У підручнику по криміналістиці, виданому в 1938 р., збереглася тричленна система криміналістичної науки. Криминалистика. Техника и тактика расследования преступлений. М., 1938 Заключний розділ криміналістики - окрема методика (так його в той час було прийнято називати) - представлений як особлива частина техніки і тактики розслідування злочинів і розглянутий у другій книзі цього підручника Голунский С.А., Шавер Б.М. Криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений. М., 1939. С. 4-5. . В першому розділі викладені погляди Б.М.Шавера про предмет, метод і завдання методики розслідування окремих видів злочинів. Під методикою розумілася "частина науки криміналістики, яка узагальнює досвід розслідування окремих видів злочинів, визначає відповідно специфічним особливостям даної категорії справ найбільш доцільні прийоми і методи їхнього розслідування...". Крім визначення предмета методики розслідування окремих видів злочинів (чи окремої методики), глава містила ряд суттєвих положень, які зіграли важливу роль у розвитку криміналістичної методики Шавер Б.М. Об основных принципах частной методики//Соц. законность. 1938. № 1; Шавер Б.М. редмет и метод советской криминалистики//Соц. законность. № 6 . Власне кажучи погляди Б.М. Шавера були покладені в основу подальшого формування й удосконалювання системи наукових положень (чи загальних положень) методики розслідування злочинів. Саме він уперше запропонував керуватися при розслідуванні злочинів принципом "від методу здійснення злочину - до методу його розкриття", що у згорнутому вигляді виражає сучасне представлення про поняття загального методу розслідування, і висловив ідею прогнозування ще невідомих, але можливих способів здійснення злочинів на основі вивчення конкретних даних про розслідування окремих категорій злочинних зазіхань. Б.М. Шавером сформульовані і завдання окремої методики:

а) з найбільшою точністю установити, де звичайно залишаються сліди злочинів даного виду;

б) з найбільшою точністю визначити коло осіб, серед яких варто шукати злочинця по справах даної категорії;

в) визначити коло осіб, серед яких імовірніше всего можуть бути свідки;

г) визначити специфіку застосування засобів і прийомів техніки і тактики при розслідуванні злочинів певного виду.

У даних поглядах проглядаються елементи криміналістичної характеристики злочину, поняття якого тоді ще не було відоме криміналістичній науці - про нього заговорять учені-криміналісти майже через 30 років. Автор згаданої глави досить критично поставився до ідеї криміналістичного обліку злочинів за способом їхнього здійснення, думаючи, що "радянський криміналіст найменше повинен розраховувати на повторюваність стандартних способів здійснення злочинів" у зв'язку з тенденцією зникнення в радянському суспільстві професійної злочинності. Він рішуче виступав проти формування криміналістичної логіки, до розробки якої призивав В.И. Громов, необґрунтовано, на наш погляд, відзначивши, що "ніяких особливих, спеціальних криміналістичних логічних понять, ніяких спеціальних логічних законів, за допомогою яких можна було розкривати таємниці злочинів, не існує. Тільки загальні закони діалектичної логіки, застосовувані у всіх галузях науки, можуть і повинні застосовуватися і при розслідуванні злочинів".

У наступних главах підручника викладаються окремі методики розслідування злочинів. Характерним для них є те, що вони мають різну структуру. В одних випадках виклад методик починається з предмета доведення, в інших - з початкових слідчих дій і т.п. Однак у конкретних окремих методиках стали помітні спроби розгляду питань застосування технічних і тактичних прийомів з урахуванням тих особливостей, що характерні для розслідування конкретних видів злочинів Шавер Б.М., Винберг А.И. Криминалистика. Учебник для юридических школ и курсов. М., 1940 .

В післявоєнні роки в заключному розділі підручників по криміналістиці автори стали виділяти групу положень, загальних для розслідування окремих видів злочинів. Цьому сприяло створення всесоюзних криміналістичних дослідницьких центрів і самостійних вузівських кафедр криміналістики, розгортання наукових досліджень у всіх галузях криміналістичної науки і конкретні спроби авторів формулювання деяких теоретичних концепцій і понять, що згодом будуть покладені в обґрунтування окремих теорій, що складають зміст загальних положень криміналістичної методики.

Прообразом майбутніх загальних положень методики став перший розділ другої книги післявоєнного підручника по криміналістиці, написаний Б.М. Шавером. Вона називалася "Основні положення методики розслідування окремих видів злочинів". У ній сформульоване і визначення методики, під якою розуміється "частина науки радянської криміналістики, що узагальнює досвід розслідування окремих видів злочинів, визначає в суворій відповідності з вимогами радянського карно-процесуального закону і специфічних особливостей кожної категорії кримінальних справ наукові прийоми і методи розкриття, розслідування і попередження цих злочинів". У підручнику методики викладаються вже за єдиною схемою: завдання розслідування; початкові слідчі дії; особливості предмета доведення; основні прийоми і методи виявлення і фіксації доказів; виявлення обставин, що сприяли здійсненню злочинів.

На цьому етапі розвитку загальні положення окремих методик залучали до себе явно недостатню увагу вчених-криміналістів. У виданих у різні роки в чотирьох виданнях підручника по криміналістиці Б.М. Шавера й О.О. Вінберга нічого нового в теоретичному плані за окремою методикою не містилося. Напевне, процес поповнення загальних положень окремих методик стримувався існуючими в той час представленнями про предмет криміналістичної науки тільки як про засоби, прийоми і методи розслідування і попередження злочинів Криминалистика. М., 1963. С. 5; Криминалистика. М., 1966. С. 4.

