Стаття ХІ обумовлює права жінок козаків, тих, які овдовіли, або чоловіки яких перебувають у походах «щоб не притягувалися до всіляких посполитих повинностей і не утягувалися вимаганням датків - домовлено і постановлено». Як бачимо, автори Конституції враховували й те, що поза громадянським обов'язком у козаків є сім'я, забезпечення добробуту якої є важливим чинником розвитку нової держави.

Стаття ХІІ вказує на необхідність проведення загальної ревізії усіх публічних і приватних володінь, затвердження справедливого порядку виконання повинностей. Взагалі тут йдеться про більш справедливий розподіл власностей і повинностей перед державою між усіма станами суспільства, що є свідченням загальнодемократичного спрямування Конституції в соціальних питаннях.

Стаття ХІІІ обумовлювала статус міст з магдебурзьким правом. Так, тут підтверджуються привілеї, надані Києву та іншим містам, а також визнається за Києвом столичне право: «столичне місто Київ та інші українські городи … щоб були заховані непорушною повагою цього акту елекційного постановляється і доручається підтвердження їх свого часу гетьманській владі» [15, 42]. Як свідчать історичні дані, в Конституції вперше за період козацької доби в історії України передбачалося повернути Києву його столичний статус, тим самим підкреслюючи факт спадкоємства держави минулих київсько-руських часів [19, 136].

Стаття XIV регулювала складні соціальні відносини, які виникали між суспільними станами і ярмом лягали на плечі посполитих і бідних козаків - чис ленні напруги, зловживання, «паратизування» тощо. Конституція щодо таких дій суворо застерігає: «жодні особи військові та їхні, ясновельможного пана переїжджі слуги не вимагали за приватними ділами, а на військовими, підвід, кормів, напоїв, поклонів та провідників, бо через те городовим розорення, а бідним людям наноситься знищення» [6, 247].

Стаття XV скасовувала ненависні народу монополії, оренду, відкупи та інші обтяжливі селянам і міщанам стації, такі як «компанійська та сердюцька стація». Генеральна рада мала знайти кошти на утримання найманого війська, що перебувало в розпорядженні гетьмана і виконувало військово-поліцейські доручення, безпосередньо визначаючи при цьому кількість цього війська: «а як багато після війни ясновельможний гетьман має тримати платних компаній та піхотинців… на генеральній раді буде увага й постанова».

Стаття XVI перш за все має трактуватися як визначення організації торгівлі та унормування податкової системи. Тут знаходимо відомості про види торгівлі на території тогочасної Гетьманщини, що дає можливість зауважити про розвиток товарно-грошової системи. Це, зокрема, як локальна торгівля, яка власне демонструється місцевими ринками, так і загальна торгівля, що представлена ярмарками, які зв'язували між собою різні райони України - стали ознакою започаткування внутрішнього ринку. Правила внутрішнього ринку регламентувалися звичаєвими нормами,за дотриманням торгівлі стежили ярмаркові судді або козацька старшина. Автор засуджує «численні … злидарства, через які неможливо убогій людині взагалі з'явитися на ярмарок продати якусь річ… або на домову потребу купити без ярмаркового платежу». Тому призначалися «виїздні ярмаркові», щоб стягувати плату «у кого належить, а не в убогих людей, прибулих на ярмарок з малою домовою продажею» [16, 76]. Отже, згідно змісту бачимо, що за новою схемою тягар податку з торгівлі слід було розподіляти на маєтних купців, адже встановлюючи одинаковий податок на різні верстви населення не ефективний через неможливість його сплати.

Після завершення розгляду основних постулатів Конституції варто також звернути увагу на присягу гетьмана Пилипа Орлика, де новообраний гетьман присягається «…Господові Богу… що ці договори й постанови… незмінно виконувати». Дала йде перечислення тих обов'язків, які лягають на плечі гетьмана «милість, вірність та старатливе дбання до малоросійської Вітчизни… про добро її посполитим, про публічну цілість, про розширення прав та вольностей військових… жодних факцій не ладнати з сторонніми державами та народами… оголошувати всілякі підступи Вітчизні, шкідливі генеральній старшині, полковникам… зберігати до вищих і заслужених у Запорозькому війську осіб пошанування й любов до всього старшого і меншого товариства, а до переступників… справедливість» [15, 44].

Таким чином, структурно Конституцію можна поділити на такі складові:

- адміністративно-територіальний (державний) устрій України за умов шведського протекторату, її кордони та розподіл влади ( статті I, II, VI, VII, VIII, XIII);

- права і обов'язки гетьмана і старшини (статті V, VI, IX, X, XIII);

- міжнародні відносини України (статті II, III, IV);

- повинності, сплати та податі (статті X, XII, XIV, XV, XVI);

- соціальна опіка вдів, сиріт, бідних (статті XI, XV, XVI) [10, 19].

Конституція Пилипа Орлика передбачала перш за все розбудову української державності. Н.Полонська-Василенко влучно з цього приводу зазначала: «Ця конституція, в якій поєднано інтереси гетьманату, старшини, як провідної верстви України, та Запоріжжя, як її військової сили була в той же час маніфестом державної волі української нації перед цілим культурним світом…»[10, 19].

Немає сумніву, що Конституція могла б стати досить актуальним державним документом того часу, якби гетьман Пилип Орлик не знаходився в еміграції та, власне, зміг би реалізувати основні державотворчі позиції.

