Під час дослідження структури адміністративно-правових відносин, які виникають, розвиваються та припиняються в органах прокуратури, важливим є з'ясування їх змісту. За допомогою змісту через кореспондуючі один одному права й обов'язки визначається поведінка суб'єктів правовідносин, яка є об'єктом правовідносин. Втім, як і інші елементи структури правовідносин, зміст не отримав єдиного розуміння як у теорії права, так і в галузевих науках, що, у першу чергу, пов'язано з різними, іноді протилежними підходами вчених до визначення його складових елементів, ототожненням із структурою правовідносин у цілому тощо. Так, під змістом правовідносин частіше за все розуміють: 1) суб'єктивні права, обов'язки, повноваження, відповідальність суб'єктів правовідносин, а також спосіб взаємозв'язку, що виникає на підставі суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності [16, с. 352]; 2) поведінку людей [212, с. 22-23]; 3) суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін правовідносин, оскільки поведінка сама по собі не має правових ознак і не завжди відповідає правам та обов'язкам [74, с. 217]; 4) поведінку суб'єктів, суб'єктивні юридичні права й обов'язки [203, с. 276-300]; 5) права уповноважених учасників правовідносин та обов'язки зобов'язаних учасників правовідносин [213, с. 92].

Що стосується конкретних елементів змісту правовідносин, то вони визначаються по-різному. Так, одні вчені вважають, що зміст правовідносин становлять права та обов'язки їх учасників [16, с. 352; 73, с. 80-81; 83, с. 125; 155, с. 23; 214, с. 297]. Інші вчені ототожнюють зміст правовідносин з юридично значимою поведінкою, соціальною діяльністю в межах наданих суб'єктивних прав та юридичних обов'язків [215, с. 21]. Деякі автори під змістом правовідносин розуміють дії суб'єктів, що використовують та виконують права й обов'язки [216, с. 80]. Ряд дослідників вбачає у змісті правовідносин своєрідну модифікацію прав, обов'язків і поведінки (дій) учасників правових відносин [203, с. 226]. Деякі вчені вважають також, що під змістом будь-яких правовідносин слід розуміти взаємні дії людей, внаслідок яких між ними встановлюються відповідні зв'язки [217, с. 23]. Існують й інші точки зору щодо елементного складу змісту правовідносин. Наприклад, І.М. Погребний вважає, що до змісту правовідносин входять такі елементи, як: 1) суб'єктивні права; 2) юридичні обов'язки; 3) юридичні повноваження; 4) юридична відповідальність [218, с. 77].

Найпоширенішою є точка зору, відповідно до якої у правовідносинах доцільно вбачати юридичний та матеріальний зміст. Перший становлять суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правовідносин, а другий - сама їх поведінка (діяльність або бездіяльність) у межах наданих прав та обов'язків [219, с. 44-46; 220, с. 101-105; 156, с. 244; 160, с. 353]. Так, наприклад, С.С. Алексєєв під матеріальним змістом розуміє ту фактичну поведінку осіб, яка змодельована в загальному вигляді у юридичних нормах, а потім стосовно конкретних осіб виражена у конкретних правах та обов'язках. Матеріальний зміст правових відносин може проявлятися у діях (активна поведінка) або бездіяльності (пасивна поведінка). Юридичний зміст - тільки те, що складає суто юридичний зв'язок, тобто взяті у сукупності суб'єктивне право та юридичний обов'язок [92, с. 253]. На думку Т.Є. Кушнарьової, юридичний зміст - більш широке поняття, оскільки він містить у собі комплекс можливих варіантів, кілька потенційних перспектив розвитку подій. Фактичний (матеріальний) зміст означає вже конкретні форми поведінки суб'єктів, розвитку подій, тобто реалізацію одного з варіантів можливого юридичного змісту правовідносини [221, с. 191].

Як видно з вищенаведеного, одні вчені під змістом правовідносин розуміють права, обов'язки та повноваження, що є одним і тим же, оскільки категорія "повноваження" охоплює собою права та обов'язки; інші змістом правовідносин називають поведінку (діяльність), що, на нашу думку, є ніщо інше, як об'єкт правовідносин; треті до елементів змісту правовідносин відносять відповідальність, яка є похідною від таких елементів змісту правовідносин, як права (перевищення наданих прав, зловживання правами тощо) та обов'язки (невиконання або неналежне виконання службових обов'язків).

Аналіз наведених вище думок вчених щодо віднесення тих чи інших елементів до змісту правовідносин надав змогу дійти висновку про його вузьке та широке розуміння. Вузьке розуміння полягає у віднесенні до змісту правовідносин суб'єктивних прав та обов'язків; а широке, крім цього, - ще й поведінки суб'єктів та їх відповідальності (діяльність або бездіяльність). Ми є прихильниками першого, тобто вузького підходу до розуміння змісту правовідносин, а саме віднесення до нього лише суб'єктивних прав та суб'єктивних обов'язків, але ні в якому разі не поведінки учасників правовідносин (діяльності чи бездіяльності), яка є об'єктом правовідносин, що було обґрунтовано нами у попередньому підрозділі дисертації.

Таким чином, вважаємо доцільним зміст адміністративно-правових відносин, які виникають у діяльності органів прокуратури, визначити як вид і міру можливої (дозволеної) та належної (необхідної) поведінки, які передбачені адміністративно-правовими нормами, перебувають у тісному взаємозв'язку, тобто є взаємозалежними, і забезпечуються державою.

