріплення норм про помилку у системі обставин, що виключають злочинність діяння за діючим КК України.

Стан дослідження

В українській та вітчизняній кримінально-правовій науці у системі обставин, що виключають злочинність діяння, досліджувалися лише норми проуявну оборону, щодо правової природи якої ведуться значні дискусії. Першочергово одні вчені (М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, П.Л. Фріс) [1, с. 201; 2, с. 255] визначали уявну оборона як помилку при необхідній обороні, що проявляється у помилці суб'єкта відносно наявності правової чи фактичної підстави для нанесення шкоди особі, що посягає. Інші ж вчені (П.С. Матишевський, Н.Н. Паше- Озерський, В.І. Ткаченко, Т.Г. Шавгулідзе) [3, с. 36; 4, с. 44] характеризували її як самостійну обставину, що виключає злочинність діяння, яка існує поряд із необхідною обороною. В той же час дослідження раціональності та можливості закріплення більш загальної помилки у будь-якій обставині, що виключає злочинність діяння в науці кримінального права України допоки належним чином не здійснювалися.

Метою та задачами статті є: дослідження раціональності та можливості кримінально-правового закріплення норм про помилку у будь-якій обставині, що виключає злочинність діяння з врахуванням існуючого зарубіжного досвіду у цьому питанні; формулювання законодавчої конструкції такої помилки у обставині, що виключає злочинність діяння в діючому КК України.

Виклад основного матеріалу

Проводячи у попередніх дослідженнях порівняльно-правовий аналіз норм про помилку у кримінальному законодавстві зарубіжних країн автором встановлено, що в абсолютній більшості представників континентальної правової системи (Федеративної Республіки Німеччина, Королівства Іспанії, Швейцарської Конфедерації, Французької Республіки), існують кримінально-правові норми або положення про фактичну та юридичну помилки, яка у загальному контексті виключає чи звільняє від кримінальної відповідальності, або, за певних обставин, суттєво пом'якшує її.

Якщо розглянути географію континентальної правової системи, а точніше групи країн, які до неї входять (романські, германські, скандинавські, східноєвропейські), то можна помітити, що помилка як обставина, що виключає злочинність діяння, у континентальній Європі не отримала розвитку саме в кримінальних кодексах країн східноєвропейської правової групи, до якої відноситься і Україна. Так, у Кримінально кодексі Російської Федерації (далі - КК) відсутні будь-які посилання на юридичну або фактичну помилку. КК України містить лише посилання на помилку при одній обставині, що виключає злочинність діяння - необхідній обороні, яка характеризується в статті 37 «Уявна оборона». В той же час у КК Республіки Білорусь існує більш розширена статті 37 «Помилка в наявності обставин, які виключають злочинність діяння», яка характеризує можливість існування помилки при будь-якій обставині, що виключає злочинність діяння. Тобто КК Республіки Білорусь, на відміну від КК України та КК РФ, серед представників східноєвропейської правової групи, найбільш повно характеризує можливість існування помилки у діях особи, які оцінюються з кримінально-правової точки зору. Відповідно, у кримінальному законодавстві деяких континентальних країн існують лише норми про помилку у обставині, що виключає злочинність діяння або ж такі норми виділяються окремо серед інших кримінально-правових норм про юридичну чи фактичну помилку (стаття 37 КК Республіки Білорусь, стаття 59 КК Італійської Республіки, стаття 29 КК Республіки Польща) [5, с. 62].

Виникнення уявної оборони як обставини, що виключає злочинність діяння, та її прив'язка до необхідної оборони історично склалися в Україні за рахунок відповідних узагальнень судової практики Пленуму Верховного Суду СРСР. Однак, в період свого історичного розвитку, при входженні України до складу Російської імперії за стаття 99 Уложення про покарання кримінальні та виправні 1842 року та стаття 105 Уложен- ня про покарання кримінальні та виправні 1845 року, вона спочатку характеризувалася як «випадкова помилка або обман» через «невідання (незнання) тих обставин, від яких саме діяння перетворилось в протизаконне» [6, с. 541; 7, с. 34]. Така випадкова помилка або обман виключали вину особи. На кінцевому етапі історичного розвитку Російської імперії в Кримінальному Уложення 1903 року відбулася зміна законодавчої характеристики «випадкової помилки або обману» на «невідання обставини, якою обумовлюється злочинність діяння або яка посилює відповідальність», що також виключало ставлення особі діяння у вину [8, с. 81].

