Розділ 1. Загальні положення методики розслідування злочинів

1.1. Історія, поняття, завдання, предмет і структура методики розслідування

Перші методичні рекомендації, які використовувались в рамках сучасного карного судочинства, відносяться до першої половини XIX ст. Розроблені на основі емпіричних знань і життєвого досвіду, вони стосувалися послідовності дій слідчого при розслідуванні різних видів злочинів у відповідності зі зводом законів Белкин Р.С. История отечественной криминалистики. - М., 1999. С. 1-19 .

До перших творів такого роду відносяться, наприклад, "Основы уголовного судопроизводства с использованием россйского уголовного судопроизводства" Я. Баршева (Спб., 1841), "Правила и формы о производстве следствий, составленные по своду законов" Е. Колоколова (М., 1850) та ін. В "Основах..." Я. Баршева підкреслювалося, що встановлення предмета карного судочинства припускає вивчення "кращих кримінально-судових актів і ознайомлення з образом дослідження і вирішення найважливіших карних випадків" Баршев Я. Основы уголовного судопроизводства с использованием россйского уголовного судопроизводства.- СПб, 1841., а також складання плану слідства, говорилося про послідовність, і про зміст дій слідчого при розслідуванні убивств, крадіжок, підробок та інших видів злочинів.

Знання таких рекомендацій вимагали від представників поліції і жандармерії при здачі екзаменів з роду їхньої професійної діяльності. Перетворення системи доказів, яка існувала, викликало зростаючий інтерес не тільки до розширення кола речових доказів ("німих свідків"), розробки і застосуванню при розслідуванні злочинів засобів і методів їхнього збирання і дослідження, але і до формулювання окремих методико-криміналістичних рекомендацій. Так, О.О. Квачевський вперше виділив у розслідуванні злочинів первинні слідчі дії (огляд, обшук, допит, виїмку, огляд та ін.) і докладно виклав прийоми їх проведення Квачевский А.А. Об уголовном преследовании, дознании, и предварительном исследовании преступлений по судебным уставам 1864 г. СПб., 1867. .

Істотний крок вперед у вирішенні задачі по створенню наукових методів розслідування злочинів був зроблений ученими на початку XX ст., коли наука у відповідь на кількісні і якісні зміни злочинності була покликана озброїти поліцейських і судових чиновників адекватним арсеналом криміналістичних рекомендацій. Саме в цей період створюються перші об'єктивні передумови для виділення знань криміналістичного характеру з карно-процесуальної науки на самостійну наукову галузь.

Нова галузь наукових знань, яка зародилася, спочатку називалася "карною технікою", незважаючи на те, що російська наукова громадськість вже в 90-х рр. XIX ст. одержала можливість ознайомитися з працями австрійського вченого Г. Гросса та ін. західноєвропейських учених, у яких ця галузь знань іменувалася самостійною наукою - криміналістикою Гросс Г. Руководство для судебных следователей, чинов жандармерии и полиции. Смоленск, 1895-1897; Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики. СПб., 1908 .

У перше десятиліття XX ст. помітне місце в процесі формування методико-криміналістичних рекомендацій у царській Росії, до складу якої тоді входила Україна, зайняли роботи Е.Ф. Буринського, які визначили принцип залежності змісту, засобів, прийомів і методів розслідування злочинів від досягнень інших наук і глибокого вивчення; в них він обґрунтував необхідність, і узагальнення способів і засобів здійснення злочинів для наступної розробки заходів протидії злочинній діяльності.

Важливе значення для органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю мало практичне керівництво С.Н. Трегубова, яке знайомило читача із широким колом криміналістичних засобів і прийомів і яке містило рекомендації по розслідуванню пожеж, підпалів і залізничних катастроф Трегубов С.Н. Основы уголовной техники. Научно-технические приемы расследования преступлений. Пг., 1915. .

Ще один крок на шляху формування криміналістичних методичних рекомендацій був зроблений Б.Л. Бразолем. У його праці поряд з "методологією" огляду й обшуку давалися рекомендації з дій слідчого на місці залізничної катастрофи. Бразоль Б.Л. Очерки по следственной части. История. Практика. Пг., 1916 Приблизно в цей же час побачили світ численні довідкові видання, у яких викладалися переважно рекомендації техніко-криміналістичного характеру, тактичні прийоми проведення обшуку, огляду й інших слідчих дій і тільки в незначному ступені методичні вказівки по розслідуванню окремих категорій злочинів Энциклопедия современной криминалистики//Вестник полиции. 1911. № 27, 40, 43 .

Незважаючи на зрослий науковий рівень криміналістичних робіт зазначеного часу, у цілому багаж дореволюційної російської криміналістики був явно недостатній для того, щоб можна було говорити про неї як про самостійну науку. Тим більше не було достатніх основ для виділення в рамках "карної техніки" окремого розділу - методики розслідування конкретних видів злочинів. Потрібно було здійснити гігантську роботу з формування теоретичних основ криміналістики, яка б обгрунтовувала її зміст і місце в системі наукового знання і розробку науково-практичних рекомендацій технічного, тактичного і методичного характеру на основі глибокого вивчення і наукового осмислювання практики боротьби зі злочинністю. Тільки шляхом вирішення цих насущних завдань можливо було удосконалювати оперативно-розшукову, слідчу й експертну практику - джерело криміналістичної науки.

