Види юридичних обов'язків суб'єктів адміністративно-правових відносин, які виникають у діяльності органів прокуратури, відповідають суб'єктивним правам, виступають їх зворотною стороною. Взаємна зворотність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків ставить перед дослідниками питання про первинність однієї з цих категорій. Так, Д.І. Мейєр визнавав первинним у змісті правового відношення суб'єктивне право, обґрунтовуючи свою позицію тим, що поняттю про право відповідає поняття про обов'язок [223, с. 32-33]. З цією точкою зору можна погодитися. Вважаємо, що права та обов'язки суб'єктів адміністративно-правових відносин, які виникають у діяльності органів прокуратури, об'єднує те, що вони, по-перше, закріплені в нормах права, як правило адміністративного, хоча є і деякі винятки (наприклад, право на звернення є конституційним правом громадян); по-друге, забезпечуються державою; по-третє, існують у певних правових рамках; по-четверте, перебувають у тісному взаємозв'язку, тобто є взаємозалежними й обумовленими.

Суб'єктивні права учасників адміністративно-правових відносин, які виникають у діяльності органів прокуратури, можна об'єднати у такі групи: 1) права на власні правомірні дії (наприклад, право громадян на особистий прийом одним з керівників органів прокуратури; право керівника накласти дисциплінарне стягнення на підлеглого тощо); 2) права на чужі дії, тобто право вимагати відповідної поведінки від правозобов'язаної особи (наприклад, вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти; вимагати проведення перевірок; вимагати від підлеглих звіти про проведену роботу та ін.); 3) права на захист, тобто можливість звертатися за захистом у разі порушення законних прав, свобод та інтересів (наприклад, право звернутися із скаргою про відновлення на роботі; скарга на незаконні дії працівників прокуратури; право самостійно або за допомогою адвоката відстоювати свої права під час розгляду справ про правопорушення та ін.).

Суб'єктивні обов'язки учасників адміністративно-правових відносин, які виникають у діяльності органів прокуратури, також можна об'єднати в три групи: 1) обов'язок здійснювати певні дії (активні обов'язки) або утриматися від них (пасивні обов'язки) (наприклад, обов'язок керівника контролювати діяльність підлеглого; обов'язок прокурора утримуватись від незаконних дій тощо); 2) обов'язок реагувати на законні вимоги правомочної сторони (наприклад, обов'язок прокурора розглянути скаргу в установлені терміни та надати за нею ґрунтовну відповідь; обов'язок керівника підприємства надати для перевірки прокурору необхідні документи тощо); 3) обов'язок понести юридичну відповідальність, тобто зазнати позбавлення прав особистого (морального), майнового чи організаційного характеру в разі відмови від виконання юридичних обов'язків або несумлінного їх виконання.

Беручи до уваги предмет дослідження цієї роботи, у цьому підрозділі дисертації основну увагу буде приділено правам та обов'язкам органів прокуратури (їх працівників) як носіїв владних повноважень. Так, права та обов'язки державних органів, у тому числі й органів прокуратури, їх структурних підрозділів, окремих посадових осіб як носіїв спеціальної правосуб'єктності виражаються через їх повноваження, які закріплені у відповідних законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах, типових кваліфікаційних характеристиках, посадових положеннях та інструкціях. Наприклад, відповідно до Закону України "Про прокуратуру" Генеральний прокурор України затверджує: штатну чисельність органів прокуратури України в межах фонду заробітної плати, структуру Генеральної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи; спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю; призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України; затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання; призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим та його заступників, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів; відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено цим Законом; відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції; присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури; вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів (ст. 13, 14, 15) [1].