Але після розпаду Російської імперії і утворення СРСР норми про помилку (невідання) у обставині, що виключає злочинність діяння перестали існувати і в Основаних кримінального законодавства СРСР 1919, 1924, 1958 рр. та редакціях Кримінальних кодексів УРСР 1922, 1927, 1960 рр. не закріплювалися, а замість них на рівні узагальнень судової практики (Постанов Пленуму Верховного Суду СРСР від 23.10.1956 р., від 04.12.1969 р., від 16.08.1984 р.) визначилося таке поняття як «мнима оборона» [9], що перейшло до кримінального законодавства України на рівні Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 28.06.1991 р. «Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань» та пройшло імплементацію до статті 37 «Уявна оборона» КК України. Відповідно на теперішній час в українському кримінальному законодавстві визначилася лише помилка при одній обставині, що виключає злочинність діяння - необхідній обороні, пов'язана із захистом від уявного суспільно небезпечного посягання, якого насправді не існує.

В той же час потрібно зазначити, що на практиці стан уявної загрози може виникати у особи не лише при захисті від суспільно небезпечного посягання (необхідній обороні), а й при вчиненні інших правомірних суспільно корисних (соціально допустимих) вчинків, що виключають злочинність діяння, зокрема:

1) при крайній необхідності - вимушеному заподіянні шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб. При даній обставині, що виключає злочинність діяння, особа може помилятися щодо існування небезпеки, якої насправді не було, або щодо її характеру, який насправді був незначним. Наприклад: водій маршрутного мікроавтобусу із пасажирами, рухаючись вночі по дорозі, побачив, що несподівано йому на зустрічну смугу із-за повороту виїхав якийсь засіб, який засліпив його ліхтарями. За розташуванням ліхтарів та силою їх освітлення він вирішив, що це була фура (високогабаритний вантажний автомобіль). З метою уникнути своєї загибелі та загибелі пасажирів він різко звернув на узбіччя, заїхав у кювет, в результаті чого декілька пасажирів отримали тяжкі тілесні ушкодження. Після аварії виявилося, що вказаним засобом була звичайна тачка із конем, на яку візник встановив два сильногабаритних ліхтарі, які справді нагадували освітлення фури. Пересуваючись по ґрунтовій дорозі між дерев, кінь різко звернув на основну асфальтову дорогу, але при умілому керуванні візник зміг би розминутися із маршрутним мікроавтобусом, якщо б водій мікроавтобусу продовжував їхати вперед. Отже, в результаті такого випадку, у водія маршрутного мікроавтобусу виникло помилкове уявлення про небезпеку (їдучу назустріч фуру) та її значний характер, якого насправді не було.

Можна навести й інший варіант помилки у небезпеці на прикладі діяльності двох робочих, один з яких здійснював фарбування даху шестиметрового у висоту приватного будинку із власним подвір'ям, стоячи на спеціально змайстрованій будівельній конструкції (драбині), а інший в цей час подавав йому фарбу із землі. В процесі роботи перший робочий, що стояв на драбині, по необережності зачепився за провід, по якому проходить електричний струм. Другий робочий, що стояв внизу на землі, рятуючи товариша, вибив з під-його ніг драбину, щоб той впав на землю з проводів. В результаті падіння перший робочий, що був на даху, отримав тілесні ушкодження. Однак потім виявилось, що власник будинку, в якому робочі проводили ремонт, завчасно вимкнув у себе в подвір'ї електрику для уникнення непередбачуваних випадків, не попередивши про це робочих. Отже, в результаті такого випадку, у другого робочого, що знаходився на землі виникло помилкове уявлення про небезпеку (провід під електричним струмом) та її значний характер, якого насправді не було;