Щодо впровадження цього документу на Україні, то тут точаться і до цього часу гострі дискусії. Так, певна група українських істориків вважає, що документ мав нормативну дію на українських землях Правобережжя (це, зокрема, В.Замлинський, який пише: «Пакти… діяли на Правобережній Україні… і були розіслані для курівництва у полкові та курінні Канцелярії» [8, 348]; А.Слюсаренко, М.Томенко: «… Конституція діяла на Правобережній Україні до 1714 року); О.Пріцак: «Конституція була обов'язкова на території України до 1714 року, всі міста і канцелярії мали копії з неї [9, 128] та ін.), а на противагу цим свідченням деякі категорично доводять про те, що документ ніколи не діяв на території України (В.Бутенков: «Конституція Пилипа Орлика залишалася лише політичним документом, вона ніколи не діяла на Україні… втратила свою силу як юридичний акт навіть у емігрантських колах» [4, 88] та ін.).

Варто згадати і те, що документ був укладений двома мовами: латинською і українською, що, безперечно, свідчить про її заплановану доступність не лише українцям, але й освіченому європейському загалу (як приклад, латиномовний список цього документа називається «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», а писана староукраїнською (руською) мовою копію цього документу названо як «Договори і постановлення»).

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що в цілому законодавчий акт, підготовлений Пилипом Орликом, обмежував владу гетьмана і проголошував конституційну державу; визначав права і обов'язки всіх станів України і вперше на такому рівні захищав інтереси міщан, посполитих і козаків - «людей убогих». Але через відсутність реальної можливості виконання всіх її засад на території України (хоча, за історичними даними, до 1714 року вона діяла на Правобережжі) вона не була втіленою в життя повною мірою, проте показала готовність українського світу до європейської цивілізації.

ВИСНОВКИ

орлик конституція україна устрій

З огляду на вищезазначене, відповідно до поставленого завдання і мети, варто зробити наступні висновки: Конституція Пилипа Орлика як політико-правова пам'ятка перехідної доби (від середньовіччя до нової історії) засвідчувала появу нового бачення історії в сутності права, започаткування кардинально нових критеріїв цінності держави, стала новим яскравим продовженням пошуку шляхів оптимізації суспільного розвитку. Перша українська Конституція створювалась на основі узагальнення певного досвіду цивілізації щодо визнання договірного походження держави, природних прав і свобод людини, її політичних прав, права українського народу на самостійний розвиток і самовизначення, запроваджувала перехід від січового військово-демократичного формату, що започаткувався на Запорозькій Січі, до усвідомлення потреби республіканізму і запровадження його у межах Української гетьманської держави, всієї етнічної території. Ці ідеї поєднувались, насамперед, з патріотичним налаштуванням творців документу, які, незважаючи на своє перебування за межами України, прагнули бачити державу вільною від чужоземного поневолення, намагалися законотворчо вирішити проблему зміни статусу України, відродження України в цілому, стабілізацію її розвитку у всіх сферах життя на основі відновлення власної етнічної державності шляхом гарантованого протекційного договору із Швецією.

Варто згадати і те, що Конституція з'явилась у той момент, коли Україна, вийшовши з важкого для неї періоду Руїни, потрапила в умови виснажливої Північної війни, яка, по-суті, була нав'язана українству московською владою; саме в умовах цієї війни зростала міць Росії, і саме в цей час створювалась Конституція, що прагнула проголосити державний суверенітет України.

Усі шістнадцять пунктів і преамбула чітко висловили ідею всестанового представництва у владі (створення такого політичного суб'єкту влади, який б представляв інтереси всіх станів суспільства), прагнення до відновлення етнічних кордонів у межах однієї держави та православного спрямування української церкви; надання окремого статусу Запорозькій Січі, встановлення рівності прав усіх громадян нової держави (неможливість зловживання владою) та ін. Конституція окреслила напрями подальшого суспільно-державного, політико-економічного, культурно-духовного розвитку українства, стала визначальником рівня програмових вимог, показником стосунків між новообраним гетьманом і його соціальною опорою, між владою і іншими верствами народу, простолюдинами (селянами).

Так чи інакше, але Конституція з історичної точки зору є важливою і тому, що окрім важливих постулатів, які характеризуються в ній, ми бачимо і ментальні риси самого українського суспільства, адже історичні пам'ятки можна характеризувати і з огляду на те, за яких умов, з якими прагненнями та національно-ментальними особливостями вони укладались. Так, у Конституції продовжуються демократичні традиції, але, разом з тим, прослідковується певна невпевненість у власних силах та нестача самоорганізації; стосунки у контексті «влада - народ»: довіра народу до влади та довіри у владі; можна виділити і православ'я як високодуховну ментальну характеристику; разом з тим, бачимо і певний відхід від консервативних традицій, що проявляється у нових ідеях парламентаризму. Варто зазначити, що на новому рівні постає тут і козацький народ,зокрема, запорожці, які вперше самоусвідомили себе на формальному рівні.

Отже, Конституція 1710 року значно розширює уявлення про Україну на межі двох століть, між західним і східним суспільством та його впливами на розвиток української політично-правової думки, відбиває прогресивні настрої української спільноти, яка поступовими кроками прагнула рухатись до своєї власної державності, зосереджуючи при цьому увагу і на суспільному договорі всередині майбутньої держави, де на праводоговірній основі за схемою «влада-народ» здійснюватиметься управління. Документ сприяв появі в подальшій перспективі нових ідей, які мали синтезуватись «для виведення української справи на міжнародній рівень», до чого завжди прагнув гетьман Пилип Орлик. Передаючи влучну політичну картину тогочасних реалій, відбиваючи загальний рівень українського автономізму та межі феодалізації, документ є важливим джерелом для дослідження, адже є носієм інформації суспільно-політичного життя на українських етнічних теренах початку XVIII століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорожської Січі. - К.: Либідь,1993. - 288 с.