1.  Обставина, передбачена в п. 8 ч. 1 ст. 67 КК, ураховується судом як така, що обтяжує покарання, за умови, якщо потерпілий від злочину перебував у матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного (про зміст цих понять див. коментар до ст. 66КК). Визнання цієї обставини такою, що обтяжує покарання, обумовлене тим, що, з одного боку, винний використовує залежне від нього становище потерпілого для вчинення щодо нього злочину, а з іншого - потерпілий через таку залежність від вин­ного або повністю позбавлений, або істотно обмежений у можливості уникнути по­сягання чи чинити йому ефективний опір.
2.  Вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством (п. 9 ч. 1 ст. 67 КК) припускає три можли­ві ситуації: а) перша з них є так званим посереднім виконанням злочину (див. коментар до ч. 2 ст. 27 КК), за наявності якого суд не тільки визнає винного виконавцем зло­чину (ч. 2 ст. 27 КК), а й враховує факт використання зазначених осіб для вчинення злочину як обставину, що обтяжує покарання (п. 9 ч. 1 ст. 67 КК); б) друга ситуація полягає в тому, що винний використовує для вчинення злочину осіб, які хоч і страж­дають на психічні захворювання, проте не визнані неосудними (див. коментар до статей 19 та 20 КК) і тому винний визнається співучасником (організатором, під­бурювачем, пособником чи співвиконавцем) вчиненого цими особами злочину, а їх використання враховується як обставина, що обтяжує покарання; в) третя ситуація пов’ язана з тим, що вчинення злочину з використанням малолітнього може містити одночасно й ознаки втягнення його у злочинну діяльність, тому дії винного підлягають самостійній кваліфікації за відповідною статтею Особливої частини КК (див. коментар до статей 300-304 КК).
3.  Особлива жорстокість вчиненого злочину (п. 10 ч. 1 ст. 67 КК) належить до так званих оціночних понять (ознак), наявність якої судова практика пов’ язує, насамперед, з використанням певного способу вчинення злочину, коли винний усвідомлює, що за­подіює потерпілому особливі фізичні чи моральні страждання шляхом завдання великої кількості тілесних ушкоджень, знущань, катувань, мордувань, мучень з використанням, зокрема, вогню, електроструму, кислоти, лугу, болісно діючої отрути, тривалого по­збавлення їжі, води, тепла тощо. Проте про особливу жорстокість злочину може свід­чити не тільки спосіб його вчинення, а й інші обставини справи, зокрема, прагнення винного заподіяти особливі моральні страждання, причому не тільки самому потерпі­лому, а й близьким йому особам, наприклад, при зґвалтуванні малолітньої на очах батьків (ВВСУ. - 2003. - № 1. - С. 38). Особлива жорстокість завжди свідчить про умисний характер вчиненого і визнається обставиною, що обтяжує покарання, лише за умови, якщо не є ознакою конкретного, наприклад, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, складу злочину (див. п. 19 коментаря до ст. 67КК, а також коментар до ст. 115 КК).
4.  Вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій (п. 11 ч. 1 ст. 67 КК) містить три обставини, коли винний свідомо (умисно) використовує для вчинення злочину особливу (надзвичайну) обста­новку, що склалася в країні або окремих її регіонах: а) воєнний стан; б) надзвичайний стан; в) інші надзвичайні події (ВВРУ. - 2000. - № 23. - Ст. 176; № 28. - Ст. 224). Під іншими надзвичайними закон розуміє події, що мають, як правило, менш масштаб­ний і глобальний характер, ніж воєнний чи надзвичайний стан (наприклад, пожежа в окремому багатоквартирному будинку, велика аварія чи страйк на підприємстві тощо). При вирішенні питання про віднесення цієї обставини до такої, що обтяжує покарання, слід ураховувати приписи ч. 4 ст. 67 КК (див. п. 19 коментаря до ст. 67 КК).
5.  Вчинення злочину загальнонебезпечним способом (п. 12 ч. 1 ст. 67 КК) визна­ється обставиною, що обтяжує покарання, виходячи з того, що такий спосіб вчинення злочину створює реальну небезпеку (загрозу) заподіяння шкоди (чи фактично її запо­діює) не тільки безпосередньо обраному винним об’єкту посягання, а й іншим право­охоронюваним інтересам. Закон визнає обтяжливою обставиною сам спосіб вчинення злочину, тому фактичне (реальне) заподіяння шкоди іншим (крім об’єкта посягання) соціальним цінностям хоча й може мати місце, проте для визнання цієї обставини такою, що обтяжує покарання, не є обов’язковим.
6.  Вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп ’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів (п. 13