Заступники Генерального прокурора України мають такі права: розглядають на оперативних нарадах питання про неналежне виконання службових обов'язків, результати аналітичної роботи, перевірок тощо, вживають заходи, спрямовані на поліпшення стану справ та контролювання їх виконання; здійснюють роботу з кадрами (профвідбір, призначення, ротація, звільнення, організація атестації, систематичне вивчення кадрів, професійна підготовка тощо); контролюють виконання наказів Генерального прокурора України згідно з визначеним Генеральним прокурором України розподілом обов'язків, прийняття рішень управлінського характеру з питань, віднесених до їхньої компетенції; затверджують розподіл службових обов'язків між працівниками підпорядкованих підрозділів; вносять пропозицій до плану роботи прокуратури; забезпечують виконання Регламенту працівниками структурних підрозділів.

Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інші прокурори (на правах обласних): призначають на посади і звільняють працівників, крім тих, яких призначає Генеральний прокурор України; за погодженням з Генеральним прокурором України вносять зміни до встановлених штатів підлеглих їм прокуратур у межах затвердженої чисельності й фонду заробітної плати; накладають дисциплінарні стягнення на підпорядкованих їм прокурорів і слідчих; проводять роботу з кадрами; розглядають на оперативних нарадах питання щодо неналежного виконання службових обов'язків, результати аналітичної роботи, перевірок тощо; розподіляють службові обов'язки між працівниками прокуратури; керують роботою режимно-секретної частини; забезпечують організацію належного обліку роботи і ведення статистики в органах прокуратури; організовують зв'язки із засобами масової інформації, здійснюють керівництво прес-службою; несуть персональну відповідальність за надання дійової практичної допомоги вперше призначеним міськрайпрокурорам і керівникам структурних підрозділів; видають обов'язкові для підпорядкованих їм прокуратур накази, розпорядження, дають їм конкретні завдання, контролюють та оцінюють їхню діяльність.

Міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокурори мають такі права: здійснюють загальне керівництво підпорядкованою їм прокуратурою; затверджують розподіл службових обов'язків між працівниками підпорядкованих підрозділів; проводять роботу з кадрами; здійснюють планування та контроль за виконанням наказів; розглядають на оперативних нарадах питання щодо неналежного виконання службових обов'язків, результати аналітичних зведень, перевірок тощо, вживають конкретних заходів, спрямованих на поліпшення стану справ, та контролюють їхнє виконання; забезпечують виконання Регламенту працівниками структурних підрозділів; організовують облік роботи та формування статистичної звітності; здійснюють впровадження позитивного досвіду роботи; здійснюють загальне керівництво роботою канцелярії, таємне діловодство; проводять оперативні наради; забезпечують організацію заходів щодо поглиблення зв'язків із засобами масової інформації; здійснюють безпосереднє керівництво стажуванням молодих спеціалістів.

Під час реалізації владних повноважень прокурори всіх рівнів мають право: 1) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує посаду, яку вони обіймають, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; 2) мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію; 3) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, отримувати інформацію про стан законності та заходи щодо її забезпечення; 3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз; 4) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону (ст. 20) [1].

У статті 8 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що "вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки... Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність" [1].

Вищенаведені суб'єктивні права прокурорів є владними. Проте працівники органів прокуратури наділені й так званими "реординаційними правами", наприклад, підлеглі працівники мають право: вимагати забезпечення їх службовими кабінетами, оргтехнікою, форменим одягом; вимагати належного рівня соціального забезпечення; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників; безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ними державної служби, у необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та в судовому порядку та ін., а керівники зобов'язані ці вимоги розглядати та виконувати.

Що стосується обов'язків працівників прокуратури як суб'єктів адміністративно-правових відносин, то до них ми відносимо такі: виконання (додержання) вимог, які містяться у Конституції України та в інших законодавчих та підзаконних актах; чітке й у визначених межах виконання повноважень відповідно до компетенції; недопущення порушень прав і свобод фізичних та юридичних осіб; своєчасне і точне виконання рішень вищестоящих органів (керівників); збереження інформації про громадян, що стала їм відомою під час виконання службових обов'язків, а також іншої інформації, яка, згідно із законодавством, не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; носіння форменого одягу під час виконання службових обов'язків; у разі отримання доручення, яке суперечить чинному законодавству, працівник прокуратури зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала таке доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу; дотримуватись норм моралі та службової етики.