Бурхливий розвиток загальних положень методики пов'язаний зі зміною в 60-х роках поняття предмета криміналістики. Уведена Р.С. Бєлкіним і підтримана більшістю вчених-криміналістів двочленна структура предмета науки - досліджувані закономірності злочинної діяльності і діяльності по збиранню, дослідженню, оцінці і використанню доказів і засновані на їхньому пізнанні засобу, прийоми і методи розкриття, розслідування і запобігання злочинів - сприяла інтенсивному формуванню загальних положень криміналістичної методики Белкин Р.С., Краснобаев Ю.И. О предмете советской криминалистики//Правоведение. 1967. № 4; Криминалистика. Учебник для юридических вузов. М., 1968. С. 9 .

До них віднесені правові основи методики, загальні принципи організації розслідування Зуйков Г.Г. Понятие, сущность и общие положения методики расследования отдельных видов преступлений//Криминалистика. В 2-х т. Т. 2. М., 1970. С. 241-252 , дані про спосіб здійснення злочину, що мають особливе значення для криміналістичних методик Зуйков Г.Г. "Модус операнди", кибернетика, поиск//Кибернетика и право. М., 1970, організаційні заходи щодо розкриття, розслідуванню і запобіганню злочинів Колесниченко А.Н. Актуальные проблемы методики расследования преступлений//Вопросы государства и права. М., 1970. С. 333., криміналістична характеристика і класифікація злочинів Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. В 3-х т. Т. III. М., 1979. С. 183-201; Криминалистическая характеристика преступлений. М., 1984 , представлення про періодизацію етапів процесу розслідування Гаврилов А.К. Раскрытие преступлений на предварительном следствии (правовые и организационные вопросы). Волгоград, 1976 . Надалі в загальні положення методики включені принципи, що характеризують процес розслідування чи характерні риси окремих методик, які Лузгин И.М. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений//Криминалистика. М., 1976. С. 376-382; Пантелеев И.Ф. Теоретические проблемы советской криминалистики. М., 1980. С. 70-82; Селиванов Н.А. Советская криминалистика: система понятий. М., 1982. С. 120-128 відображають принципи формування окремих криміналістичних Чурилов С.Н. Принципы разработки и построения частных криминалистических методик: М., 1981 методик . З включенням у предмет криміналістики вказівки на досліджувані нею закономірності виникнення доказової інформації про злочин і злочинця й ін. учені-криміналісти стали розкривати окремі прояви загальних закономірностей предмета цієї науки стосовно до специфіки технічних засобів і тактичних прийомів, що мають місце в розслідуванні конкретних видів злочинів.

До змісту криміналістичної методики включили загальні положення, які відображають сутність, характер, спрямованість і форми прояву закономірностей збирання, дослідження, оцінки і використання доказів, і стосовні до цього розділу науки окремі криміналістичні теорії, які спираються на ці закономірності Белкин Р.С. Курс советской криминалистики.В 3-х т. Т. III. - с. 179-180 .

Таким чином, загальні положення методики по своєму кількісному і якісному стану склалися в 60-80-х роках у розвинену систему наукових знань, що істотно наблизила теоретичні представлення криміналістичної методики до практичної діяльності по розкриттю, розслідуванню і попередженню злочинів. Роботи О.Н.Колесниченка, В.Г.Танасевича, Р.С.Бєлквна, В.О.Образцова, О.В. Дулова, О.М. Васильєва, М.П.Яблокова, М.О.Селеванова, А.А.Ейсмана, І.О. Возгрина, І.М. Лузгіна, О.Р.Ратинова, Г.Г.Зуйкова, Л.Я.Драпкіна, І.Ф. Герасимова, О.Я.Баєва, Г.А. Зорина та інших вчених-криміналістів в цьому процесі зіграли помітну роль.

Але це зовсім не означає, що існуюча теоретична система окремих методик позбавлена яких би то не було недоліків і всі пропоновані авторами положення досить адаптовані до відповідного емпіричного матеріалу, пройшли перевірку практикою і необхідним корегуванням. Деякі з них позначені лише загалом.

На сучасному етапі розвитку криміналістичної методики удосконалювання системи наукових положень здійснюється шляхом узагальнення, філософського пояснення емпіричного матеріалу, що накопичується, і пізнання наукових фактів, що відносяться до сфер здійснення і приховання злочинів та їхнього розкриття, розслідування і попередження. Важлива роль у цьому процесі належить одній з теорій, що формуються - вченню про загальний метод розслідування злочинів, яке здатно інтегрувати вже накопичені знання, поглибити їх, перетворити в цілісну картину з погляду діалектико-матеріалістичного методу пізнання Чурилов С.Н. Проблемы общего метода расследования преступлений. М., 1993; Чурилов С.Н. Общий метод расследования преступлений. М., 1998 .

Такі наші уявлення про шлях, пройдений криміналістичною методикою від зародження перших рекомендацій з методики розслідування до перетворення її на систематизоване теоретичне знання і розроблену на його основі систему науково-практичних рекомендацій з методики розкриття, розслідування і попередження окремих видів злочинів.

Завдання успішного розслідування злочинів, як показує слідчий досвід не можуть бути вирішені досить швидко і методично правильно тільки за допомогою засобів і прийомів криміналістичної техніки і тактики. Професійно розкрити злочин і вирішити всі інші завдання їхнього розслідування, практично неможливо, не керуючись при цьому спеціальними науково-розробленими системами методів ведення слідства і попередження злочинів.