1.  Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з яко­го відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
2.  Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.
3.  Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого само­врядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи ад­міністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціаль­ним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
4.  Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирі­шувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учас­ником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

(Стаття 18 у редакції Закону України № 3207-УІ від 7 квітня 2011 р.)

1.  Із самого визначення суб’єкта в ч. 1 ст. 18 КК (вказівки на осудність та вік осо­би) випливає, що суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок закріплений, зокрема, у статтях 6, 7, 8 КК, які передбачають, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці, особи без грома­дянства. Тому не можуть бути визнані суб’єктами злочинів юридичні особи (підпри­ємства, установи, громадські організації та ін.). Якщо, наприклад, на якому-небудь підприємстві внаслідок порушення певних вимог законодавства про охорону праці заподіяна шкода здоров’ю потерпілого або спричинена загибель людей чи інші тяжкі наслідки, то кримінальну відповідальність несе не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи або громадянин - суб’єкт підприємницької діяльності (див. коментар до ст. 271 КК).
2.  Зміст ознак «осудність» та «вік» суб’єкта буде розкритий у коментарях до статей 19, 20 та 22 КК.
3.  Поряд із поняттям загального суб’єкта КК передбачає поняття спеціального суб’єкта. У частині 2 ст. 18 КК визначено, що спеціальним суб’єктом злочину є фі­зична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відпо­відальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа. Отже, спеціальний суб’єкт - це особа, яка, крім обов’язкових загальних ознак (фізична осудна особа, що досягла певного віку), має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в стат­ті Особливої частини КК для суб’єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціаль­ного суб’єкта доповнюють загальне поняття суб’єкта злочину, виступаючи як додат­кові. Ці спеціальні ознаки можуть стосуватися, наприклад, службового становища, фаху (лікар), характеру певної діяльності (підприємець), родинних стосунків (мати новонародженої дитини) тощо.
4.  У більшості випадків ознаки спеціального суб’єкта прямо зазначені в законі. Так, у ст. 375 КК прямо встановлено, що спеціальним суб’єктом цього злочину є суд­дя, який постановив завідомо неправосудний вирок, рішення, ухвалу або постанову.

В інших же випадках хоча в самому законі прямо і не названо спеціального суб’єкта, але сам злочин вимагає його наявність. Так, у ст. 371 КК прямо не зазна­чається, хто може бути суб’єктом завідомо незаконного затримання, приводу, арешту або тримання під вартою. Однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені тільки працівниками правоохоронних органів, що наділені правом застосовувати затриман­ня, привід, арешт або тримання під вартою.

1.  Аналізуючи поняття спеціального суб’єкта, слід ураховувати, що в ч. 2 ст. 18 КК наводиться лише загальне поняття спеціального суб’єкта злочину, тоді як у нормах Особливої частини КК з урахуванням специфіки об’єкта та об’єктивної сторони пев­них складів злочинів поняття спеціального суб’єкта знаходить свою подальшу кон­кретизацію.

Найчастіше ознаки спеціального суб’єкта законодавець вказує при описуванні основ­ного складу злочину. Так, у ч. 1 ст. 114 КК передбачено, що суб’єктом шпигунства може бути тільки іноземець чи особа без громадянства, а в ст. 117 КК прямо вказується, що відповідальність за дітовбивство несе тільки матір новонародженої дитини.

Проте нерідкісними є випадки, коли ознаки спеціального суб’єкта використовують­ся законодавцем і при визначенні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів
 

 
злочинів. Так, у ч. 2 ст. 387 КК як кваліфікуючу ознаку розголошення даних оперативно- розшукової діяльності, досудового розслідування передбачено вчинення цього злочину суддею, прокурором, слідчим, працівником оперативно-розшукового органу.

Таким чином, ознаки спеціального суб’єкта певною мірою є обмежувальними, оскільки вони визначають, що той чи інший злочин може вчинити не будь-яка, а тіль­ки та особа, яка має такі ознаки. Тому інші особи, що не мають цих ознак, не можуть нести відповідальність за конкретним кримінальним законом, в якому передбачений спеціальний суб’єкт. Так, якщо в дітовбивстві разом із матір’ю новонародженої дити­ни брали участь й інші особи, вони несуть відповідальність не за ст. 117 КК, а за ст. 115 КК (за просте чи навіть кваліфіковане вбивство).

1. Сьомого квітня 2011 р. Законом України «Про внесення змін до деяких законо­давчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» ст. 18 КК було доповнено частинами 3 та 4, в яких наводиться поняття службової особи як спеціального суб’єкта цілого ряду злочинів.

У частинах 3 та 4 ст. 18 КК дається загальне визначення такого спеціального суб’єкта злочину, як службова особа. Виходячи із змісту розд. XVII Особливої части­ни КК, можна зробити висновок про наявність двох видів службових осіб як спеці­альних суб’єктів злочину: а) службова особа юридичної особи публічного права;

б)   службова особа юридичної особи приватного права (про зміст цих понять і його значення для кваліфікації злочинів, вчинених службовими особами, докладно див. ко­ментар до ст. 364 КК).