У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спе­ціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

1. Ефективність звільнення від відбування покарання з випробуванням забезпечує не тільки належним чином організований контроль за поведінкою засуджених, а й застосування до них додаткових покарань. Відповідно до ст. 77 КК суд у разі звіль­нення від відбування покарання з випробуванням може призначити підсудному одне чи кілька додаткових покарань у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні по­сади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Призначення додаткового покарання повинне бути судом мотивоване. Отже, при застосуванні цього виду звільнення від відбування покарання закон виключає можливість призначення лише одного додатко­вого покарання - конфіскації майна (ПС (2008-2011). - С. 166-168, 186-187). Але тут потрібно уточнити. Відомо, що будь-яке додаткове покарання, у тому числі й конфіс­кацію майна, суд, керуючись положеннями ст. 52 і ст. 65, завжди призначає додатково до основної міри покарання, а не до інших заходів кримінально-правового реагуван­ня. Тому у випадку призначення судом конфіскації майна звільнення такого засудже­ного від відбування основного покарання з випробуванням неможливе.
2.  Аналіз статей 75, 77 і п. 1 ст. 89 КК дає можливість зробити однозначний ви­сновок про те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням стосується тільки призначеної судом основної міри покарання. Призначені судом додаткові по­карання підлягають реальному і самостійному виконанню, про що суд повинен зазна­чити у резолютивній частині вироку (абз. 5 п. 9 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).

Звільнення від відбування призначених згідно зі ст. 77 КК додаткових покарань можливе лише відповідно до закону про амністію.

1.  Слід мати на увазі, що призначення додаткових покарань згідно зі ст. 77 не звіль­няє суд від необхідності керуватися положеннями відповідних статей Загальної частини КК, що регулюють порядок, межі й особливості призначення додаткових покарань.

Так, призначаючи штраф як додаткове покарання, суд зобов’язаний урахувати по­ложення частин 2 і 3 ст. 53 КК про те, що його призначення можливе лише тоді, коли воно передбачено в санкції відповідної статті КК, а його розмір повинен визначатися залежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину і з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до п’ятдесяти тисяч н. м. д. г. відповідно до п. 5 під- розд. 1 розд. ХХ ПдК та з урахуванням розміру, зазначеного у відповідній санкції статті Особливої частини КК.

При призначенні додаткового покарання у виді позбавлення права займати пев­ні посади або займатися певною діяльністю суду необхідно враховувати положення ст. 55 КК, яка передбачає можливість призначення цього додаткового покарання в межах від одного до трьох років і навіть у випадку, коли воно не передбачене в санкції відпо­відної статті Особливої частини КК. При цьому строк додаткового покарання у разі застосування ст. 77 КК обчислюється з моменту набрання вироком законної сили.

Призначення додаткового покарання у виді позбавлення військового, спеціально­го звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу зобов’язує суд приймати рішення, виходячи з положення ст. 54 КК про можливість його застосування лише до осіб, що вчинили тяжкий чи особливо тяжкий злочин (частини 4 і 5 ст. 12 КК).