Агропромисловий комплекс покликаний забезпечувати суспільство продовольством і сировиною для промислового виробництва, охоплює виробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) і перероблення. З урахуванням виняткової значущості цієї сфери для народного господарства її віднесено до пріоритетних[102].

Агропромисловий комплекс (сільське господарство, харчова і переробна промисловість) забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує 17 % валового внутрішнього продукту та близько 60 % фонду споживання населення. Крім того, аграрний сектор є одним з основних бюджетоутворювальних секторів національної економіки, частка якого у зведеному бюджеті України за останні роки становить 8-9 %, а також посідає друге місце серед секторів економіки у товарній структурі експорту.

Значення агропромислового комплексу в процесі розвитку економіки України важко переоцінити. Він сприяє розвитку інших галузей, які поставляють засоби виробництва та споживають продукцію сільського господарства як сировину, а також надають транспортні, торговельні та інші послуги.

Особлива роль агропромислового комплексу в соціально-економічному житті країни зумовлюється унікальним поєднанням сприятливих природно-кліматичних умов та геостратегічним положенням, спроможністю України посісти вагоме місце на міжнародному продовольчому ринку.

Сільськогосподарська діяльність провадиться майже на всій території країни. У сільській місцевості проживає третина загальної кількості населення. У галузі зайнято 4 млн осіб із числа сільського населення.

Пріоритетність соціального розвитку агропромислового комплексу держава забезпечує проведенням різних організаційно-економічних і правових заходів. На це спрямовано Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 р., затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р.1 Реалізація завдань цієї програми передбачає: створення організаційно-правових та соціально-економічних умов для комплексного розвитку сільських територій; підвищення рівня ефективної зайнятості, посилення мотивації сільського населення до розвитку підприємництва у сільській місцевості; підтримку конкурентоспроможності аграрного сектору в умовах інтеграції України у світовий економічний простір; подолання стихійності та тінізації аграрного ринку; створення екологічно безпечних умов для життєдіяльності населення, збереження довкілля та раціонального використання природних ресурсів, особливо земель сільськогосподарського призначення; вдосконалення та реформування системи управління в аграрному секторі.

Реалізувати зазначені завдання неможливо без удосконалення та реформування системи управління в аграрному секторі. Необхідне реформування планується виконати в три етапи, які доповнюють один одного і базуються на єдиній концептуально-методологічній основі: перший - вдосконалення методів управління; другий - підготовка до реформування; третій - проведення адміністративно-управлінської реформи.

Вдосконалення методів управління включає аналітичне обстеження системи управління в аграрному секторі, унормування структурних і функціональних показників організації чинної системи управління: центр - регіон - район; запровадження методів управління, які сприяють підвищенню конкурентоспроможності аграрного сектору в умовах вступу до СОТ, удосконалення контрольно-інспекційної діяльності, а також структури і визначення функцій Міністерства аграрної політики України (Мінагрополітики) тощо.

Підготовка до реформування передбачала реалізацію до кінця 2008 р. проекту "Розробка моделі та інструментів проведення адміністративно-управлінської реформи в аграрному секторі" як окремої бюджетної програми.

Проведення адміністративно-управлінської реформи передбачає: формування функцій з державного і недержавного управління за визначеною моделлю управління аграрним сектором і стратегічним планом його розвитку; налагодження конструктивної співпраці Мін- агрополітики, інших органів влади у сфері агропромислового виробництва з громадськими професійними і міжпрофесійними організаціями з питань формування аграрної політики і запровадження відповідальності за її ефективне проведення; вдосконалення структури органів управління, що здійснюють державне регулювання аграрного сектору, в частині розвитку сільських територій[103].

Сучасну політику у сфері агропромислового комплексу формують такі органи.

Верховна Рада України визначає державну політику у сфері агропромислового комплексу, встановлює правові основи його функціонування, затверджує національні та інші програми економічного, науково- технічного, соціального і культурного розвитку села, визначає обсяги бюджетного фінансування, напрямки інвестиційної політики.

Кабінет Міністрів України визначає потреби держави в сільськогосподарській продукції і сировині, забезпечує захист та підтримку національного виробника сільськогосподарської продукції, забезпечує проведення державної аграрної політики, продовольчу безпеку держави та ін. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції визначає статус центральних і місцевих органів державного управління агропромисловим комплексом. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р. затверджено Положення про Міністерство аграрної політики України[104], постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. - Типове положення про Головне управління агропромислового розвитку обласної, управління агропромислового розвитку Севастопольської міської, районної державних адміністрацій[105].

Органи АРК здійснюють правове регулювання відносин у сфері сільського господарства, затверджують і реалізують програми з питань соціально-економічного і культурного розвитку агропромислового комплексу та села АРК.
 

 
Відповідні функції у сфері управління агропромисловим комплексом виконують на підвідомчій їм території обласні, районні місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування. Так, органи місцевого самоврядування вирішують питання передання земельних ділянок у власність; надання їх у користування, у тому числі на умовах оренди; погоджують будівництво житлових, виробничих, культурно- побутових та інших будинків і споруджень на земельних ділянках. Вони також організовують і здійснюють державний контроль за додержанням земельного і природоохоронного законодавства, використанням та охороною земель, лісів, надр, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів, вирішують земельні спори у порядку, встановленому законом.