ч.  1 ст. 67 КК) припускає, що під час вчинення злочину винний перебував у певному фізіологічному стані, який був викликаний дією на його організм засобів (речовин), зазначених у п. 13 ч. 1 ст. 67 КК, що певною мірою й обумовило (спровокувало) вчи­нення ним злочину (про поняття алкогольного сп ’яніння, вживання наркотичних або інших одурманюючих засобів див. коментар до статей 21, 307, 310, 314, 322 КК). Оцінка обставини, передбаченої п. 13 ч. 1 ст. 67 КК, як такої, що обтяжує покарання, можлива лише за умови, якщо вживання зазначених засобів: а) призвело до особливого фізіологічного, а не патологічного стану організму винного, бо інакше особа може бути визнана неосудною (див. коментар до ст. 19 КК); б) було добровільним, бо насильниць­ке введення в організм особи таких засобів (речовин) або доведення її до стану одурма- нення шляхом обману не може визнаватися обставиною, що обтяжує покарання. Більше того, за умов, зазначених у законі, насильницьке введення до організму особи різного роду одурманюючих засобів, що призвело до вчинення цією особою злочину, має роз­глядатися за правилами статей 39 і 40 КК (див. коментар до цих статей).

1.  Якщо за справою встановлено одну або кілька обставин, передбачених у пп. 1-13

ч.  1 ст. 67 КК, суд, мотивуючи своє рішення у вироку, має право: 1) призначити осно­вне чи додаткове покарання ближче до максимуму санкції або в максимальних її меж­ах; 2) обрати більш суворий вид основного покарання з тих кількох, які передбачені в альтернативній санкції; 3) призначити відразу декілька додаткових покарань, перед­бачених у санкції; 4) приєднати до основного покарання на підставі норм Загальної частини КК (статті 54 і 55 КК) таке додаткове чи декілька їх видів, які в санкції не передбачені; 5) відмовитися від застосовування ст. 69 КК; 6) відмовити у звільненні від кримінальної відповідальності чи від покарання.

1.  Відповідно до ч. 2 ст. 67 КК суду надається право (залежно від характеру вчи­неного злочину і з обов’язковим мотивуванням цього рішення у вироку) не визнати будь-яку із зазначених у пп. 1, 3-5, 8, 11 та 13 ч. 1 ст. 67 КК обставин такою, що об­тяжує покарання. Інакше кажучи, приймаючи таке рішення, суд повинен довести у вироку, що обставина, хоча і зазначена у відповідному пункті ч. 1 ст. 67 КК як така, що обтяжує покарання, але він не визнає її такою, бо вона не обумовлювала вчинення злочину, не спровокувала його скоєння чи не сприяла цьому.
2.  Із приписів ч. 2 ст. 67 КК випливає, що передбачені в ч. 1 ст. 67 КК обставини закон поділяє на дві групи: а) до першої належать ті з них, які за будь-яких умов суд зобов ’язаний врахувати як такі, що обтяжують покарання (пп. 2, 6, 7, 9, 10 та 12);

б)  другу групу становлять обставини, які оцінюються як такі, що обтяжують покаран­ня, за розсудом суду, який має право визнати чи не визнати їх такими, що обтяжують покарання. При цьому підставою для такого рішення суду є наявність чи, навпаки, відсутність зв ’язку відповідної обставини з характером вчиненого злочину (п. 6. ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Інакше кажучи, приймаючи таке рішення, суд пови­нен довести у вироку, що обставина, хоча і зазначена у відповідному пункті ч. 1 ст. 67 КК як така, що обтяжує покарання, але він не визнає її такою, бо вона не пов’язана із вчиненим злочином, не обумовлювала його вчинення, не спровокувала його чи не сприяла цьому. Так, навряд чи можна визнати обтяжливою таку, наприклад, обстави­ну, як одержання службовою особою у стані сп’яніння заздалегідь обумовленого ха­бара, тоді як вчинення злочину з особливою жорстокістю в усіх випадках свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпеки діяння і особи винного.

Не визнаючи ту чи іншу обставину такою, що обтяжує покарання, суд має вмоти­вувати це рішення у вироку і послатися на ч. 2 ст. 67 КК. При цьому невизнання її такою, що обтяжує покарання, не означає, що ця обставина автоматично «переходить» у розряд таких, що пом’якшують покарання. Закон надає суду право визнати її лише такою, яка не може бути покладена в основу посилення покарання.