Отже, ключовими елементами категорії "зміст правовідносин" є поняття "суб'єктивне право" та "юридичний обов'язок". Розглянемо ці категорії детальніше. Так, у науковій літературі під суб'єктивним правом, як правило, розуміють "забезпечену нормами об'єктивного права міру можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, що забезпечується юридичними обов'язками інших осіб та належить їй для задоволення її інтересів [222, с. 214]. Погоджуючись з таким визначенням суб'єктивних прав, ми вважаємо необґрунтованою думку деяких вчених, які під суб'єктивним правом розуміють "моральну можливість" що-небудь робити або вимагати [3; 17]. Вважаємо, що моральна можливість не може виступати як самостійний елемент змісту правових відносин.

О.Ф. Скакун до ознак суб'єктивного юридичного права відносить: можливість певної поведінки; можливість, яка належить суб'єкту права - правомочному; надається з метою задоволення інтересів правомочного; існує у правовідносинах; є мірою можливої поведінки, порушення якої є зловживанням правом; існує лише відповідно до суб'єктивного юридичного обов'язку; встановлюється юридичними нормами; забезпечується (гарантується) державою [16, с. 353].

В адміністративно-правовій літературі суб'єктивні права у сфері державного управління визначають як "надану і гарантовану державою, а також закріплену в адміністративно-правових нормах міру можливої (дозволеної) поведінки у правовідносинах, що забезпечена кореспондуючим обов'язком іншого суб'єкта правовідносин" [53, с. 113]. Серед особливостей суб'єктивних прав у сфері адміністративно-правових відносин, як правило, виділяють: суб'єктивні права - це можливість певної поведінки; ця можливість надана особі, яка володіє адміністративною правоздатністю й адміністративною дієздатністю; ця можливість надана з метою задоволення інтересів суб'єкта у сфері публічного управління і розв'язання завдань, що стоять перед ним; поведінка суб'єкта реалізується в адміністративних правовідносинах; поведінка суб'єкта є нормативно обмеженою; порушення цих меж (міри можливої поведінки) є зловживанням правом; ці права існують тільки у зв'язку з наявністю відповідних юридичних обов'язків з боку іншого учасника правовідносин і без виконання цих обов'язків не можуть бути реалізовані; ж) реалізація прав гарантується державним примусом або засудженням щодо носія кореспондуючого обов'язку; ці права мають юридичну природу, оскільки надаються адміністративно-правовими нормами і гарантуються державою [53, с. 113-114].

На нашу думку, такі з наведених вище особливостей суб'єктивних прав у сфері адміністративно-правових відносин, як: можливість певної поведінки, поведінка суб'єкта є нормативно обмеженою, порушення цих меж (міри можливої поведінки) є зловживанням правом; реалізація прав гарантується державним примусом - є характерними для суб'єктивних прав будь-яких правовідносин, а не лише адміністративно-правових.

Суб'єктивне право є досить складним явищем, яке має свою структуру, може ділитися на частини, складатися з деяких правомочностей, тобто окремих юридичних можливостей, що складають у сукупності міру дозволеної поведінки уповноваженої особи.

Характерними особливостями юридичних обов'язків, на відміну від обов'язків-звичаїв, обов'язків морального характеру, є їхня однозначність за змістом, імперативність, забезпеченість юридичними механізмами, наявність в іншої особи або осіб права вимоги виконання обов'язку, що виникає при невиконанні або неналежному виконанні обов'язку. Це право вимагати виконання обов'язку є особливим проявом суб'єктивного права, що має назву домагання. Юридичний обов'язок встановлюється як в інтересах уповноваженої особи, так і в інтересах усієї держави в цілому. Він, таким чином, є гарантом їхнього здійснення.

Серед ознак суб'єктивного юридичного обов'язку О.Ф. Скакун виділяє такі: необхідність певної поведінки; обов'язок, що належить суб'єкту права - правозобов'язаному; покладається з метою задоволення інтересів правомочної особи; існує у правовідносинах; є мірою належної поведінки; існує лише відповідно до суб'єктивного юридичного права; встановлюється юридичними нормами; забезпечується (гарантується) державою [16, с. 353].

У науковій адміністративно-правовій літературі суб'єктивні адміністративно-правові обов'язки визначаються як "покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної поведінки у правовідносинах, реалізація яких забезпечена можливістю застосування державного примусу або засудження" [53, с. 114]. До особливостей адміністративно-правових обов'язків віднесено таке: ці обов'язки є необхідною, належною поведінкою; вони можуть покладатися тільки на праводієздатну особу; вони покладаються в інтересах інших осіб; такі обов'язки реалізуються в адміністративних правовідносинах; вони не можуть існувати поза зв'язками із суб'єктивними правами інших учасників правовідносин у сфері публічного управління; реалізація таких обов'язків забезпечується державним примусом або засудженням; вони мають нормативно встановлені межі; вони мають юридичну природу, оскільки закріплені адміністративно-правовими нормами і гарантуються державою [53, с. 114].

Вважаємо, що такі з наведених вище особливостей адміністративно-правових обов'язків, як: те, що вони є необхідною, належною поведінкою; можуть покладатися тільки на праводієздатну особу; покладаються в інтересах інших осіб; реалізація таких обов'язків забезпечується державним примусом або засудженням; мають нормативно встановлені межі - вважатися особливостями адміністративно-правових обов'язків не можуть, оскільки вони є характерними для будь-яких суб'єктивних обов'язків, а не тільки адміністративних.

На нашу думку, під правом суб'єкта адміністративно-правових відносин, які виникають у діяльності органів прокуратури, слід розуміти вид і міру можливої (або дозволеної) поведінки, які передбачені адміністративно-правовими нормами і забезпечуються державою. У свою чергу, обов'язок суб'єкта адміністративно-правових відносин, які виникають у діяльності органів прокуратури, слід визначити як вид і міру належної (або необхідної) поведінки, які передбачені адміністративно-правовими нормами і забезпечуються державою.