ром за рахунок боржника немає обмежень у законодавстві чи в договорі, суд за позовом кредитора стягує з боржника витрати на виконання цієї роботи. У решті випадків невиконання зобов'язань предметом судового розгляду є вимоги про відшкодування завданих цим збитків (ст. 203 ЦК), про стягнення неустойки (ст. 204 ЦК), а не про примусове виконання зобов'язання.5. Правила статей 238, 239 ЦК про відповідальність продавця за відсудження у покупця проданої речі не означають, що продавець несе відповідальність перед покупцем із підстав втрати останнім права власності на придбане майно лише цих випадках.Згідно зі ст. 225 ЦК право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець не є власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли відповідно до ст. 145 ЦК власник не вправі витребувати від нього майно.У тому разі, коли покупець доведе, що куплене у продавця майно вилучене в нього або повернене ним власнику відповідно до ст. 145 ЦК, він має право вимагати на підставі ст. 48 ЦК визнання договору купівлі-продажу недійсним і повернення йому сплаченої грошової суми.6. Коли продавець на порушення договору не передає покупцеві продану річ останній відповідно до ст. 231 ЦК вправі вимагати передачі йому цієї речі й відшкодування завданих затримкою збитків або відмовитись від виконання договору й вимагати відшкодування збитків.Якщо виконання договору про майбутній продаж автомобіля чи інших речей за визначеними сторонами умовами стало неможливим у зв'язку зі зростанням цін на одержувані продавцем для реалізації товари, відповідно до правил ст. 209 ЦК продавця можна зобов'язати передати покупцеві річ за визначеною договором ціною покласти на нього відповідальність за невиконання зобов'язання лише в тих випадках, коли умови договору не були виконані з його вини або коли договором було передбачено його відповідальність і за відсутності вини.7. Відповідно до ст. 162 ЦК, банк не має права односторонньо змінювати умови укладеного з вкладником договору щодо визначеного розміру ставки й у тому разі, коли цим договором передбачалась можливість перегляду її розміру відповідно до кон'юнктури і рівня інфляції.Зобов'язання щодо розміру відсотків може бути припинене відповідно до ст. 220 ЦК угодою сторін про заміну цього зобов'язання іншим.8. При розгляді позовів до Державного експортно-імпортного банку України (далі — Укрексімбанк) про видачу грошового вкладу, що вносився на рахунок позивача до Банку зовнішньоекономічної діяльності СРСР (далі — Зовнішекономбанк СРСР), необхідно мати на увазі, що Україна прийняла на себе зобов'язання за внутрішнім боргом уряду колишнього СРСР у межах залишку вкладів у Ощадному банку, випущених і непогашених позик 1982 і 1990 років, сум компенсацій громадянам на внески за довгостроковими договорами страхування, іншої заборгованості Держбанку СРСР за коштами, використаними для фінансування витрат союзного бюджету.Витрати по обслуговуванню цього внутрішнього боргу колишнього СРСР провадяться Україною за рахунок державного бюджету. Порядок і форми виконання цих зобов'язань через Ощадний банк визначаються відповідно до законів від 16 вересня 1992 р. «Про державний борг України», від 21 листопада 19% р «Про державні гарантії і відновлення заощаджень громадян України» (зі змінами від 17 січня 1997 р. і 24 березня 1998 p.), інших нормативно-правових актів України.Компенсація заощаджень громадян, поміщених у облігації Державної цільової безпроцентної позики СРСР 1990 p., облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 p., державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР, провадиться виключно в грошовій формі в строки й у порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.Укрексімбанк не є правонаступником Зовнішекономбанку СРСР, і зобов'язань за боргами останнього Україна на себе не приймала. Тому на цей банк України може бути покладено обов'язок виплатити суми, внесені на ім'я позивача в Зовнішекономбанк СРСР, якщо зазначені внески надійшли від останнього на рахунок тих його структурних підрозділів в Україні, які були включені до складу Укрексімбанку.Разом з тим слід мати на увазі, що у зв'язку зі згодою Російської Федерації частково компенсувати суму заблокованих у колишніх відділеннях зазначеного банку СРСР вкладів найбільш незахищених фізичних осіб України Кабінет Міністрів останньої постановою від 2 грудня 1997 р. № 1353 «Про порядок розрахунків з громадянами — власниками рахунків у колишніх відділеннях Зовнішекономбанку СРСР на території України» визначив Укрексімбанк уповноваженим банком щодо цих розрахунків.Кошти, що сплачуються цим банком України за рахунок перерахованих Зовнішекономбанком Російської Федерації, мають цільовий характер і призначені для розрахунків із найбільш незахищеними вкладниками (пенсіонерами, непрацездатними громадянами з мінімальними доходами і малозабезпеченими громадянами, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ветеранами війни, громадянами, які мають право на спадщину померлого вкладника).9. При вирішенні питання про переведення на підставі ст. 114 ЦК прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним із порушенням права привілеєвої купівлі частки у спільній частковій власності, в умовах інфляції суд має виходити з дійсної вартості частки на час розгляду справи і з'ясовувати, чи спроможний позивач її сплатити.10. Чинне законодавство не передбачає заборони на відчуження учасником спільної часткової власності на квартиру своєї частки з додержанням правил ст. 114 ЦК про належне іншим її учасникам право привілеєвої купівлі цієї частки.Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, даними в п. 14 постанови від 22 грудня 1995 р. № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», квартира, що є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) останньої підлягає поділу в натурі, якщо сторонам можливо виділити ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.Відповідно до ст. 113 ЦК, суд може визначити порядок користування жилим приміщенням для учасників спільної власності на квартиру, які в ній проживають, і в тому разі, коли кожному з них не може бути виділено ізольоване приміщення.Вимоги учасника спільної власності, який не проживає в квартирі, про встановлення порядку користування нею можуть бути задоволені, якщо є можливість надати йому ізольоване жиле приміщення відповідно до його частки або коли інші учасники спільної власності перешкоджають продовженню користування приміщенням.11. Відповідно до ч. 2 ст. 195 ЦК, грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору й на забезпечення його виконання (завдаток», зчищається у другої сторони, якщо укладений договір не був виконаний з вини сторони, що дала завдаток. Коли ж відповідальною за невиконання укладеного договору є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна повернути його другій стороні у подвійному розмірі.Правила ч. 2 ст. 195 ЦК про залишення завдатку особі, яка його одержала, або стягнення з неї подвійної суми завдатку застосовується в тих випадках, коли між сторонами було укладено договір, але він не виконується з вини якоїсь із сторін У тих випадках, коли сторони домовились укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони давались.12. У разі відмови судом у визнанні дійсним договору купівлі-продажу будинку, який не було нотаріально оформлено, одержані стороною за розпискою гроші не можуть бути визнані передбаченим ст. 195 ЦК завдатком, який сторона, шо його одержала і не виконала договір, повинна сплатити другій стороні у подвійному розмірі. Правила ст. 195 ЦК поширюються на випадки, коли договір було укладено, а сторона його не виконує. У цьому ж разі договір не був укладений, оскільки не було додержано обов'язкової для цього нотаріальної форми.13. Оскільки застава є способом забезпечення зобов'язань, договір про неї має укладатись у формі, передбаченій ст. 13 Закону «Про заставу», тобто письмово.У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортний засіб, космічний об'єкт, товари в обороті або у переробці, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Виходячи з того, що за ст. 16 зазначеного Закону право застави у таких випадках виникає з моменту нотаріального посвідчення договору, на останній не можуть поширюватись правила ч. 2 ст. 47 ЦК щодо випадків можливого визнання дійсним договору, укладеного без додержання обов'язкового для нього нотаріального оформлення.14. При вирішенні спорів про платежі, пов'язані із застосуванням цін і тарифів на певну продукцію, товари й послуги, на які поширюється державне регулювання цін, необхідно враховувати, що таке регулювання провадиться і здійснюється в межах і органами, визначеними повноваженнями центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 p.).Згідно з цими повноваженнями, наприклад, Мінфін за погодженням із Мінекономіки та НБУ затверджує ціни на дорогоцінні метали у виробах і брухті та коштовне каміння, що скуповується у населення; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації встановлюють граничні розміри плати за проживання робітників і службовців у гуртожитках.15. За передбаченим ст. 430 ЦК договором про сумісну діяльність, укладеним між громадянами, сторони зобов'язуються сумісно діяти для задоволення своїх особистих побутових потреб. Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.Випадки, коли громадяни об'єднують свої кошти для поїздки за кордон, придбання товарів, путівок для лікування, не мають ознак договору про сумісну діяльність (немає самої сумісної діяльності), і тому спори, що виникають у таких випадках, щодо прав і обов'язків сторін мають вирішуватися не за правилами статей 430-433 ЦК, а виходячи із загальних положень ЦК про зобов'язання.Чинне законодавство не передбачає відшкодування моральної шкоди за неналежне виконання зобов'язань у цих правовідносинах.16. Згідно зі ст. 371 ЦК за договором добровільного страхування майна при настанні зазначеної у договорі події (страхового випадку) страхова організація зобов'язана відшкодувати страхувальникові понесену шкоду в межах обумовленої договором суми, а не вартість майна на час страхового випадку. Положення цієї норми закону поширюються і на випадки добровільного страхування транспортних засобів.17. При розгляді справ за участю підприємств транспорту слід враховувати відповідні положення Закону «Про транспорт» (уведений в дію з 11 січня 1995 p.), зокрема: підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу та багажу в розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їхньої вини (ст. 13); дисципліна працівників транспорту регулюється статутами (положеннями) про дисципліну працівників окремих видів транспорту, які затверджуються Кабінетом Міністрів України за погодженням із заповідними профспілками (ст. 17).18.