Дані проблеми криміналістики особливо мали потребу у своєму вирішенні в роки першої світової війни й у післяреволюційний час, коли злочинність у Росії досягла по істині свого апогею. Однак драматизм соціально-політичних і економічних подій, що відбувалися в Росії, у друге десятиліття XX ст. і в наступні роки істотно сповільнив процес становлення криміналістичної науки. Потреби практики боротьби зі злочинністю задовольнялися в основному за рахунок видання перекладної криміналістичної літератури західноєвропейських країн, які носили методичний відтінок. Серед робіт такого роду були праці А. Гельвіга "Сучасна криміналістика (методи розслідування злочинів)" (1925), Г. Шнейкерта "Таємниця злочинця і шляхи до її розкриття" (1925), Е.Аннушата "Мистецтво розкриття злочинів і закони логіки" (1927).

До перших російських методичних робіт відносяться "Інструкція органам міліції про порядок проведення дізнань" (1924), серія підготовлених М.С.Строговичем методичних листів, у яких узагальнювався досвід розслідування посадових і господарських злочинів в галузі капітального будівництва (1932), публікації статей у журналах, що містять коротку інформацію про методику розслідування по конкретних кримінальних справах. У 1924-1929 р. виходять у світ багатопланові роботи з криміналістики, що торкаються проблеми методики розслідування окремих видів злочинів. І.М.Якимов у "Практичному керівництві до розслідування злочинів" шукав шляхи вирішення проблеми загального методу розслідування по побічних доказах Якимов И.Н. Практическое руководство к расследованию преступлений. М., 1924, розрізняючи в системі карної тактики особливу частину - науковий метод розслідування злочинів Якимов И.Н. Криминалистика. Уголовная тактика. М., 1929.. В.І.Громов уперше виділив методичні рекомендації в системі криміналістики в самостійний розділ науки Громов В. Методика расследования преступлений. Руководство для органов милиции и уголовного розыска. М., 1929.. На його думку, зроблені на основі досвіду минулого узагальнюючі практичні висновки про методи роботи, які містять систематизовані практичні вказівки по найбільш раціональному проведенню розслідування, можуть полегшити роботу слідчого по кримінальній справі. "Успіх розслідування кримінальних справ, майже завжди залежить від уміння методично правильно побудувати і провести роботу, кінцевою метою якої є розкриття злочинів" Там само, с.

Не менш плідними по творчій активності для перших вітчизняних вчених-криміналістів в галузі методики розслідування виявилися і 30-і роки. Громов В. Техника расследования отдельных видов преступлений. М., 1931; Громов В., Лаговиер Н. Новые формы и методы расследования должностных и хозяйственных преступлений. М., 1932; Громов В., Тарасов-Родионов П. Расследование хищений и злоупотреблений в торговом аппарате. М., 1934; Громов В. Следственная практика в примерах. М., 1937.

Обґрунтування факту існування методики розслідування злочинів привело до того, що в першому вузівському підручнику, методика розслідування розглядалася як один із трьох самостійних розділів криміналістики поряд з карною технікою і карною тактикою Криминалистика. Кн. 2. Методика расследования отдельных видов преступлений. М., 1936 .

Виникненню і становленню методики розслідування злочинів як самостійного розділу в системі вітчизняної криміналістики, що заявила про своє існування, сприяли великий емпіричний матеріал, накопичений багатий досвід застосування при розслідуванні злочинів криміналістичних засобів, прийомів і методів, необхідний для теоретичних узагальнень і формулювання закономірностей, що відносяться до галузі протиправної діяльності і до діяльності по організації і здійсненню розслідування.

В другій книзі згаданого підручника викладені конкретні окремі методики по розслідуванню побутових убивств, терористичних актів, грабежів, розбоїв, статевих злочинів, підпалів, розкрадань соціалістичної власності, посадових і господарських злочинів. Окремі методики носили описовий характер. У структурному плані їх поєднував лише виклад первинних слідчих дій. При цьому просліджувалася помилкова, з погляду сьогоднішніх криміналістичних знань, рекомендація С. Голунського: висувати слідчі версії і складати план розслідування лише після проведення первинних слідчих дій Голунский С.А. Типовая схема расследования//Криминалистика. Кн. 1. Техника и тактика расследования преступлений. М., 1935 - . Послідовність роботи при складанні плану розслідування зводилася С.Голунським до наступної схеми:

а) оцінка зібраного матеріалу з обов'язковим з'ясуванням і урахуванням соціально політичної обстановки, у якій відбувався злочин;

б) визначення можливих версій розслідування;

в) накреслення питань, які треба з'ясувати, щоб перевірити кожну з версій;

г) накреслення слідчих дій, які треба зробити, щоб з'ясувати ці питання;

д) визначення термінів здійснення слідчих дій, необхідних для перевірки версій. Голунский С.А. Типовая схема расследования//Криминалистика. Кн. 1. Техника и тактика расследования преступлений. М., 1935. - с.134.

Ці рекомендації, що ґрунтуються на узагальненні накопиченого на той час досвіду проведення розслідування по кримінальних справах, з'явилися першими цеглинками у фундаменті майбутньої окремої криміналістичної теорії про слідчу версію і планування розслідування злочинів. Незважаючи на помилковість деяких із зазначених рекомендацій, у цілому вони мали важливе значення для формування окремих методик, особливо якщо врахувати, що ще не були розроблені теоретичні основи методики розслідування злочинів.