Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання

  1.  Відповідно до ч. 3 ст. 67 КК наведений у ч. 1 ст. 67 КК перелік обставин, які обтяжують покарання, є вичерпним. Тому суд не має права враховувати при призна­ченні покарання обставини, які не передбачені в цьому законодавчому переліку як такі, що обтяжують покарання, і не може посилатися на них у вироку при мотивуван­ні обраної міри покарання (ПС (2001-2005). - С. 80-81; РВСУ. - 2005. - Вип. 1 (10). - С. 96-97; ПС (2009-2011). - С. 144-145).
  2.  Згідно із ч. 4 ст. 67 КК, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання (пп. 1-13 ч. 1 ст. 67 КК), передбачена і в статті Особливої частини КК як ознака зло­чину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз урахувати її при призна­ченні покарання як таку, що його обтяжує (ПС (2001-2005). - С. 91-92; ВВСУ. - 2005. - № 9. - С. 15). Інакше кажучи, закон забороняє суду враховувати такі обставини двічі - і при кваліфікації злочину, і при призначенні покарання (ВВСУ. - 2007. - № 10. - С. 20-21; КС. - 2007. - Вип. 3 (5). - С. 37-38; ПС (2008-2011). - С. 117-118), бо це призвело б до порушення принципу неприпустимості подвійної відповідальності за одне й те ж саме (ч. 3 ст. 2 КК). Так, наприклад, за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК не може бути врахована як обставина, що обтяжує покарання, вчинення вбивства з особливою жор­стокістю, а за ч. 2 ст. 194 КК - знищення майна загальнонебезпечним способом, бо саме ці ознаки і визначають кваліфікацію наведених злочинів за відповідними стат­тями (частинами й пунктами статей) Особливої частини КК. З урахуванням цих об­ставин сконструйовані і санкції за ці злочини у статтях 115 і 194 КК. Проте деякі обтяжливі обставини (наприклад, повторність, тяжкі наслідки) мають оціночний ха­рактер, а їх зміст визначається за допомогою відповідних кількісних показників - чис­ло вчинених злочинів, обсяг (розмір або сума) спричиненої шкоди. У кожному кон­кретному випадку параметри (виміри) цих показників можуть бути різними, що, безумовно, впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину та небезпечність особи винного. Наприклад, як у п. 1 ч. 1 ст. 67, так і в ч. 2 ст. 185 КК фігурує така ознака, як повторність вчинення злочину. Проте крадіжка буде повторною тоді, коли вона вчи­нена і вдруге, і вдесяте. Очевидно, що за інших рівних умов суспільна небезпечність особи винного в останньому випадку набагато вища, що і має бути враховано судом при призначенні покарання. Але в таких випадках має місце не подвійне врахування однієї і тієї ж обставини, а врахування судом конкретного ступеня виразу, прояву тієї чи іншої обставини.
  3. Суд ухвалює вирок лише на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, підтвер­джених доказами, дослідженими під час судового розгляду (ч. 3 ст. 370 КПК). Отже і будь-яка з обставин, що пом’якшує чи обтяжує покарання, може бути покладена в основу вироку і врахована при призначенні покарання лише за умови, якщо вона була предметом розгляду й доведення в судовому засіданні. При цьому кожна така обставина не може розглядатися лише сама по собі, ізольовано одна від іншої, бо за­кон орієнтує суд на врахування всіх обставин у їх сукупності, що і є підставою об­рання судом певного виду і конкретної міри покарання. Саме за такого їх урахування одні з цих обставин підкріплюють чи нейтралізують інші, а інші - виступають як більш чи менш вагомі, що і дозволяє суду забезпечити максимальну індивідуалізацію покарання.